Вибрані поезії та переспіви

 

 

 ПРИВІТ НАШОМУ СЛАВНОМУ БОЯНОВІ
МИКОЛІ ВІТАЛІЙОВИЧУ ЛИСЕНКОВІ

У достославний день 10 березня 1892 року.

Від щирого серця полтавців.

 

На широких степах, по зелених гаях,
Серед сел хоч і людних, та вбогих
Зародилась вона — наша пісня сумна —
На утіху сіром тих безродних,
Що в далекі краї, на широкі лани
Від гіркої втікали неволі,
Що з собою вони тілько сльози несли,
Та надію до кращої долі.
Не на бенкетах тих у палатах ясних,
Виростала їх пісня журлива,
А на диких степах, у кривавих боях
Розвертала вона свої крила;
Не вітали її панянки по весні,
Не звивала їй слава віночка —
По низеньких хатках, у нужді та латках
Присипляла нею сина крепачка!
А дочка крепака — її доля така!
Нею серце гаряче сушила —
Через те і важка, наша пісня тяжка,
Через те так безмірно журлива!
І співали її то сліпі кобзарі,
То бездольнії діти неволі...
А як ясна зоря в нашім краї зійшла
І розбила лихі пута неволі,
Гаснуть стала й вона — наша пісня сумна,
Забуватися в рідному краї...
Прийшли інші часи — інші чуть голоси...
Годі, кажуть, впиватись вам жалем!
Та не так думав ти: не безслідно пройти
Має те, що колись розцвітало,
Що у ріднім краї піднімало бої,
Що до волі людей поривало;
Все — народ чим тут жив, що у серці носив,
І чим душу одводив від горя...
Рідний син сторони, де сі сльози зійшли,
Ти пронявсь криком тяжкого болю!
І журливий той спів ти у ноти завів,
І пустив поміж людьми чужими...
Здивувались усі тій непевній красі,
Тому голосу горя Вкраїни!
І — о, диво! — ожив умирущий наш спів,
Перейшов із степів у палати...
І в далекім краї на чужій стороні
Почали його люди співати.
Та на сім ти не став, даром рук не поклав:
І вірші Кобзареві могучі,
Його сльози гіркі, його думки важкі
Перелив ти у пісні співучі!
Славна кобза твоя неспокійна була,
Не привикла без діла сидіти:
й незабаром ти нам «Ніч Різдвяную» дав,
І «Утоплену» встиг написати;
«Бульба», чутно, давно чека часу того,
Щоб з'явитися тут перед нами.
Та по правді сказать: ми не зможем й назвать
Все, що дав ти й даси ще, Бояне!
Хоч і літа ідуть, хоч півсотні несуть
На твою вони голову сиву...
Та що літа тобі, коли з серця пісні,
А з душі голоси так і ринуть?!..
І ми певні, що нас не один іще раз
Ти здивуєш своїми піснями,
Що піввіку твого не для того пройшло,
Щоб замовк ти, співучий, між нами!
Прийми ж, брате, від нас у великий цей час
Наше щире гаряче вітання!
Хай кобзар, що шлемо ми від серця свого,
Нагада тобі рідне жадання!..



 

Бібліотека ім. Панаса Мирного >> Твори Панаса Мирного >> Статті та промови Панаса Мирного >> Привіт нашому славному Боянові Миколі Віталійовичу Лисенкові