Перемудрив

Комедія в п'яти справах

 

 

- СПРАВА П'ЯТА -






Обставини першої справи. Увіходе X р а п к о.

Вихід І


X р а п к о (скидаючи картуза). Х-ху, душно! Прямо огнем пече! (Витирає лоба). А ти ходи, а ти вештайся по тих ділах по такій спеці... сісти хоч та спочити. (Сідає). Що це там вигадали не знать-що: по Тхоревому ділові слідователь приїхав? Чого?.. Правду кажучи, Печариця його таки крутенько повернув: замість того, щоб діло розпочати, він на мирову пішов, купчу Перепаді видав... Передерій вісім сотень йому ткнув — от він і купчу видав. Вісім сот — гроші, та ще такому чоловікові, як Печариця. Що Тхори будуть плакатись — сількось! Не зігнуться: у їх ще до чорта зостанеться всякого добра; а Печариці на перший заробіток — так! Це добрий заробіток, і я від такого б заробітку не одкинувся... З його вийде меткий адвокат! Ще й нічого: у колодочки не вбився, а вже сотнями ворочає... При чому ж тут слідователь?.. Що тут подіє слідователь?.. Довіреность є, повна довіреность... «спорить і прекословить не буду»,— ну — й шабаш!.. А то вигадали — слідователь! Може, й приїхав по якому другому ділові — хіба мало злодіїв тих та душогубства завелося?.. А вони блияють: по Тхоревому ділу. Дурні! не розуміють нічого та й брешуть! (Задумується). А Печариця добре діло повернув! От такого б мені сина... от і користь, домові прибуток, батькові поміч; а то?.. Он я вертаюся додому, а вони з Вовкового двору трьома тройками виїздять... Дівчат повно, у коней гриви стьожками позаплетувані, мов весілля справляють... Тьфу! прости господи!
І куди той старий дурень дивиться? І його ж син там, і мій першими так і катять! А за ними цілий посаг дівчат,— весілля наче... Тьфу!.. І серед дня це! прилюдно!.. Куди? чого? Куди-небудь каші варити? п'янствувати? розпутничати?.. Ні, не буде з його добра, не буде! Думав: вижену — потиняється, потиняється та й вернеться додому, поклониться батькові. Воно б, може, так і було, якби не той старий дурень — ворог мій! Щоб, бач, мені дозолити — моїх нелюбих дітей до себе прийняв... Дурню, дурню! побачиш, кого ти прийняв до себе! Побачиш, як і твого велетня зіб'ють вони з пантелику, що перестане слухатися тебе. Ти думаєш, що як у тебе грошей до чорта, то вони їх не переведуть? очей їм не промиють? і незчуєшся — коли промиють!.. Я не плакатимусь; що мені? У мене ще зосталася дочка; недалека вона, не несеться високо вгору, та й не треба! — зате слухняна, покірна; а слухнянеє телятко — дві матки ссе! Все, що в мене, їй віддам; не тепер, а як умру — все їй зоставлю, а вам — велеречиві та велемудрі — дуля під ніс! Вам тепер байдуже — на чужому живете; та не все ж на йому й жити: увірветься колись — отоді попоскачіть! Явдосі — все, а вам — дуля! Явдоха — як сир у маслі купається, а ви — у порога постоїте та попокланяєтесь, щоб дала шматок черствого хліба... Так вам і треба! Та і Явдосі накажу, як буду вмирати: кому моє добро припоручити — тільки не тим шибеникам!

Увіходе Вовк.

Вихід II


В о в к. Доброго здоров'я тобі, Василю Трохимовичу, давній приятелю.
X р а п к о (набік). Треба чорта хату холодити! (Гостро на Вовка глянувши). А що треба тобі? Чого нужно, Що непрошений прийшов до мене?
В о в к. Якби ждав того прохання, то, може б, і довіку не діждав.
X р а п к о. І не жди — не діждеш!
В о в к. Та я об тому не дуже то й турбуюся, і без його якось проживемо.
X р а п к о. А не турбуєшся, то чого й прийшов? Я ж До тебе не ходжу?
В о в к. Та ти ходив колись... і добре робив, що ходив. А от як почав у ту крутню встрявати та чужих наговорів слухати, то й скомизився.
X р а п к о. Тобто не дав себе осідлати та по щетину погнати?
В о в к. Чого там по щетину? Є ті, що й без тебе її принесуть. І давно ти її не носив, а, дивись, як ми добре жили; а от як устряв, кажу, у крутню та по законах став ходити...
X р а п к о. Жалкуєш, чому тебе не попитав, що робити? Уже ж не стану, як ти, бідних людей обміряти та обвішувати.
В о в к. То ще бог знає, хто більше — чи я аршином та хунтами обмірюю та обвішую чи ти векселями скручуєш... Не будемо об цьому згадувати,— хай йому враг! я не за тим до тебе прийшов, щоб ворожнечу розворушувати, а щоб її замирити.
X р а п к о. Добре замиряєш! Он — сина, шибеника, до себе прийняв, дочку — з пуття збив...
В о в к. Василю! Подозволь мені по-давньому тебе величати... Не ремствуй ти на сина, не ремствуй і на дочку, ремствуй сам на себе... Ти ж їх від себе повиганяв, ти ж їх зрікся!
X р а п к о. А твоє яке діло в чужу сім'ю встрявати? Ти її кохав, ти її ростив? Нехай не йдуть проти мене, нехай не будуть старші від батька! Всякого зречуся, кожного проклену, хто не послухається мене!
В о в к. Знаєш що? То — гординя в тобі говоре; ти горде серце маєш. Тобі хочеться, щоб усі тебе слухали, усі перед тобою преклонялися; що ти не зробив, що не задумав — то усе святе! Викинь з голови це, давній приятелю, викинь, кажу, з голови: то — гординя! Ми так думаємо, а другі інакше думають, і коли б то одно одному не поступалось, то давно б люди порізалися!
X р а п к о. Учи ти цьому свого сина, а то мене вчиш. Як він тебе не слуха — поступайся йому, а до мого права — немає нікому діла!
В о в к. Та я про твоє право не кажу, я про твоє серце кажу... Вже ж і син — чоловік; вже ж він і голову має, і розум, і свої заміри у його... Та й не поспішитися, правду кажучи, нам за ними... Що нам з тобою зосталося? — могила, та й годі! А їх життя жде, доля жде... Поможи Ж ти їм життя своє як слід упорядкувати, долю знайти... Не став ти перед ними так обрубо та гостро свого «я хочу», «я жадаю!» А вони хіба не хотять? вони хіба не жадають? Допоможи ж ти їм те жадання до пуття довести та й уп'ять же — не бришкай вгору! а мирно та тихо побалакай та порай. Ти — батько їх, ти більше прожив, краще життя знаєш... Ти думаєш, вони не послухаються твого доброго слова та ради? А то сказав тобі що накриво, а ти зразу — вон з двору!..— Гординя то, кажу, в тобі говоре!
X р а п к о. Що ви розумні, як вас послухати!
В о в к. От ти вп'ять сердитись? Годі! я не буду бучі збивати, я прийшов у тебе попрохати згоди. Сьогодня мене велика радість спостигла — сина я женю.
X р а п к о. Ну то й жени його собі; а мені що за діло?
В о в к. Як що за діло? І тобі — діло... Ти ж батько.
X р а п к о. Я чужим дітям не батько.
В о в к. Та не чужим, Василю, а своїм. Мій син жениться не на кому ж — на твоїй дочці.
X р а п к о. Нема в мене більше дочки, як Явдоха! А вона ще не зсунулася з глузду, щоб проти батька йти!
В о в к. Та на їй же і жениться мій син, Василю. Вони давно вже собі любляться: давно обоє збиралися тобі сказати... Що ж, коли ти все комизишся?.. Оце вони поїхали вінчатись; я їх благословив, а до тебе прийшов попрохати: не сердься ти ні на свою дочку, ні на мого сина; не сердься й на мене: так вже, видно, сама доля судила, щоб через дітей та й ми з тобою помирилися... Я, бач, перший прийшов до тебе. Ось моя рука... (Подає руку).
Х р а п к о (стрибнувши, мов ужалений). З тобою? з моїм ворогом? з злодієм, що вкрав мою дитину від мене? що наструнчив усю сім'ю проти батька? — Ніколи!.. Чув — ніколи!.. Я ще на тебе позов подам! я тебе на суд потягну! Вон від мене, стара лисице! Вон з моєї хати, лиходію!
В о в к (з жалем). Бог з тобою, Василю!.. Він — усе бачить і все знає: він бачить, з якою я доброю думкою прийшов до тебе; він і розбере, хто з нас правий, хто — винуватий... (Повертаючись іти. Гордо). А позвів я твоїх не боюся, судом мене не залякаєш: не я проти тебе замишляв,— твої діти проти тебе докажуть... Господь з тобою! (Виходе).

Вихід III


Х р а п к о (услід Вовкові). Не боїшся? — злякаєшся!.. Ти думаєш, я тебе не приструнчу? — приструнчу! Думаєш: багато грошей — одкупишся? Ні, це таке діло — грошима посиплеш, і в тюрму запру! Душогубе! розбійнику!.. Бач, що вигадав? Дітей проти батька наструнчувати? розор у чужу сім'ю нести! - Це гірше душогубства, розбійства!.. Дітей проти батька здіймати? Кров на кров пускати?! (Ходе по хаті). А та— дурёпище... Це то та тиха, богобоязка, а нищечком з ворогами моїми проти мене замишляєш!.. О, гадина люта! Єхидо клята! Краще б тобі повіситися, удавитися, ніж отаке вчинити! Ти думаєш, що це тобі так і минеться? — Не минеться! Господь милосердний не попусте. На дітях своїх цей гріх дознаєш! в десятому коліні він одригнеться, зломишлителько батькова! Бач, що вигадала? — гірше перших учинила. Ті прямо проти батька йшли; очевидячки ставили, а ця — стиха... о, гадино, гадино! (Становиться, задумується)... Та чого се я розпинаюся? Чого мучуся-болію? Були в мене діти? — не стало! Нема в мене дітей? — і не треба! І без вас обійдуся... Вон з мого серця, з моєї пам'яті од нині і до віку... Думаєте — без вас не знайду втіхи? знайду! Он у мене є ще вірна слуга — Пріська... У наймички більше серця знайду... Озолочу... її... в шовки наряджу... з наймички панею зроблю! а вам не кланятимуся, не проситиму... Стій, враг його возьми! зараз Прісьці скажу, щоб збиралася до шлюбу... Я вам удеру! Застрахали мене — куди пак!.. Ось Прісьці накажу, щоб прибиралася, а сам піду до отця Луки — сотню, тисячу дам,— хай увечері звінчає!.. Дочка вранці, батько — ввечері... А ти думаєш — Як? З батька сміятись? — ні, ще над вами батько посміється! (Бере картуза й підходе до дверей). Прісько! Прісько!.. Та Прісько, щоб ти оглухла!

Увіходе Кирило.

Вихід IV


К и р и л о. Пріську, пане, кличете?
Х р а п к о (сердито). Та вже ж не тебе, чорте старий! Кликни її мені зараз сюди.
К и р и л о. Пріськи, пане, немає.
Х р а п к о. А де ж вона? знайди та кликни.
К и р и л о. Пріська пішла з панночкою.
Х р а п к о. Куди пішла? чого пішла? Біжи, старий дурню, та зараз верни її!..
К и р и л о. І — вже! шкода завертати! Вона, кажуть, сьогодні вінчається.
Х р а п к о. Що ти з глузду зсунувся чи такий він у тебе зроду? Хто вінчається? де вінчається?
К и р и л о. Хто ж вінчається? Пріська вінчається й панночка вінчаються; а вже ж не де, як не в церкві.
Х р а п к о. Тю-тю, дурню! Хто твою Пріську за себе візьме, голу й босу?
К и р и л о. Хто її візьме? Панич бере... Петро Васильович.
Х р а п к о. Що, що?.. Що ти сказав? Ану ще скажи? Ану?
К и р и л о. Та що ж мені казати? Те уся двірня Вовкова каже... Оце недавнечко вирядили молодих до вінця; аж три тройки поїхало... Панич з Пріською вінчатися, Грицько — з меншою панночкою.
Х р а п к о (понуро). Так он воно що!.. Так он вони чого таким поїздом рушили! (Сердито до Кирила). А ти, стара собако, знав, та мені не сказав?
К и р и л о. Почім же я знав? Це вам повинно краще знати.
Х р а п к о. Як? що?.. Мені краще повинно знати? Так і ти туди, куди й вони; і ти з ворогами моїми проти мене накладаєш? Це за те, що на чужому хлібі сидиш, чуже добро переводиш? Вон же, стара собако, з мого двору!
К и р и л о. Отак краще!
Х р а п к о. Ти ще й пащекувати? Вон, поки я тебе у тришия не вибив.
К и р и л о. Куди ж я піду?
Х р а п к о. Хоч чортові між роги! Вон!..
К и р и л о. Як треба було Кирила, то — сякий і такий Кирило; а тепер — вон з двору! Що ж робити? Піду... Піду. Може, знайдеться де та добра душа, що й мене прийме. (Виходе).

Вихід V


Х р а п к о (сам). К лихій годині! Шукай такого дурня, щоб тебе, нікчемного, прийняв... шукай — знайдеш!..Так он воно що: вінчатися поїхали!.. Що се? Напуск на мене? наговір! Усі проти мене, всі!.. Дочка — з моїм ворогом вінчається, син — навперейми батькові забіг... То то вона, чортова польотуха, все мені плескала: старий, старий! он син — молодець!.. Ох ти, чортове кодло! Так он воно що? Це напуск на мене... це все штуки тії старої лисиці... Ох ви, прокляті, каторжні! Щоб над вами світ не світив і сонце праведне не сходило!.. Отак батька в дурнях зостав!., отакого йому нароби!.. Це — гаразд, це — добре... А я, старий дурень, тішу себе надією, дурю себе утіхою... А щоб ви вилопались усі, проклятущі душі! Щоб під вами земля розступилася та пожерла вас, кляті! І пожре! і поїсть... А тобі, стара лисиця, сього не попущу; ти мені на суді одвіт за все даси... Зараз же сяду та настрочу жалобу, хай припнуть тебе, бісова вовцюго!.. І прозвище твоє таке, злодюго! (Присідає до столу, хапа папір, перо і почина писати).

Увіходе соцький.

Вихід VI

С о ц ь к и й. Здрастуйте вам.
X р а п к о (сердито). Ти хто такий? Тобі чого до мене?
С о ц ь к и й. Слідователь, добродію, прислав до вас, щоб зараз до його прийшли.
Х р а п к о (злякано). Слідователь?.. який слідователь? Чого? Нащо я нужний слідовательові?
С о ц ь к и й. Не знаю. Слідователь приїхали та зараз нашого учителя прикликали; щось його допитувались. Тепер за вами послали.
Х р а п к о. Учителя? якого учителя? Печарицю?
С о ц ь к и й. Та певне їх. Я не знаю, як їх прозивають... Учитель вони у нас — та й годі.
Х р а п к о. То хай і питає учителя. А мене чого? Я тут при чому?
С о ц ь к и й. Я ж не знаю... Мене послано до вас.
Х р а п к о. Хто ж тебе послав?
С о ц ь к и й. Та все ж — слідователь... З города приїхали.
Х р а п к о. От тобі й на! Як же я піду? У мене он дома немає нікого... ні на кого хати покинути... Як же я піду? Ти так і скажи слідователю... Чув, так і скажи.
С о ц ь к и й. Добре, скажу... (Хоче йти).
Х р а п к о. Постій. Ти ще скажи йому, що мене всі покинули... Діти покинули... батька покинули... проти його пішли... Скажи, що це все старий Вовк наструнчив їх... Він сина проти мене наструнчив, дочку мою вкрав, з своїм сином вінчає... Як же се можна? Де се видано?
С о ц ь к и й. Та ви б, добродію, самі прийшли та сказали.
Х р а п к о (мерщій відсува ящик, вихоплює звідти рублъову бумажку і тиче соцькому). На — на... візьми... Це тобі... Як же я піду? На кого я кину хату, господарство? Сам ти посуди.
С о ц ь к и й. Спасибі вам. (Бере гроші). Скажу. (Виходе).

Вихід VII


Х р а п к о (сам). Оце так! оце — добре! Слідователь приїхав... Печарицю допитувався... Тепер за мною шле... То, значить, правду люди казали, що це по Тхоревому ділу. Так, так... А я ж тут при чому? Хіба я його вів? Печариця його вів... на його довіреность, на його — все... А я що?.. Ну, а як Печариця скаже, що це все я йому нараяв?.. Од Печариці всього можна ждати... Як прикрутять його — то й скаже. Та тоді, замісто Печариці, та мене... на цугундер!.. у город та... в тюрму... Що ти з слідователем подієш? Скаже, щоб не уклонятися від суда... Його воля, його й сила!.. Хто ж то це так підстроїв? Хто це такого наробив? Це — певне Вовк... Чув: молодий возив Тхориху на своїх конях у город. Уже ж недаром він її возив? А я взяв та старого вигнав з двору... От тобі й на! Як же його було й не вигнати? Він же ворог мій... сім ю мою проти мене збив... дітей моїх від мене покрав!.. Що ж мені йому мовчати? Що ж мені кланятися йому у ноги?.. А все не гаразд, що я його так гостро прийняв; він наче і з добрим серцем до мене, я проти його — навспинячки!.. Помиритися б було. То б оце слідователь приїхав, а мене дома немає. Де? — хто його знає Де! А тим часом чутка до мене дійшла.— Пораялися б разом... Може б, він... Він — дука, багатир, у почоті... його не тільки в городі, айв губернії знають... От би і слідователь не так налягав, у чому-небудь попустив... Хіба послати кого до його?.. Кого ж його? Хоч би Кирила не вигонив з двору,— Кирила б послав. А то?.. Сказано: як піде на безголов'я, то господь і розум одбере!.. Що ж його тепер робити? Лягти та занедужати? Тільки й зосталося. (Чується — хтось іде). О-о... знову хтось іде... мабуть, по мою душу вп'ять. Ох! ох! живіток мій! (Хапається за живіт). Головонька моя! головонька! (Береться за голову, помалу переходе до канапи й прилягає на їй).

Увіходе десятник.

Вихід VIII


Д е с я т н и к. Здрастуйте вам.
X р а п к о. Ох, здоров, чоловіче добрий!., ох, ох!.. А що скажеш, чоловіче добрий? Чого прийшов?
Д е с я т н и к. З волості до вас прислали з бамагою. (Подає йому книжку).
X р а п к о. Ох! що ж то за бамага така?.. Ох! ох!.. Тут коли б ти знав, чоловіче добрий, таке лихо схопило мене — зовсім занедужав... У голову б'є, попід боками пече, в животі — наче ножі повертає... О-ох! (Бере книжку у десятника, розгортає, вийма повістку й чита). «Слідователь»... гм... гм... Ох! «приглашає...» Де воно? Бач — у очах темніє... гм... гм... «Приглашає в качестве участника»... О-ох!.. «к ділу священичеського сина Печариці з Тхорами за мошенство!..» Ох! який же я учасник? Я, чоловіче добрий, знать нічого не знаю, відать — не відаю. То Печариця бреше; то він, щоб самому виплутатись, мене вплутує.
Д е с я т н и к. Та я, добродію, нічого не знаю. Мені наказано з волості мерщій сю бамагу до вас однести,— я й поніс.
X р а п к о (чита далі). «Причем следователь предваряет, що так как уже однажды вы были вызываемы к следствию и не явились, то, буде и за сим станете уклоняться от суда и следствия,— будете приведены к следователю полицейскими мерами»... Ох! Як же се? Привести, значить, мене силою? Хіба ж я уклоняюся? Я ж не уклоняюся, Я б з дорогою душею, чоловіче добрий, та ти ж сам бачиш моє лихо, що мене докупи зводе, не дає мені ходу... Ох! ох! головонько моя, головонько! І що це зо мною поробилося таке? Ти, будь ласка, скажи слідовательові, що я радніший би до його прийти, та не зможу... коли мене... на шпички всього піднімає! ох! Скажи, будь ласка, чи не можна б на який час одложити мого допросу або на бамазі від мене об'ясненіє потребувати... Я б же радніший, та бач,— не можу... Ох!
Д е с я т н и к. Мені сказано, щоб ви розписалися у книжці.
X р а п к о. Ох! Як же мені розписатися, коли я не можу звестися. (Пробує встати і хапається то за голову, то за боки). Ох! ох! не можу... не можу!
Д е с я т н и к. Та я, може, подам вам каламар та перо.
X р а п к о. Ох! подай, подай. (Чоловік подає. Храпко, тіпаючись, пише). Ох! І очі темнота застилає... не бачу, де й писати... Що це зо мною таке? ох, лихо моє, лихо! (Подає книжку десятникові). На. Хай не здивують, що так розписався... може, й не розберуть... Нездужаю ж я: зовсім мене розломило, розтрощило. Ох!
Д е с я т н и к. Прощавайте.
X р а п к о. Скажи ж, будь ласка, що я недужий. Що ти мене сам бачив, що я не здужаю звестися, встати.
Д е с я т н и к. Добре, скажу. (Виходе).

Вихід IX


X р а п к о (встаючи). Ох! (Хапається за спину). І справді кольнуло... Та як і не заколоти? Он — в качестві учасника... по ділу за мошенство... Он воно що! Це так. Це тюрмою пахне, а може — й Сибіром. От ти й знай!.. Цілий вік трудись, цілий вік збирай, уночі не спи, удень не доїдай... а тут — в один день — у тюрму тебе! на Сибір тебе!.. Оце так, оце добре!.. І надала мені лиха та нещасна година з Печарицею зв'язатись... От тобі й Печариця! А ще хотів зятем бути... Недаром Галька казала, що він їй противніше собаки... Що він єхидний, що він дурний... Він і мені все здавався єхидним, щось дуже вже падав передо мною... Молода неповинна душа зразу помітила, зразу розкусила, що воно за ірод придався... А я, старий дурень, зовсім не те думав... а тепер — он що!.. Ну, піймався сам — сам і одвіт держи, нащо других сюди уплутувати? Та ще кого? — того — хто мався тестем бути... Оце зять! оце так!.. Та чим же ти мене вплутаєш? що ти мені завгориш? Що я тобі дещо раяв?.. А хто чув, що я тобі те казав? Де ті свідки, що стануть свідчити проти мене? Оці чотири стіни? Ну, допитуйся їх!.. Прибадьорись, лишень, Василю! попорядкуй у своїй голові. То з переляку твої думки урозтіч розлетілися, а ти докупи їх зведи та й розсуди: що вони мені зроблять? Що вони мусять мені зробити? Нічого! Не боюся я вас! Не страшні мені всі слідователі з своїми повістками!.. Що це за повістка? Тьфу! (Розрива її, кида і плює). Он що ця повістка... Кому вона? Мені? А хто приймав її? Я? Он прочитай у книжці. Повістка Храпкові, а розписався Печариця!.. І добре я, лежачи, придумав; дай, думаю, махну замісто Храпка — Печариця! І махнув! Та ще так розмахнувся,— і сам не пізнав би, чи я писав, чи хто другий. Ну, скажу, зличай почерк... Не я — та й годі! І ніхто не скаже, що я.— А то силою? Не страшна мені твоя сила! Не боюся я її... Кого ти пришлеш? хто мене візьме? (Задумується). Ану як справді?., як собаку ту — на обривочку?.. З моєї хати, з мого двору та через село ведуть... люди дивляться, вороги мої вискакують на улицю, вигукують услід: а що, піймався?! а що, докрутив!.. Хоч і випустять мене, хоч і виплутаюсь я з ції халепи, та що потім? Хто й признавав тебе за доброго чоловіка, скаже: а ти не хоч знову на обривочку погуляти?.. І всі тебе почнуть обминати, обходити... та підуть поговори, та небрешуть такого, чого ніколи й не було... Пропав тоді почот, пропало все на світі!.. Що ж це на мене за напасть така? що це за лихо на мене наскіпалося? Та не одно, а всі разом... Діти — кинули тебе, близькі — одступилися від тебе, одні вороги та напасники витріщилися і радіють твоєму лихові!

Убігає засідатель з трьома десятниками.

Вихід X


З а с і д а т е л ь. Що це ти, Василю Трохимовичу, вигадав чортибатьказна-що!.. Слідователь кличе, а ти не хоч іти.
X р а п к о. Чого я до його піду?
З а с і д а т е л ь. Як чого? Накрутив там чогось з Печарицею та ще й на одвіт не хоч іти? Іди мені зараз, а то он бач (указує на десятників), гукну тільки — на руках домчать тебе!
X р а п к о. Як то се? Де це видано, щоб силою брати?
З а с і д а т е л ь. То не наше діло. Нам сказано привести — і приведемо. Ти думаєш, не приведемо? (До десятників). Беріть лишень його.

Ті підступають.

X р а п к о (одступаючи). Як беріть? Куди беріть? Я недужий; я не здужаю хати перейти.
З а с і д а т е л ь. Коли недужий ти — давай свідительство від лікаря.
X р а п к о. Яке свідительство? Де ж мені того лікаря взяти? Ну, давай ти мені лікаря, хай — свідительствує.
З а с і д а т е л ь. От стану я ще тобі з лікарями возиться? Беріть його!

Десятники підступають.

Х р а п к о (сердито). Ану, підступи хто, підступи!.. Пику рознесу! (Замахується кулаками).
З а с і д а т е л ь. О-о, то ти ще й противиться! Бач, а каже недужий. Ану беріть його та в'яжіть! (Підступи до Храпка, хапа за руки).

Десятники в'яжуть його поясом.

Д е с я т н и к. Та не пручайся: піймавсь у руки — не випручаєшся!
Х р а п к о. Ґвалт! рятуйте!.. Рятуйте, хто в бога вірує! Ріжуть! в'яжуть! граблять!

Збігаються люди.

Вихід XI


Л ю д и. Що тут за крик? ріже хто кого?
З а с і д а т е л ь; А ви чого назбігались? чого витріщились? Ось старого плутягу залигали та. як вола, на одвіт ведемо. Розступіться!
Х р а п к о. Люди добрі! гляньте! дивіться! Що це вони роблять зо мною? Силоміць беруть! граблять!
Г о л о с ж і н о ч и й. А що — напився наших сліз, наточився нашої крові? Так тобі й треба, крутію!
Г о л о с ч о л о в і ч и й. Крутив, поки й сам закрутився; мудрив, поки перемудрив!
З а с і д а т е л ь (до людей). Чого ви? К лихій годині! (До десятників). Ведіть його.
Х р а п к о. Постійте! підождіть! Куди се ви мене ведете? На кого я хату покину? худобу?.. Дайте мені хоч дітей моїх! сина мені дайте! Я на його припоручу, а то ж, може, мені вже й не вертатися.
Г о л о с ж і н о ч и й. І краще, коли б тебе запроторили туди, щоб знав, як наші сльози лити та кров пити!
X р а п к о. Сина мого! сина!.. О я, проклятий, каторжний! дітей розігнав...
Л ю д и. А що, каєшся?
З а с і д а т е л ь. Де ж син твій? Побіжіть, кликніть його, хто знає?
X р а п к о. Людочки добрі! побіжіть за ним. Він недалеко тут — у Вовка. Скажіть йому: хай зараз іде. І дочки там, і дочкам скажіть.
З а с і д а т е л ь. Ану, хто проворніший, — біжіть мерщій!

Між людьми струс.

X р а п к о. Господи! Що це на мене за напасть така? Що це на мене за лихо насіло? (Плаче).
Г о л о с з-м і ж л ю д е й. Ага, плачеш? А чужих сліз не бачив? до чужого лиха не мав жалю? Оце ж тобі, щоб ти знав, що чуже лихо не сахар!
З а с і д а т е л ь. Годі вам докоряти чоловіка у напасті! Бач, як розпорощалися? Самі святі?!

Убігає Петро, за ним Галя, Явдоха, Пріська, Грицько і Вовк.

Вихід XII

П е т р о. Що се, батьку?
X р а п к о. Сину мій, Петре! Беруть мене, ведуть мене... О погибель моя! (Плаче).
П е т р о. За що беруть? Куди ведуть?
З а с і д а т е л ь. Слідователь двічі присилав, щоб йшов,— не йде; він і звелів привести.
П е т р о. Куди привести? По якому ж се ділові?
З а с і д а т е л ь. Та все ж за ті Печаричині плутні.
X р а п к о. Не слухай, сину... не допитуйся... За добрі діла! Каюся перед тобою, сину... Ти один знаєш, за що... Ти давно остерігав мене... а я не послухався... Прости мене! зглянься на мене, бач — я у нещасті.
Г а л я і Я в д о х а. Таточку наш!
X р а п к о. І вас, мої діточки, молю; і вас прошу: простіть мене! Обіжав я вас, розігнав усіх... Гординя в мені сиділа; не слухався я слова доброго, ради розумного, а слухався я своєї гордині лютої... через те й караюся! Не кидайте ви мене, не зоставляйте у напасті... От вам усе моє — гроші, худоба... Беріть, живіть, розпоряджайтеся усім, як знаєте.
П е т р о. Ні, батьку, так не можна; не ми збирали, не нам і порядкувати... Уп'ять же: не ви тільки один перед нами винуваті, і ми перед вами провинилися,— простіть і нас!
X р а п к о. Прощаю, діточки, і благословляю на все добре, на все чесне! Живіть мирно, живіть купно; слухайтеся Петра; він старший від вас, на лихе вас не настанове, злому не науче... А де ж, Петре, твоя жінка, моя невістка?
П р і с ь к а. Я ось, паноченьку! ось де, батечку.
X р а п к о. Прісько, слуго моя вірна! Служила ти мені, робила ти мені, послужи так щиро моєму синові,— він не покине тебе.
П р і с ь к а. Доки й мого віку, служитиму!
П е т р о. Кажи краще, Прісю, помагатиму у праці.
X р а п к о (до Грицька). І тебе, мій зятю, прошу: бережи моєї дочки, люби мою дитину,— вона добра дитина.
Г р и ц ь к о. Як я її не берегтиму, як я її не любитиму, то й бог мене скарає!
X р а п к о (до Вовка). А ти, свату, научай їх на все добре, захищай їх від усього лихого, бо я... (Плаче).
В о в к. Кріпись, Василю! не падай: напасть не по дереву ходить, а по людях... А од напасті — ще не пропасти!
X р а п к о. Ох тяжко мені!.. Не те тяжко, що кара мене жде: катюзі — по заслузі! А те мені гірко, що я добра не знав, про добро не гадав, а гадав тільки, як би кому що лихе заподіяти, кого обійти, скрутити, чужу худобу посісти, з кожного більше зідрати... Наче ірод в моєму серці сидів і каламутив його, наче туман перед моїми очима стояв,— не бачив я гірких сліз нещасних, не чув бідкання та жалю безвинних... Простіть мене, добрі люди! Розв'яжіть мене, я сам піду до слідователя і все йому розкажу, ні в чім не потаюся.
Л ю д и. Хай тебе бог прощає!
X р а п к о. Що бог, а то й ви простіть. Обіжав я вас, грабував я вас, каюся перед вами, А щоб ви знали, що не лукаво я каюся, то от перед усіма кажу, перед усім світом хвалюся: отділяю я 20 тисяч з свого добра і опреділяю... на поміч бідним, на підмогу немошним... Петро знає краще, що з тими грошима зробити, куди й на що їх повернути.
П е т р о. Не журіться, батьку: таке каяття — стане спасіння! (До десятників). Розв'яжіть його; я піду разом з батьком до слідователя.

Десятники кидаються розв'язувати.

Заслона спускається

Кінець

1 2 3 4 5

Бібліотека ім. Панаса Мирного >> Твори Панаса Мирного >> "Перемудрив"