Вибрані поезії та переспіви

 

 

 ДО МУЗИ

 


Я знову повертаюсь до тебе, моя ти утіхо єдина,
До твого пророчого слова і рідної красної мови.
Багато дала ти мені підпомоги на сьому широкому світі —
В моїм непривітнім житті ти була провідною зорею.

В сповиточку малому ти співала котка надо мною,
Тихим сном огортаючи мою неповинную душу;
А як почала добиратись до розуму невеличка дитина —
Ти її чарувала своїми чарівними казками.

Ти не попускала, щоб життя захопило його серце убоге
І поточене, бите кинуло одиноке на світі,
Ти його берегла і ховала від лихого догляду й слова,
І тихенько учила як повинно людей тут любити.

А як хлопець піднявся на ноги і знялась в голові його думка:
Що робити йому одинокому в світі, де себе подіти?
Ти знову на поміч прийшла, з «Кобзарем» прилетіла до мене...
«Читай і учись!» ти сказала, а сама не знать куди скрилась.

Рідну мову наболілого серця, тихий гомін душі одинокої,
Сльози, муки і страждання нелюдськеє —
Все то — все ти одкрила мені, неутішному,
А сама одсторонь позирала — що то буде зо мною?

Як я плакався гірко — ти раділа душею,
А як мучився я — ти прихилялася серцем, до мене.
Ти шептала собі: «переплаче — минеться,
А ті сльози гіркі — порука за краще на світі!»

Чи вгадала ти чи ні — не мені про те знати,
Наші діти та внуки судитимуть про те нас з тобою.
Одно скажемо їм: що ми чесно свій вік прожили,
Все найвище носили в душі і найкраще гріли у серці.

Наші сльози гіркі перелили ми в сумні приповістки,
Наші муки нелюдські зв'язали із муками миру,
Коли ми й помилялись в чому — помилялися чесно,
За душею не скрили нічого про що думали й знали.

Хай нас судять — ми готові і до суду з тобою!
Чи й розпинатимуть — на розп'яття ми підемо сміло!
Не страшна тому смерть, хто з тобою ізмалечку знався:
Мучене чоло його ти закрасиш Правди віночком.

1885 р.




 

 

Бібліотека ім. Панаса Мирного >> Твори Панаса Мирного >> Статті та промови Панаса Мирного >> До музи