Вибрані поезії та переспіви

 

 

 НА СМЕРТЬ ІВАНА КАРПОВИЧА ТОБІЛЕВИЧА
(КАРПЕНКА-КАРОГО)

 

Недавно те було, як ти
З своїми рідними братами
Вітав у нас... І перед нами,
Мов по весні, почав цвісти
Різномаїтий той садок
Твоїх глибоких дум, гадок,
Гарячим серцем та душею
На світ появлених тобою.

Кого не бачили ми там?
І «Наймички» лихую долю,
І «Безталанну» з її горем...
Страждання... муки... регіт... гам...
Та витівки життя людського,
На лихо наше, більше злого,
Ніж доброго, — і ті надії,
Що ними люде серце гріють.

Все те пройшло тут перед нами —
Живе, яскраве, та блискуче,
Мов промінь сонячний з-за тучі,
Чи світ зорі поза горами...
І ми, милуючись, раділи,
Що те, чого ми так хотіли,
Прийшло до нас і жити буде,
Поки живуть на світі люде.

А ти, задуманий, казав:
«Воно дивитись, може, й гарно,
Та за для діла цього мало,
Щось треба більше»... І гадав
Усе про інші, ширші твори,
Де б все життя старе і нове,
Мов небо в ставу, відбивалось...
«Тоді б воно спокійно й спалось!»

І невсипущою душею,
Та творчим духом ти щороку
Виношував в собі глибоку,
Ту думку-вигадку, що нею
Наш дух живив і бадьорив,
І наші очі веселив,
Та прокладав дорогу нову
На славу рідного нам кону...

І все це зразу обірвалось!..
Хвороба... муки... і вона —
Та невідома таїна —
Німая смерть — відкільсь підкрались
І разом лиха наробили:
Твою роботу припинили
Й думки-сподіванки твої
Приспали у довічнім сні.

Болить душа в нас, жаль гіркий
Проймає наскрізь наше серце,
Що голос твій не озоветься
На лемент наш, на плач важкий!
Що наша бідна Україна
На вік позбулась в тобі сина,
Що нею жив, її кохав,
Про її славу стілько дбав!

Нехай же слава та вітає
Над домовиною твоєю,
Де ти спокій знайшов під нею,
й від забуття оберігає!
А ми, повитії журбою,
Тут вчитись будем за тобою,
Як треба рідний край любити,
Та вірно як йому служити.



 

Бібліотека ім. Панаса Мирного >> Твори Панаса Мирного >> Статті та промови Панаса Мирного >> На смерть Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого)