ТВОРИ, НЕ ПУБЛІКОВАНІ ПИСЬМЕННИКОМ

 

НЕ ВГАШАЙ ДУХУ!

Життєві малюнки в п'яти справах

 

Справа перша

Справа друга

Справа третя

Справа четверта

Справа п'ята

 

 
СПРАВЛЯЮТЬ



М а р и н а П е т р і в н а З а й ч и х а, удова, 50 літ. Заможна і поважна пані.
Х а р и т и н а І в а н і в н а, або X а р и т я, дочка її, 22 літ.
П е т р о П е т р о в и ч Х м а р а, брат Зайчихи, 60 літ. Колись був учителем гімназії, а тепер живе на пенсії при сестрі.
С т а н і с л а в А д а м о в и ч К р у ш е л ь н и ц ь к и й, 32 літ. Дуже вродливий і чепурний. Інженер при залізниці.
С и д і р Т р о х и м о в и ч Ю р а с е н к о, 57 літ. Високий, огрядний, лице голене. Міський казначей. Хотина Григорівна, його жінка, 50 літ.
Г р и ц ь к о, їх син, 20 літ. Студент.
Л и п а, їх дочка, однолітка з Харитею.
І в а н І в а н о в и ч Ч е п о р у ш е н к о, 25 літ. Чиновник з казначейства.
О т е ц ь Ф е д і р Г у н я, літ до 60. Протопопа.
Є л е н а П е т р і в н а, його жінка, 55 літ.
П о л і к а р п Ф е д о р о в и ч, їх син, 25 літ. Скінчивши семінарію, живе дома.
Ю р к о Д о в б и ш, 27 літ. Офіцер. Високого росту, з чорними довгими усами, вигляда ручим козарлюгою.
Б а б а К и л и н а, 60 літ. Колишня кріпачка Зайчихи, нянька Харитини.
П р і с ь к а, дівчина, 18 літ. Покоївка в господі Зайчихи.
С о ф і я, московка, 25 літ. Куховарка Зайчишина.
Г р и ц ь, син Софії, 8 літ.
Р у с ь к и й.
Ж и д.
Ч о л о в і к.

Коїться в недавні часи.

- СПРАВА П'ЯТА -

 

Квартира Крушельницьких, дуже простора і розкішно прибрана. На усіх дверях дебелі, з шовку, запони, штучно поскладаю, товстими шнурами з великими китицями попідвішувані; на вікнах — з узорчатої білої кисеї теж запони, що спускаються з-під золотого карнизу, причепленого угорі над вікном, аж до самої землі, перехвачені білими шовковими шнурками. Всюди повно всякої штучної мебелі, порозкиданої наче нехотя, а з великим смаком. Два здоровенних дзеркала заввишки в усю стіну відбивають у собі то одну половину хати, то другу. Там, де стоять канапи, долівка заслана шовковими килимами, з-під котрих вибігають широкі доріжки і вистилають усю долівку одноманітними з килимами стежками. Всюди багатство, розкіш; все блищить і любо кидається у вічі. З одного боку двері — в прихожу; з другого, противного,— в кабінет, а на середній стіні — у інші кімнати.

П р і с ь к а (стоячи серед хати і видивляючись то в те, то в друге дзеркало). Ну, й гарно ж тут у нас! Он усього тебе від голови і до ніг видко. (Пригладжує де-де висмикнуте волосся на голові, розправляє яку-небудь нерівну зборку у платті). Це не так, як у старої пані було. Куди там? І рівняти не можна! Там — просто все, а тут — розкіш така, що якби не бачив цього своїми очима, то нізащо і не повірив, якби хто розказував, що так де-небудь буває... Прямо тобі, як у раї! От уже рік минув, як панночка вийшла заміж і переїхала сюди, а я, як увійду у цю кімнату, то однаково дивуюся, як і перший раз її побачила. Щаслива наша панночка, ставши отакою баринею. А от же вона не почуває себе щасливою. Все їй оце — байдуже! «Цяцьки» — каже. Воно справді цяцьки; тільки скільки-то на оці цяцьки грошей потрачено?.. Все барин клопотався, щоб їй більше догодити, щоб у їх в хатах було так, як ні в кого. Тільки вона усього цього не ціне. «Забавка!»,— каже. А сама якими забавками бавиться? Все оті кумедії приставляє... Тільки й думки у неї, що про теятр, тільки й клопоту — як би ту або другу ролю витвердити... Назбира повні хати всякої шушвалі та короводи з нею й заводе... Цілу ніченьку тобі гармидер такий, — співи, та танці, та передражнювання, — спокою нікому немає, а вона оцим тішиться. От і тепер повіялася... Куди? «Як прийде, — каже, — Прісько, барин та спитає: де я? — то скажи: пішла клопотатися про спектаклю... він знає, про яку». І — повіялася! Вибрала собі підручного — отого усача, горланя Довбиша, та й вовтузиться з ним. Та як я помічаю, то не тільки через оце одно вона з ним возькається, а ще й через інше щось... Дуже щось вона задивляється на його закручені уси та чорні очі. А я як подивлюся на його, то що з його за краса? Тільки й того, що аполєти блищать на плечах, а сам з себе — шмаровоз, та й годі! І постать його дебела, і обличчя чорне, засушене, — все, як у того простого парубка з села, як у того шмаровоза. Куди йому до нашого барина? У нашого барина все до ладу... делікатно... одежа на йому — пригнана, як улита; ніжки — невеличкі, у блискучих ботиках; руки — білі, на виду — як та квітка... А от же піди! Шмаровоз їй більше кидається у вічі, ніж отакий чистунчик... Одначе і наш чистунчик щось почав закидати очима набік!.. Зустрів якось мене у калідорі та — щип за кінчик носа! Аж здивувалася я... Невже-то я йому краща від барині? (Видивляється у дзеркало, хиляючись то в той, то в другий бік). А й справді, я непогана!.. Якби нарядити так, як бариня наряджається, то хто сказав би, що проста дівка? А то, звісно... плаття на мені хоч і не просте, та оці бісові попередники, що поначіплювано і спереду, і через спину, і на грудях — виявляють, що горнична. Ану як я їх скину, то як буде? (Скидає передник і видивляється). От зовсім інша стала! Якби на голову шляпку, що бариня носе, то хто б сказав, що не баришня! Стій! У неї багато отих шляпок. Ану, я одну яку-небудь придіну. (Мерщій вибігає і незабаром несе з собою білу шляпку). Отепер побачимо, яка я буду баринею? (Надяга на голову шляпку і видивляється у дзеркало). Якби ще напальки на руки та дзонтик над голову, то хто не скаже, що не бариня?

Увіходе К и л и н а.

К и л и н а. Що це ти, бісова хвойдо, за переряджування затіяла?
П р і с ь к а (мерщій скидаючи шляпку з голови). Та це … я …
К и л и н а. Та ти ж, ти! Що це ти таке затіяла? На свою бісову кустру баринину шляпку натягала?
П р і с ь к а (не знаючи, що казати). Та, бачте... Бариня якось казали мені: що я на тебе, Прісько, як подивлюся то ти якраз була б під стать грати яку-небудь мовчазну ролю барині в теятрі... Оце я згадала та й заманулося мені довідатися, чи справді я була б підхожа до барині... І оце придівала шляпку.
К и л и н а. Ти? До барині?! Ох ти, репаник мужичий!
П р і с ь к а. От ви уже й лаятись!
К и л и н а. Як же тебе не лаяти, бісово польотухо, коли ти на свою наяложену смальцем голову баринину шляпку начепила?!
П р і с ь к а. Ну, що ж, що начепила? Начепила, та и скину, та й положу там, де лежала.
К и л и н а. Та ти ж її завозиш так, що гидко буде і в руки взяти!
П р і с ь к а (показуючи шляпку). От дивіться — чистісінька, милісінька! Зараз однесу і положу, де взяла. (Поривається іти). А ви, бабусю, не кажіть барині про це.
К и л и н а. Як не казати? Безпремінно скажу!.. Це ти дійдеш до того, що все, що у барині є, будеш на себе чіпляти?
П р і с ь к а. Ну й кажіть! Підкусюйте! (Мерщій виходе).
К и л и н а (сама). Іч, поганка! Де б перепросити, а вона ще й скаче. «Кажіть! Підкусюйте!..» Скажу, безпремінно скажу... Ні, не стає мочі далі отаке терпіти... нема сили... Треба заздалегідь тікати відсіль... Мені шкода тільки Хариті, моєї годовальнички. Намоглася: ти ж зо мною, каже, няню?.. І стара бариня прохала: іди, каже, Килино, за нею та доглядай її, як малою гляділа, бо чує моя душа, що вона з ним не буде щаслива... Я й послухалася, пішла... А от же бачу, що несила далі терпіти... Ладу ніякого нема... Засіли їй оті бісові теятри в голову, що ота товстуха вигадала. Сама ж, не бійсь, як вийшла заміж, то й ухильнулася від цього... їй вони і потрібні були тільки для того, щоб собі пару спіймати. А наша — не така. Уже як що їй зайде в голову, то нічим його не викуриш... і паровицею не витягнеш, так загрузне. Така вже задалась зроду. Скільки разів я їй казала: хіба воно, заміжній людині, личить отаке заводити? Скільки того клопоту та й здоров'я збавляється... Хоч і не кажи! — Ти, каже, няню, нічого не знаєш, як все оце захоплює та яку одраду приносе. — А гріх же, кажу, гріх! — Регоче, сміється: як постаріємось, то тоді й будемо гріхи одмолювати... Отаке! Закрутилася — спантелику збилась!.. Ні, нема моєї мочі отаке терпіти!.. Треба вертатися до старої барині. Не хочу... покину!.. І він на мене чортом дивиться, як забаче, так і загукає: «Старой кошкой воняет!» Ох, ти чортів ляше! Яка я тобі стара кішка?.. Вимиється у тих пахучих милах та викупається у духах, то йому і свіже повітря тхне!.. Ні, треба тікати заздалегідь.

Чується дзвонок. Пріська біжить у прихожу відчиняти.

Хто ж це такий? Стій — нагляну. Якщо вона — зараз скажу, що отут без неї Пріська затіває. (Виходе за двері і ховається за запоною).

Увіходе К р у ш е л ь н и ц ь к и й, а за ним — П р і с ь к а.

К р у ш е л ь н и ц ь к и й (скидаючи перчатки). Барыня дома?
П р і с ь к а (похапцем). Бариня казали-говорили...
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (підступаючи до Пріськи і щипаючи її за носа). Что такое бариня казали-говорили?
П р і с ь к а (ухиляючись, лукаво). Ну, дивіться, ще й носа одірвете.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. У тебе удивительно какой забористый носик.
К и л и н а (за запоною). Кахи! кахи!.. Так он воно що? (Мерщій скривається).
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Кто это там?
П р і с ь к а (позирнувши за запону). Нема нікого... Це, мабуть, Баба Килина на підслухи приходила.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Вот еще черт поднес эту старую кошку! Зачем она нужна в этом доме?.. Совершенно не понимаю... Нужно будет сплавить старую ведьму!
П р і с ь к а. Що уредна стара, то не дай боже! Все так спідтишка і ходе... щоб видивитись та підслухати... та барині в уха внести. Оце перед вашим приходом на мене наскіпалася.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. За что?
П р і с ь к а. Та, бачте, барин, я трохи й сама винувата. Придівала баринину шляпку на свою голову, щоб подивитись, чи гарно у шляпці?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Ну и что же? Хороша?
П р і с ь к а. А вона не знать де і взялася. Та так мокрим рядном і накрила!.. Підожди, каже, я барині скажу... Тепер буде мені!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. То-то я смотрю, чего это ты смущенная такая? Ничего, не бойся!... Защитим как-нибудь.
П р і с ь к а. Пожалуста, барин, заступіться за мене.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (прикро заглядаючись на неї). Не бойся, не бойся! (Бере її за підборіддя і злегка тіпає). Ишь, какие у тебя зубы чудные! А щеки как разгорелись!
П р і с ь к а (скоса кинувши на нього очима). Ну, дивіться!.. Зовсім мене засоромили... Хіба я вам до вподоби?

Крушельницький поривається її обняти; вона лукаво ухиляється.
Дзвонок. Пріська, біжучи відчиняти, на ходу.

У вас бариня є! (Вибігає).
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Ишь, как метнулась! Огонь— не девка! Кто бы это мог звонить? Может, сама возвращается?.. Только и знает свои побегушки по артистическим делам! Неї, так невозможно жить! Никакого внимания... никакого желания устроить ту необходимую семейную обстановку, какая свойственна занимаемому мною положению в обществе. Все водится с какими-то проходимцами, которым в смысле их общественного положения и личных качеств цена грош! А она — посвящает им все свои свободные часы, которых у нее набирается ровно двадцать четыре в сутки... И для чего? Чтобы тешить свои артистические затеи... Еще и дядюшка поддерживает ее своими философскими выкладками! Ну, относительно этого господина мне придется принять некоторые меры... Обещал, спасибо, ротмистр обратить свое благосклонное внимание. Одного молодца, как слышно, уже упрятал куда следует. Вот если бы и этого старого философа... Терпеть не могу людей, придерживающихся только известных теорий и совершенно игнорирующих условия жизни!.. Да, этого господина, на которого она вечно молится,— нужно бы устранить... Непременно нужно... А с другими —. церемониться нечего... им можно и прямо на дверь указать!.. Что же касается самой, то необходимо более решительно с ней переговорить. Если она легкомыслием страдает, то это же отражается и на моем положении... Пойти приготовиться к встрече. (Виходе в кабінет).
П р і с ь к а (виходячи з прихожої). Підождіть отам. Я баринові доложу. (Іде до кабінету). Барин! До вас щось за руський прийшов. Пита-спрашує, чи можна вас бачити?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (з кабінету). Скажи: пусть обождет. Переоденусь и выйду.
П р і с ь к а (одхиляючи двері в прихожу). Підождіть. Зараз вийдуть. (Перебігає через залу у середні двері).

Через скільки часу виходе К р у ш е л ь н и ц ь к и й, переряджений у іншу одежу.

К р у ш е л ь н и ц ь к и й (зазирнувши у прихожу). А-а, это ты, Потапыч? А что скажешь?
Р у с ь к и й (увіходячи). К твоей милости, Станислав Адамыч.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. По делу?
Р у с ь к и й. Вестимо, по делу... Сказывал нарядчик, что ты недоволен мостком на Вшивой балке.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Да, мост надо переделать. Сваи никуда не годные набил.
Р у с ь к и й. Пошто негодные? Сваи, твоя милость, как есть надлежащие — дубовые... ядреныя!.. Сколько ребята топоров переломали — страсть! Все равно, что кость.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Ну, ты мне зубов не заговаривай: сам видел Набиты как сваи?
Р у с ь к и й. Нет, ей-богу, сваи хороши. А вот насчет набивки — это тошно — не таво... Есть грех. Ребята затемяшили-то немного наискось... Но я так полагаю, что оне стоять будут, потому — крепа им дана.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Говори!.. Когда поезд пустят, то и крепа твоя соскочит, и мост разрушится.
Р у с ь к и й. Ни в жисть! Разве мне впервые мосты-то ставить? Десятка два, слава те господи, срубили!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. И все такая дрянь, как этот? (Рішуче). Во всяком случае я этого моста принять не могу. Его необходимо переделать.
Р у с ь к и й. Вот я на счет этово-то и пришел к твоей милости... чтобы, значит, от тебя все услышать. Нарядчик-то говорит, что ты совсем осерчал. Быть-то сказывал, что такой мост надоть совсем разобрать и вновь возводить.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. А как же иначе ты сделаешь? Как сваи выпрямишь?
Р у с ь к и й. Да ты, твоя милость, насчет свай не беспокойся: сваи крепкия!.. Вот ты еще раз съезди та посмотри.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Стану я по десять раз для осмотров ездить!.. Переделай все, как я нарядчику говорил, тогда и приеду.
Р у с ь к и й. Это точно, что по нескольку раз ездить за одним и тем же делом — не рязон... Да и издержки-то!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Ну, то-то же! Сам знаешь.
Р у с ь к и й. Ладно, переделаем! Что попусту спорить-то! Только и ты уважь мне. (Лізе за пазуху і витяга звідтіля товстого пакета). Прими, твоя милость, прошение от меня. (Подає пакета).
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (бере пакета). Это что же за прошение? (Хоче розгортати).
Р у с ь к и й. Да ты опосля прочти... у себя рассмотри. А в следующее воскресенье уж потрудись выехать на место, — укажи, как и что нужно переделать. Я сам, значит, там буду.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (забачивши в пакеті гроші). А-а... хорошо!
Р у с ь к и й. Ну, и с тем будь здоров, твоя милость! Прикажи меня выпустить, потому — спешить надо.

Крушельницький виходе в кабінет і звідтіля дзвоне.

Ишь ты, помягчей сделался! А сказывал нарядчик: ты, говорит, пойди поклонись ему... Подай прошение с приложением... Можя, и так сбряде?

Убіга П р і с ь к а і біжить до кабінету.

Это задля меня, моя красавица, тебя беспокоили... Выпусти меня!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (виходячи з кабінету, до Пріськи). Выпусти его!
Р у с ь к и й (прикро дивлячись на Крушельницького). Прощай, твоя милость! (Хоче йти).
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Слушай, Потапыч! Ты не езди в воскресенье на мост. Я как-нибудь на этих днях соберусь да вновь посмотрю. Может, и впрямь дело пустяком окончится.
Р у с ь к и й. Благодарим покорно. Асматри, пожалуйста. Мост, говорю тебе, на совесть делали... Право — дело!

Крушельницький виходе.

Правду сказывал нарядчик: просьба везде место имеет. Эх! Уж такое наше дело: сам живись да и другим давай жить! (До Пріськи). Ну, выпусти же меня, красавица!

Виходе. За ним Пріська. Через скільки хвилин увіходе.

П р і с ь к а (гукає у прихожу). Підожди там. Я баринові скажу.

Іде в кабінет. За нею увіходе Ж и д. Високий та сухий, у золотих окулярах.

Ж и д. Еще мне и «ты» говорит, глупая! (Виймає з кишені червоний платок і сякається на всю залу).
П р і с ь к а (вибігаючи з кабінету). Я ж тобі казала, щоб ти у прихожій підождав! А він сюди убрався та ще й двері так покинув. (Біжить зачинити двері).
Ж и д (зміряючи Пріську очима з ніг до голови). Ну, а ви, мадемуазеля, затворите их. Это ваше дело!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (виходячи з кабінету). А-а, Борох Лейзерович!
Ж и д. Мое поштение вам, Штанислав Адамович! (Гонористо підходе до Крушельницького і подає йому руку. Той нехотя подає йому свою).
П р і с ь к а (набік). Уже як жид, то так нахабою і лізе!.. У-у, осоружні. (Виходе у середні двері).
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Ну, что скажете?
Ж и д. А что же мы скажем, Штанислав Адамович? (Обмахується платком). Уф!.. Устал. Пожвольте присесть?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. А-а, пожалуйста.

Жид сідає на крісло і, розвалившись, дивиться на Крушельницького, що сідає навпроти його.

Ж и д. Вот, што мы скажем, Штанислав Адамович. В конторе говорили, што вы не хотите принимать шпалы?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Да, я не могу принять шпалы наполовину гнилые.
Ж и д. Какие гнилые? Пожвольте вас спросить: какие гнилые? Разве фирма Эпштейн может поставлять шпалы гнилые? Эта фирма поставляет шпалы на все жалезные дороги, на всю Россию... Разве она может поставлять вашей дороге гнилые шпалы?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Может, она на другие дороги и поставляет вполне доброкачественные шпалы, но только таких шпал, какие она поставила на мой участок, я принять не могу.
Ж и д. А пожвольте спросить: почему же ви не можете принять?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Я уже сказал: потому что гнилые.
Ж и д. Вше?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Всех я не осматривал, а те, что смотрел, в большинстве недоброкачественные: есть кривые, есть и гнилые.
Ж и д. Ну, што кривые? Разве ми их руками вылепливаем? Они ж дерева выпиливаются, а жвесное дело — дерево всякое растет,— и кривое, и прямое. Такие и шпалы выходят.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Однако же контракт заключен на поставку шпал по возможности прямых.
Ж и д. О-о-о! Видите!.. И в контракте сказано: «По возможности». А через вещо это так сказано? Разве можно по сорок коп[еек] поставлять шпалы только прямые?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Конечно, относительно кривизны еще может возникать вопрос, но относительно доброкачественности в контракте имеются точные указания: шпалы должны быть не трухлые и не гнилые.
Ж и д. Такие шпалы и поставляются — не трухлые и не гнилые. Потому, я вам скажу, что фирма Эпштейн не может поставлять шпалы трухлые и гнилые.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Однако же между ними есть трухлые и гнилые.
Ж и д. Ви сами видели их?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Приемщик показывал несколько штук.
Ж и д. А-ах! Ви верите приемщику? Это они нарошно делают шами, — выбьют сучок, польют водой... вот они и кажутся гнилые. А знаете, через вещо они это делают? Ото они делают, чтобы хапис-гавезен получить!.. Но наша фирма — не такая. Фирма Эпштейн не позволит себе входить в стачку ж простыми мужиками. Этим, я вам скажу, она бы себя низко уронила!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Но не могу же я каждую шпалу пересматривать? Это дело особого приемщика, мастера. А раз он заявляет, что шпалы негодные,— не могу же я ему не верить.
Ж и д. А ви посмотрите. Я вас покорнейшу прошу, — ви посмотрите на шпалы. Это — антик!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (нетерпляче). Если я сам буду лично осматривать все шпалы, то еще больше дефектов найду!.. Я вам говорю, что есть между ними негодные.
Ж и д. Ну, если есть, то мы такие выбросим, жаменим. Разви это какая-нибудь тысяча поставляется? — сотни тысяч! Звесно, может какая негодная и попадется. Но для нашей фирмы важно не это, а то — штобы негодность удостоверило компетентное лицо, а не простой мужик.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (підвівшись, суворо). Хорошо. Я посмотрю, если вам желательно, чтобы был составлен акт за моей подписью. Но тогда уж не раскаивайтесь!
Ж и д (собі вставши). Ви сердитесь? Зачем нам ссориться? Разви мы шкандал желаем?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. А чего же вы желаете?
Ж и д. Ми? Ми желаем, чтобы все мирно было; чтобы все были довольны. Меня гаспадин Эпштейн и послал к вам, чтобы просить вас принять участие в этом деле. Ежели при этом потребуются какие расходы, то гаспадин Эпштейн принимает на себя и просил меня передать вам для этой надобности тысячу рублей.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (мнучись). Да... да... Расходы, конечно, могут быть. Шпалы принимаются не в одном месте, а по участкам... Выезд в каждый участок необходим.
Ж и д. Ну, видите ли (виймає гаман і одлічує гроші). Жвольте-с получить.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (хапа гроші і ховаючи їх). Хорошо... хорошо... Засвидетельствуйте, пожалуйста, пред Эпштейном, что все, что только от меня будет зависеть,— все будет сделано.
Ж и д. Ну, вот видите. Разве мы хотели с кем ссориться? Ми все делаем так, чтобы — по совести. До швидание вам. (Подає руку).
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. До свидания, до свидания! Кланяйтесь, пожалуйста, Эпштейну.

Жид, уклоняючись набік, гордо виходе, а Крушельницький, зайшовши в кабінет, дзвоне.

Убіга П р і с ь к а.

Выпусти!

Пріська виходе за жидом. Скільки хвилин у хаті пусто.

П р і с ь к а (вертаючись). Оце їх сьогодні розносило! І ще якусь мазницю принесло! (Іде до кабінету). Ще до вас, барин, якийсь мужик прийшов.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (виходячи). Хорошо. Иди себе. Я позвоню, когда нужно будет.

Пріська виходе, а Крушельницький іде до прихожої і одхиляє двері.

А тебе, братец, что нужно?
Г о л о с і з п р и х о ж о ї. До вашої милості, господин інженьор.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Ну, иди сюда.

Увіходе п р о с т и й ч о л о в і к у чумарці і становиться у порога.

Что скажешь? (Сіда на крісло).
Ч о л о в і к (розводячи руками). Та я не знаю, що й казати... Я, значить, грабар. На Вовчій балці ми насипали греблю. Ви самі були там і казали, як і що робити.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Припоминаю.
Ч о л о в і к. Наші так і зробили, як ви казали. А тепер виходить, що велять перероблювати. Як же се воно так?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Кто и что велит переделывать?
Ч о л о в і к. Та я не знаю, хто там пристановлений дивитись за роботою... Він велить. Я, як ще розпочинали роботу, казав, що балка глибока, води в неї повесні та й під дощ великий набирається багато. Треба б тій воді ход дати. А мені одказано: не твого се розуму діло, — роби, що тобі велять! — Ну, ми, значить, греблю і насипали без всякого ходу задля води. А тепер кажуть: роби ход!.. Як же се так?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Но ты же сам говоришь, что проход для воды необходим.
Ч о л о в і к. А звісно, що нужний, бо воно ж буде розмивати греблю.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Ну, если нужен, то нужно же и делать его.
Ч о л о в і к. Та чи делать, то й делать. Ніхто від роботи не одмагається! Тільки це ж робота особа. За цю роботу і плата повинна бути осібна.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Как — особо? Почему особо, когда сделанная тобою работа не годна? Ты ведь подрядился сделать годную работу, а что негодно — переделать.
Ч о л о в і к. Яка ж вона не годна, коли велено так само робити, як зроблено? Чому ж раніше не велено ходу робити?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Ну, это ты пустяки говоришь.
Ч о л о в і к. Які ж пустяки, коли все зроблено як слід?.. Робота прийнята, зосталося тільки плату за роботу віддати. А тепер кажуть: або перероблюй, або п'ятсот рублів за ход вивернемо. Це ж не пустяки — п'ять сот рублів!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Гм-м... Так это ты, значит, с жалобой ко мне?
Ч о л о в і к. Та, звісно, з жалобою. Бо це ж неможливе діло — п'ять сот вивертати! Ми на цій роботі і так прогадали. Взялися гуртом за дві тисячі, а проробили стільки, що на чоловіка і двох семигривеників у день не виходе.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. На этой прогадали, а на другой, вероятно, выгадали... Ведь не одну эту работу вы брали?
Ч о л о в і к. Робили і другі: тільки на другі особо рядились, а на цю — особо. Ну, значить, і плати за цю, що положено.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. А разве много стоит проход для воды проделать? Нужно в насыпи дыру сделать и ввести в нее трубу.
Ч о л о в і к. Так трубу треба закладати не малу... у сажень заввишки щоб була. А як такий ход робити, то треба усю греблю згори аж донизу розкопати та, виробивши хода, знову землею загатити. А греблі — десять сажень, якщо не більше буде заввишки!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Гм... гм... А знаешь, что я тебе посоветую? Ты с тем, кто признает твою работу недоделанной, по душе поговори... Может, он не пятьсот, а триста или двести пятьдесят рублей за это возьмет.
Ч о л о в і к (гордо). Це щоб я говорив?.. Ні, цього не буде!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Почему?
Ч о л о в і к. Що ж це таке? Здирство? Мошенство?! Рядились за дві тисячі — дві тисячі до копієчки і подай!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (підводячись, суворо). Я тебе посоветую попридержать свой язык и таких глупых слов мне не говорить!
Ч о л о в і к. Яких глупих слів? Що ж це воно буде, як не здирство?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (сердито). Вон отсюда! Как ты смеешь, дурак, выражаться так оскорбительно?
Ч о л о в і к (світнувши очима, гордо). Я не собака, щоб мене вон гнали. Я прийшов до вас правди шукати. Аж бачу що не тут вона засіла. Треба десь її в іншому місці ськати.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (гука). Иди и ищи где хочь, но не смей так выражаться, глупый хлоп! Видимо, тебя еще никто не учил, то я — проучу!
Ч о л о в і к. Не турбуйтеся з своєю наукою: ми и сами з усами! Не бійтесь, знайдемо на вас ярміс. На те у нас і суд є, щоб достукатися правди. (Виходе).

Крушельницький дуже роздратований біжить у кабінет і чимдуж дзвоне. Убігає Пріська.

К р у ш е л ь н и ц ь к и й (на порозі кабінету). Гони в шею этого мужика и никого больше не впускай сюда.

Пріська вибігає. Крушельницький злючий бігає по залі.

Вот проклятый хохол!.. Нет, с тобой нужно иначе поступить... Жаль, что я не спросил, как его фамилия. Это, впрочем, пустяки, — узнаем на месте. Нужно будет исправнику сказать, чтобы позвал к себе да научил быть учтивым... Еще и важничает! Дерзости позволяет себе говорить?.. Гунцвал! лайдак! пся крев! (Швидко ходе по хаті).

Увіходе Х а р и т я, а за нею П р і с ь к а.

Х а р и т я. А ти вже, Стацю, дома?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (з серцем). Да, дома... Тебя только никогда не застанешь дома, — вечно бегаешь!
Х а р и т я. Я була у мами... Там нещастя: позавчора уночі в дяді обиск був. Мама так налякалася, що й досі ще не прийшла в себе... Все плаче. Як ми з дядею не розважали її, як не завіряли, що це все якесь непорозуміння, бо в дяді нічого не знайшли і нічого не взяли, — не йме віри!.. А знаєш, Стацю, яке це гидке діло — отой обиск! Гвалтом заскочити в чужу хату, нахабством ритися в чужому добрі... перевертати твої книжки... читати листи близьких до тебе людей... і по якому праву? Як розбишаки! Як злодії!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Это право дает закон... У разбойников и воров производят же обыски? И ты не возмущаешься этим?
X а р и т я (дивуючись). Стацю!.. Там же недобрий вчинок!.. Там душогубство або крадіжка... А тут що?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. А тут еще хуже «душогубства», как ты выражаешься на своем милом диалекте. Здесь — неприметный яд... яд идей вливается в умы несозревшей молодежи и подготовляет из них кадры политических преступников!
Х а р и т я. Стацю! Що це ти кажеш?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Я бы советовал и тебе держаться подальше от тех завиральных идей, какими твой дядюшка набивает глупые головы молодежи.
Х а р и т я. Це ти кажеш?.. Мені?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Да, тебе... как своей жене... Пора тебе снять с глаз ту радужную повязку, какую нацепили казакофильствующие мечтатели, ищущие идеалов в умершем историческом прошлом и не хотящие считаться с действительностью... Что умерло, — то погребено и никогда не возродится вновь... Знай это!.. Знай также, что ты не шестнадцатилетняя гимназистка, которой свойственно увлекаться всяческими бреднями, а жена человека, занимающего известное положение в обществе и потому в силу долга обязанная, если уж не поддерживать, то и не ронять этого положения!
Х а р и т я. Чим же я його «роню», як ти кажеш?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Не притворяйся, пожалуйста, какой-то... ничего не знающей! Ты сама прекрасно знаешь, в чем твои обязанности как жены и как ты их исполняешь?.. А о всем прочем мы после поговорим с тобой... Теперь мне некогда и, хотя я до сих пор ничего не ел, тем не менее должен бежать по делам и не евши. (Іде в кабінет).
Х а р и т я (услід йому). Чом же ти не сказав, щоб тобі дали чого поїсти? Я ж, ідучи з дому, наказувала, щоб, як ти прийдеш, то зараз дали закусити.

Крушельницький дзвоне в кабінеті.
Убігає П р і с ь к а.

К р у ш е л ь н и ц ь к и й (виходячи, до Пріськи). Затвори за мной двери! (До Хариті). До свидания! Надеюсь хотя в обед вы будете дома? (Виходе).

Харитя стоїть, наче громом прибита.
Через скільки хвилин увіходе П р і с ь к а.

П р і с ь к а. Прикажете раздягати?
X а Р и т я. Чому баринові не подали закусувати?
П р і с ь к а. Вони нічого не приказували.
Х а р и т я. А ти не питала?.. В тебе язика не було?.. Я ж тобі наказувала, що як прийде барин, то щоб зараз подали йому закусувати?

Пріська мовчить, переступаючи з ноги на ногу.

Візьми мою шляпку та сховай! (Віддає шляпку. Пріська наміряється іти). Стій!.. Що барин робив, як вернувся?
П р і с ь к а. Вони нічого не робили. До їх приходили люди.
Х а р и т я. Хто?
П р і с ь к а. Був перш усього руський, а потім — жид. A от недавнечко мужик приходив та так чогось розсердив барина, що вони на його і гукали, і ногами гупали, і веліли вон вигнати.
Х а р и т я. Ага-а-а! (До Пріськи). Іди собі!

Пріська виходе.

Так он воно що! Хто розсердив, а на жінці оскому зігнати? (Сідає у кресло, сумна-задумана). Що ж це воно таке? (Гніваючись). Яким таким чепурним одягом ви, мось-пане, прикриєте оті ліберальні речі, що оце зопалу наговорили мені?

Увіходе, човгаючи ногами, К и л и н а.

К и л и н а. Вернулася уже?.. І куди ти ходила? Де ти швендяєш?
Х а р и т я. Няню! Хоч ти не загонь мені спичок у саме серце, коли їх з усіх боків заганяють!
К и л и н а. Чим я заганяю? Сама собі заганяєш! Не держишся хати, а тут без тебе таке заводиться!
Х а р и т я (злякано). Що таке?
К и л и н а. Ото ж то, що попереду попитай, а не докоряєш: спички загониш!.. Тебе немає дома, а всякий біс що хоче, те й робе.
Х а р и т я (нетерпляче.). Та хто що робе?.. Кажи все! Не муч мене.
К и л и н а. Твоя люба-мила Пріська!.. Розібралася так, що вже твої шляпки на свою кустрату голову надягає!
Х а р и т я. Няню!.. Дурній дівчині заманулося подивитися, яка вона буде у шляпці, а ти богзна-що вигадуєш!
К и л и н а. Дурній!.. Вір ти, що це з дурощів? А чого вона на барина такими очима стріляє?
Х а р и т я. Що це ти, няню, плещеш?
К и л и н а. Те плещу, що знаю... що своїми очима бачила!.. Увіходжу от у сю хату, а вона стоїть у твоїй білій шляпці перед дзеркалом та видивляється. Я на неї як напустилася! Коли це — дзвонок. Вона побігла одчиняти, а я за оту запону над дверима захилилася та й наглядаю, хто там прийшов. Коли входе барин та й ну з нею загравати... І за кирпу її погану лове, і за підборіддя бере, допитується, чого так розшарілася? А вона, — як той буряк червона! — та очима так і пряде, так і пряде перед ним!.. Бог знає, до чого б воно дійшлося, якби я, похлинувшись, не закашлялась. Тоді вони — ні в сих ні в тих! — так і розскочились!

Харитя все нижче та нижче схиляє голову.

А ти кажеш: вона дурна! Дурна, небійсь, а он що надумала!
Х а р и т я (молячи). Няню! Іди собі!
К и л и н а. Я то піду... Та й ти з дому не ходи, щоб не довелося замісто себе другу баринею величати. (Іде і гомоне сама з собою). Ні, не хочу тут більше бути... хай йому! Піду до старої барині.
Х а р и т я. Що ж це воно таке? (Помовчавши, почина істерично реготати). Ха-ха-ха!.. Хо-хо-хо-о! Так он воно що! Тільки всього рік минув, а «божественна» та «обаятельна» позбулася і своїх святощів, і своєї принадливості... Червоне, як кармазин, обличчя простої дурепи збунтувало похотливу жагу у його холодному серці?! Ха-ха-ха!.. Хо-хо-хо!.. Чого ж я регочуся? Над чим я сміюся? Регочуся сама над своєю головою! Сміюся над своєю долею лихою, що самохіть віддалася їй у руки!.. Ой, зрадо, зрадо! яке то гірке твоє зіллячко, що мені, молодесенькій, довелося його пити! (Плаче). Ну, а як оце все брехня?.. Як оце все, що наговорила няня, тільки здалося їй, сліпій?.. Вона... не знаю через віщо — недолюблює людей... не йме їм віри... Все їй здається гірше, ніж справді є... А що як ота її неймовірність перескочила за межу того, що справді було?.. Треба якось добутися правди... Треба покликати Пріську та допитатися в неї самої... Вона не втаїться... вона по правді скаже... Та я й сама помітю, як буде вибріхуватись. (Іде швидко до кабінету, дзвоне).

Убігає П р і с ь к а.

П р і с ь к а. Це ви, бариня, дзвонили?
Х а р и т я (виходячи з кабінету з листом паперу у руках) Я Слухай... (Дивиться то на Пріську, то на лист паперу) Сьогодні мама і дядя будуть у нас обідати Накрий на стіл задля чотирьох душ. Чула?
П р і с ь к а. Чула.
X а р и т я. То і йди собі!

П р і с ь к а виходе.

Ще буде час розпитати... Це не втече... А ось у його на столі біля дзвонка лежав оцей лист каракулями надряпаний… Може, від якої другої Пріськи? Перше всього — оці каракулі прочитаємо. (Сіда й почина читати). «Гаспадин анжинёр! Не верь нарядчику, што будет тебе наговаривать на миня... на счот мосту на... Вшивой балке... Потому — это все его выдумки... Мост крепкий... А штобы он был и того крепче, прилагаю... пятьсот рублей... твоей жене на ёкипажа... потому што она пешком ходе... а ёфто не годится... Подрядчик Фарапонт Балабанов». (Кидає від себе листа і вся здригує). Так от ще чого недоставало? Щоб я не пішки ходила, а в екіпажах їздила?.. У екіпажах, добутих здирством, хапужничеством чоловіка!.. І ця вся розкіш, що кругом мене, що він нею огорнув мене, — отак само добута?.. А я, дурепа! ні разу й не поцікавилася допитатися його: звідки все це береться?! Думка була — і всі кажуть: велике жалування за свою службу одбирає... чесну плату за чесну роботу!.. А воно?.. Ух, гидото, гидото! (Здригує).

Дзвоне знадвору. П р і с ь к а біжить в прихожу і незабаром вертається, несучи в руках пакета.

Що то,— письмо від кого?
П р і с ь к а. Якийсь москаль дав. Сам у синьому, з червоними китицями під рукою... «На,— каже,— барину віддаси». Я йому одказую: барина нема дома. «То як вернеться,— каже,— віддаси».
Х а р и т я. То положи там у кабінеті на столі.

Пріська поривається іти.

Або стій... Дай сюди, я сама положу.

Пріська віддає і виходе.

Що ж це і від кого? (Чита, що зверху написано). «Весьма секретно. Станиславу Адамовичу Крушельницкому в собственные руки»... Москаль, каже, приносив... сам у синьому, з червоними китицями під рукою... Хто ж се? Жандарм? (Поверта пакета і розглядає печатку). «Помошника начальника жандармського управления». (Здвигує плечима і якось чудно поводе кругом очима). З жандармського управленій?.. Може, про ці недавні труси? Що ж, прочитати?., дознатися, що тут написана?.. Як — чуже письмо таємно читати? Ні-і. Це все рівно, що обікрасти кого! (Кида від себе на стіл пакета і ходе по хаті). Як прийде — віддам йому і спитаю, від кого... Побачу, чи правду-то скаже?.. А що, як справді це нащот трусу?.. Може, що і про дядю є?.. (Вагається). Цікаво... Ех! Одно читала і друге прочитаю! (Швидко хапає пакета і, розриваючи його, виймає з нього листа, а потім, сівши, читає). «Дорогой Станислав Адамович! Спешу известить тебя, що я исполнил твое желание и не без успеха. Хотя вчерашний обыск у старого революционера, — как ты его называешь, — и не дал уличающего материала, но я предполагаю, что это — пока только. Неделю тому назад удалось изловить на нашей охоте хорошего гуся и — с поличным, — целым ворохом книг заграничного издания и нелегального содержания. Мы его припрятали куда следует. Он пока упорствует и ничего не говорит, но его отец и мать (бедные!, как они страдают!) указывают, что все это идет от твоего старого революционера. Подождем немного. Вероятно, выяснится связь нашего гуся со старым волком, тогда его, хотя косвенно, может будет пристегнуть к этому делу. Во всяком случае я очень признателен тебе за сообщенные сведения. Может быть, для очистки совести придется произвести обыск и у твоей жены. Приготовься. Твой... (Не розібравши підпису, чита далі). Прочитавши, сожги это письмо». (Кида листа на стіл і замислюється). Так от ще що! Он ще чого недоставало, щоб я була жінкою не тільки здирщика, хапуги, а й шпига?! Що ж се за посміх гіркої долі? Що за наруга над моїми бажаннями, надіями? Де ж твої, Харитю, ті горді думки про добро на світі, що ти ними тішила молоде серце? Де ті рожеві надії, що жила ними, сподіваючись натхнутися святого духу?.. Гидке життя своїм вонючим подихом все оте рознесло, як невеличку пилину в полі, кинувши тобі на втіху один жаль гіркий та пекучу образу... Ні, ні!.. Більше, гірше... довічний докір, що ти — продалася!.. Оце якраз справдилось те, що казав дядя. Як він казав? (Пригадує). «Все, що не сполучене з любовою, то — буде: розщот, крамарство, перепродування...» Так воно й вийшло. Хіба я його любила? Я любила свої думки, я пестила свої надії! І як він пообіцяв мені свою допомогу, я повірила його лукавим обіцянкам і... сама себе продала і могорич запила!.. Пий же його, Харитю, тепер до краю, до капельки випивай! (Замислюється). Ще казав дядя... як уперше стрів мене, тоді як вернулася додому,— «не гаси духу...». Ці слова так уразили тоді мене... Наче ясне сонечко, викотившись з-за густої хмари, вони осіяли своїм яскравим світом темну невідомість мого життя, указуючи шлях, яким повинно простувати... І що ж ти, — не вгасила того духу? Сама на його дмухнула! сама погасила! О-о, мученька мені, мученька! (Плаче). Та ні, підожди!.. Я — помилилась, я забруднила своє тіло, загидила його, а душа моя — чиста. Я не дамся тобі її загадити своїми польськими замірами та єзуїтськими підходеньками... Я виведу на світ твоє лукавство... твої ліберальні співи... Оці документи (указуючи на листи) допоможуть мені. Треба їх приховати (бере з столу обидва листи і, згорнувши, хова їх під керсетку). А оцю ознаку мого молодого сорому та вселюдського позору (скида з пальця вінчальне кільце) треба мерщій здихатись. Геть від мене, нечиста сатано! Не брудни більше мого тіла, коли тобі довелось знівечити мою душу! (З усієї сили кидає його від себе, і воно з дзвоном покотилося до кабінету).

Дзвонок. П р і с ь к а вискакує і біжить у прихожу.

Г о л о с з п р и х о ж о ї. Що, бариня дома? Приймають?
Г о л о с П р і с ь к и. Дома, дома.
Ч о л о в і ч и й г о л о с. А-а, здорова, чорноброва! Як я тебе давно не бачив! То це й ти зо своєю баришнею перекочувала сюди!
Г о л о с П р і с ь к и. Здрастуйте! А як же, щоб я свою баришню покинула? Тільки тепер не баришня, а бариня.
Ч о л о в і ч и й г о л о с. Помиливсь, помиливсь... А ти знаєш, яка різниця між баришнею і баринею?
Г о л о с П р і с ь к и. От уже й почнете!
Х а р и т я. Хто ж це такі? Знайомі якісь?.. Тепер якраз до сього!

Увіходять Л и п а і Ю р а с е н к о. За ними П р і с ь к а швидко переходе через хату.

Л и п а. Здрастуй, Харитю!
Х а р и т я. Це ти, Липо! А я тебе по голосу й не пізнала!

Цілуються.

Ю р а с е н к о. Певне, і мене не пізнали? (Здрастується і, дивуючись, обдивляється навкруги).
Х а р и т я. І вас не пізнала... Здається, ви тут у мене ні разу не були?
Ю р а с е н к о (до сестри). Липо! Чи ти мене не піддурила? Куди се ти мене завела? Глянь: кругом так і сяє!
Х а р и т я. Так і б'є у вічі?.. Позорище завжди б'є у вічі! Ха-ха-ха!
Л и п а (косо глянувши на брата). Грицьку! (до Хариті ). Я оце, Харитю, прийшла до тебе попрощатися.
Х а р и т я. То сідайте ж, спочиньте.

Липа сідає.

Ю р а с е н к о. Мені страшно й сідати. (Дивиться на свою одежу). У мене, бачите, одежинка така... лиха, брудна... а тут... як язиком вилизано.
X а р и т я. Не бійтесь: до чесного бруду блискуча гидота не прилипає! Ха-ха-ха! (До Липи). Ти, кажеш, прощатися прийшла? Як прощатися?
Л и п а. Я завтра звідси виїжджаю.
Х а р и т я. Виїжджаєш? Куди?
Ю р а с е н к о. За благовірним удогоню.
Л и п а. Не дури, Грицьку! Хіба ти не чула?.. Нас перевели.
Х а р и т я. Кого — вас?
Л и п а. Та мого ж Ваню. Повесні був у нас управляющий. Приїздив на ревізію. У папіньки обідали... І Ваня, значить, тута. Управляющий і питає у папіньки: «Це ваш квартирант?» А папінька одказують: «Та це ж мій зять, ваше превосходительство».— «Зять?—спитався.— Та вмісті з вами й служе? Цього,— каже,— закон не дозволяє». Папінька мовчить, а він далі каже: «Ну, нічого. Ми як-небудь се діло поправимо...» Поїхав він, а нас думка бере: що ж то воно буде?.. А оце... з тиждень — получилася бумага... мого Ваню назначили в друге казначейство бухгалтером. Тут він був помічником, а туди назначено бухгалтером.
Ю р а с е н к о. За його, значить, усердіє велике... о, бачите?
Л и п а. Ти все тільки глузуєш! А хіба, справді, Ваня не щиро працює?.. Усе тільки на службі й сидить.
Ю р а с е н к о. Хто ж глузує?.. Там такий службиста, такий службиста! А на щотах як вицокує? Мабуть, у самого Рубінштейна не бігали на клавішах так метко пальці, коли він вигравав тропака, як у твого Вані на щотах... Далебі, правда!
Х а р и т я (усміхнувшись). А ви, пане Грицьку, і трішки не перемінились: яким були раніше — таким і тепер зосталися.
Л и п а. Горбатого вже могила виправить!
Ю р а с е н к о. То тільки товаряка кожної весни линяє та міниться, а чоловікові не пристало рівняти себе до товаряки.
Х а р и т я. Помиляєтесь, пане Грицьку. Скільки-то є на світі таких людей, що не то що з літами, а трохи не кожного дня міняться!
Ю р а с е н к о. То, значить, не людина, а товаряка.
Х а р и т я. Може, й ваша правда. (До Липи). Так ти, Липо, кидаєш оце нас? А недобра ти: як заміж вийшла, то ніколи у мою хату і не наплювала! Я вже й не кажу, що про сцену ти зовсім забула.
Л и п а. Ніколи було, Харитю. Та я тобі по правді признаюсь: заміжжя не сприяє про щось інше думати, окрім свого гнізда.
Х а р и т я. А я от і заміж вийшла, а все свого давнього не кидаю.
Ю р а с е н к о. Не любите, значить, міниться?
Л и п а. Тобі, Харитю, інше діло. Хіба ти заміж пішла так, як я? Я вийшла за чоловіка бідного, у котрого кожна копійка щот має, а тобі з недостачею нічого змагатись. Ти сама знаєш, що такі забавки, як театр, багато всячини потрібують, — одних уборів скільки-то треба мати? На все оте треба грошей, а їх у нас— нема.
Х а р и т я (до Юрасенка). Ну, а ви ж чого про мене ніколи не згадали?
Ю р а с е н к о. А ви почім знаєте, що я про вас не згадую? Може, я не їм і не сплю та все про вас гадаю.
Х а р и т я. Не помітно щось. Як заміж вийшла — ні разу в мене не були, наче ногу вломили!
Ю р а с е н к о. Буду й я казати, як сестра, по правді: засватана дівка — одірвана квітка! А як уже жінка?..
Х а р и т я (перебиваючи). А вам усе тільки квіток треба?
Ю р а с е н к о. Що б же воно й за життя було, якби його квітки не скрашали? Одна тільки предовга вервечка мук!
Х а р и т я (задумано). Це ви правду сказали.
Ю р а с е н к о (жартівливо). Не вчився змолоду брехати. Мати малого била, щоб не брехав.
Х а р и т я. Нуте... а Гуня як поживає?.. Усі, усі одкинулися від мене!
Л и п а. Гуня?.. Хіба ти нічого не чула про Гуню?
X а р и т я. А що таке?
Л и п а. У нього на тому тижні був обиск. Багато, кажуть, знайшли у нього всяких книжок і... в тюрму посадили. Отець Федір, як з хреста знятий, ходе, а Єлена Петрівна — і зовсім злягла... Все на твого, Харитю, дядю нарікають. То він, кажуть, довів до того!
Х а р и т я (струснувшись). Чим же дядя винний? Скільки я знаю, то дядя ніколи не згоджувався з поглядами Полікарпа Федоровича і все його остерігав від рішучих замірів.
Л и п а. Піди ж ти! Хіба вони знають про те? Одно плещуть: поки наш син не ходив до того запеклого революціонера, поти й сином був; а як познайомився з ним, на свою лиху годину, — то зовсім дому одбився... Там його, кажуть, і наструнчено на все!
Х а р и т я (зітхнувши). Охо-хо-хо! Як то люди помиляються!
Л и п а. Знаєш? як почалася у нас ота облава, то й моя душа непокійна!
Х а р и т я. А що?
Л и п а. Та й мій же Ваня знайомий з ним був, кумпанію колись водив.
Ю р а с е н к о (жартівливо). А знаєш, Липо, я чув, що у всіх наміряються обиск зробити, хто розпочав отут по-нашому грати... Хотять дошукатись, хто цій революційній заходеньці привід дав!
Л и п а. Аби до завтрого не було, поки ми з городу виїдемо. А там — хай собі шукають вітра в полі!
Ю р а с е н к о. Ти думаєш, як виїдеш у інший город, то й там тебе не знайдуть? Ого! Ще більше достанеться. Скажуть: виховується!
Х а р и т я. Не глузуйте, пане Грицьку. З цього не приходиться глузувати!
Ю р а с е н к о. Який оце ви мене раз паном величаєте? А який я вам пан, коли я — панич? Оце — раз, а вдруге — як його з такого трусу, який справляє Липа, не глузувати?
Л и п а. Трусу?! Ти ще, Грицьку, молодий дуже сміятися з цього. Поживи більше на світі та зв’яжи свою долю з долею другого, — тоді й дізнаєшся, чи нападе тебе трус, як на отого другого вишкірить гострі зуби лиха напасть.
Ю р а с е н к о (жартівливо). Був у мене один чамайдан та, як його на залізниці украли, — дуже шкода було! І від того разу я закаявся довіку чамайданом не обзаводжуваться. Хай йому всячина!

Дуже різучий дзвонок, аж всі струснулися.

Ого-о! Це хтось нетерплячий дзвоне!

Пріська біжить відчиняти.

Л и п а (підводячись). Пора нам, Грицьку. Ти знаєш, мені треба ще до багатьох забігати попрощатися.

Юрасенко теж підводиться.

X а р и т я. Та посидьте.
Л и п а. Ні, голубко Харитю. Не надержуй нас, — ніколи. Бажаю тобі щастя, і здоров'я, і всього... всього, чого тільки ти сама собі бажаєш. Прощай та й нас не забувай! Вибач, що мій Ваня ніяк не зміг забігти до тебе попрощатись. Він прохав дуже тобі кланятись.
Х а р и т я (цілуючись з Липою). Прощай!
Ю р а с е н к о. Бувайте здорові! (Уклоняється).
Х а р и т я. А ви тут зостаєтесь? Ви не боїтесь трусу, то, може, коли-небудь забігли до мене та розказали, що там у Києві діється? (Подає йому руку).
Ю р а с е н к о. Що з того, що я розкажу?.. Ви самі мали думку у Київ переїхати... На курси хотіли поступати... роздумали?.. Заборонено курси.

Ідуть.

Х а р и т я (проводячи). Чула, чула.

Улітає Довбиш, не в офіцерському одязі, а в простому.

Д о в б и ш (радо гукаючи). Харитино Іванівно! До вас першої з найодраднішими вістками!.. Га-га! Та тут знайомі? Здрастуйте! (Здоровкається з Липою і Юрасенком).
Л и п а. Здрастуйте і прощайте!.. Завтра їду від вас. (Іде). Ходімо мерщій, Грицьку. Нам ніколи.

Виходять обоє.

Д о в б и ш (навздогінці). Чув, чув. Шкода, що всі нас кидають!
Х а р и т я. З якими одрадними вістками? Хіба є на світі хоч яка-небудь одрада?
Д о в б и ш. Хіба ви самі не бачите? (Указує пальцем на свої груди). Оце вам — раз! Чиста, значить! Хай йому гаспид, отим еполетам та позументам, як вони мені шкодили!
Х а р и т я. Ну... бачу. І скажу вам, що такий одяг більше вам личить, ніж з блискучими ґудзиками.
Д о в б и ш. Не в їх сила, а в тому, що через їх волі не було!
Х а р и т я (сідає). Сідайте ж. Чому ви не сідаєте?

Вертається Пріська і переходе через хату.

Д о в б и ш (ходячи). Та я на голові радніший танцювати, а не то, що сидіти!
Х а р и т я. Та це ж все-таки раз. А вдруге що?
Д о в б и ш. Удруге? (Вихоплює з кишені листа і подає Хариті). Нате! Читайте!
Х а р и т я. Що це сьогодні за день — все листи та листи?
Д о в б и ш. Хіба ще від кого одібрали?
Х а р и т я. Може, предложеніє від панночки якої?
Д о в б и ш. Угадали!.. Предложеніє і є, тільки не від панночки, а... від самого Кропивницького! Він сповіщає, що вихлопотав-таки дозволу зібрати свою трупу.
Х а р и т я (радо). Справді? (Розгортає листа).
Д о в б и ш. І, впорядкувавши се діло як слід, має думку ударитись до столиці. (Співа).
Ой, ходімо до столиці
Прохати цариці, —
Хай поверне степи й луки
По прежні гряниці!
Х а р и т я (читаючи листа). Я тут нічого не розберу. Дуже нерозбірно написано.
Д о в б и ш. А вже написав, як чорт до Арехти! Видко, з радощів у старого рука трусилась та й нарегував!.. Не томіть очей! Я вам розкажу, що він далі пише. (Бере у Хариті листа і сідає напроти неї). Далі він пише... що чув від вірних людей, буцім я удатний до кону, то чи не згодився б я пристати до його заміру? На перший раз обіцяє сотню рублів у місяць, а як діло наше добре складеться, — то й по двісті можна буде дати... Чуєте? Я, скований офіцерською формою та обмежований усякими неволями, — за все оце одбирав тільки п'ятдесят рублів у місяць... А тут тобі сотня рублів і — вільний козак! Як же його не радіти?
Х а р и т я. Це, справді, добре. Я дуже рада за вас.
Д о в б и ш. Раді? Спасибі вам! Другі мене страхали і холодом, і голодом. Умовляли: не кидай насидженого місця! А якби вони знали, як оте невільне місце кругом мене, наче обценьками, давило, тупим ножем по горлянці пиляло!
Х а р и т я (сама собі сумно). Усі ідуть, усі кидаються шукати кращої долі. Одна я не знаю, де себе подіти!
Д о в б и ш. Харитино Іванівно! Кропивницький ще мені додає, — а може, я знаю ще кого, хто б згодився до його заміру пристати? Ще, — пише, — сяк-так нащот чоловіків, а от нащот жінок та дівчат — зовсім бракує! Харитино Йванівно! Може б... (морга бровою) і — ви?., теє-то, як його, — як каже пан Возний.
X а р и т я. Я?
Д о в б и ш. Даваймо разом втирати заплакані очі матері України?!
Х а р и т я (рішуче). Добре!.. І я поїду з вами... Берете?
Д о в б и ш (радо). Їй-богу? Харитино Іванівно! Довічним слугою вам буду... вірною собакою буду за вами ходити і оберігати ваш спокій!
Х а р и т я. То ось вам моя рука! (Подає руку).
Д о в б и ш. Котру подозвільте поцілувати. (Палко цілує). З цією рукою не страшні мені ні гори, ні море, ні яри глибокі!
Х а р и т я (одводячи руку). Годі. Тільки ось який уговір: до якого часу — нікому ані слова!
Д о в б и ш. І глухий, і німий... Не бійтесь.
Х а р и т я. Глядіть же. А тепер от що: ви нікуди зараз не збираєтесь? Зостанетесь у нас сьогодні пообідати?.. Обіцяли прийти мама, дядя... Побачите такого, чого вам ніколи не доводилось і чути!
Д о в б и ш. А що таке?
Х а р и т я. Самі побачите, як зостанетесь.
Д о в б и ш. Я нікуди не збираюся. Оце, кажу ж, — до вас першої біг похвалитися своїми вдачами... Спасибі вам. Зостануся... А що, скажіть, ваш дядя? Як себе після обиску почуває?
Х а р и т я. Дядя — нічого... Та краще про це не будемо балакати.

Дзвонок.

Оце, чого доброго, й вони.

Убіга Пріська і перебігає у прихожу. Харитя собі іде за нею. Довбиш устає, вийма цигарку і, запаливши, ходе по хаті. Через скільки хвилин увіходе Харитя, Марина Петрівна й Петро Петрович.

Оце добре, мамо і дядю, що прийшли. І пан Довбиш нагодився... Разом усі пообідаємо.

Довбиш низько уклоняється Марині Петрівні і Петрові Петровичеві, мовчки з ними здоровкаючись.

А потім?.. От тільки ще самого господина немає. (До Пріськи, що увіходе). Барин не казав, чи швидко прийде?
П р і с ь к а. Ні, вони нічого не казали.
Х а р и т я. Ще одного добав прибору.

Пріська виходе.

Сідайте ж, мамо, сідайте, дядю.
М а р и н а П е т р і в н а (сідаючи, сумно). Ох! Сядемо.
П е т р о П е т р о в и ч. Спочинь, сестро. Ухоркалась, пішки йдучи? А от я старістю та й нічого! (До Довбиша). Що це ви, пане Юрку, у такий одяг нарядилися, що я вас і не пізнав був?
М а р и н а П е т р і в н а (сумно). Чи й вас, бува, не спіткала та лиха година, що на нас оце так неждано-негадано наскіпалася?
Д о в б и ш. Бог до якого часу милував тії напасті... Хоч од напасті, кажуть, не пропасти!
М а р и н а П е т р і в н а. Охо-хо-хо-о! Бог його знає.
П е т р о П е т р о в и ч. Та годі, сестро. Воно ж не до тебе доходиться.
М а р и н а П е т р і в н а. То що, що не до мене? Так у моїй же хаті... у моєму домі!
Х а р и т я (перебиваючи). Це, знаєте, чого пан Юрко у таке нарядився? Покинув воєнну службу.
Д о в б и ш. В чисту пішов. Годі слугувати насилуванню... заманулося повибрикувати на волі.
П е т р о П е т р о в и ч. Звісно, на волі краще. От тільки треба погадати, що кусати.
Х а р и т я. А знаєш, дядю, яку пан Юрко радісну новину приніс?
П е т р о П е т р о в и ч. Яку?
Х а р и т я. Хай сам розкаже. (До Довбиша). Чом же ви не хвалитесь?
Д о в б и ш. Це нащот Кропивницького?.. Еге... таки добився дозволу завести українську трупу.
П е т р о П е т р о в и ч (радо). Невже? Це добре! Оце так!
Х а р и т я. І пана Юрка до себе закликає.
П е т р о П е т р о в и ч. То ви оце задля сього покинули і воєнну службу? Добре, їй-богу, добре! Знаєте, пане Юрку, у вас справжній до сього талан є. Як і таку охоту до сього маєте, то з вас вийде такий артиста, що — ой-ой!
Д о в б и ш. То що бог знає, що воно вийде. Може, нас ніхто і слухати не піде. Скажуть: мужиків ламають!
П е т р о П е т р о в и ч. Справжнє іскуство, добродію, та талан — така принадлива сила, що кожного до себе потягне. І в мужика так само болить серце і душа, як і в пана, і в його житті буває немало усяких колізій, що викликають страшенні драми або таких обставин, що так і просяться у кумедію— їх висміяти... Треба тільки до сього талану додати, то люди не то що підуть, а побіжать дивитися як на щось особисте... оригінальне. А до того — це задля розвою свого краю який великий та корисний вплив матиме! Подумайте тільки: українці свій народний театр заводять!.. Є у нас пісня — така гучна та мелодична, що всі нею заслухуються; є література, правда, невеличка, зате — чисто народна... от ще виконайте свій театр, і ви цим самим ще один крок зробите, ще одним ступнем уперед посунетесь на користь вселюдській культурі, на користь розвою рідного краю!.. Це добре, пане Юрку, дуже добре! Од усього мого старечого серця благословляю вас на це святе діло!
Д о в б и ш. Спасибі вам за добре слово... Спасибі!
М а р и н а П е т р і в н а (дивлячись на Харитю, що заслухавшись речі Петра Петровича, похилилася). А ти ж чого, моя дитино, так загадалася-зажурилася?
X а р и т я. Я, мамо, не журюся.

Дзвонок.

М а р и н а П е т р і в н а. Оце, може, і твій іде.

П р і с ь к а біжить одчиняти. Усі притихли. Незабаром увіходе Крушельницький і окидає усіх бистрим поглядом.

К р у ш е л ь н и ц ь к и й (напрямляючись до кабінету). Гм-м... Тут уж без меня собралось целое общество. (Виходе).

Усі одно з одним ззираються. Х а р и т я похнюпилась.

М а р и н а П е т р і в н а (до Хариті). Що це ви, дочко, посварились?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (гуки з кабінету). Жена!
Х а р и т я (тріпнувшись, спокійно). Була у вас колись жена, а тепер — друга.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (виходячи на поріг). Харитина Ивановна! Я вас прошу к себе.
Х а р и т я (обрубо). Покличте Пріську. Вона вам, здається, буде краще служити, ніж Харитина Іванівна.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Что? Вы, кажется, играете на том, чтобы и посторонние видели ваши капризы... Кстати, обладаете артистическим талантом.
Х а р и т я (вся затіпавшись). А ви яким таланом обладаете?.. Таланом притворщика... ксьонзівським підлизуванням, єзуїтським лукавством та чиновним хапужничеством?
М а р и н а П е т р і в н а. Харитю! Що це ти?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Видите, мамаша, какую вы мне жену воспитали! Играя на сцене простых баб, она все прекрасные манеры этих милых представительниц женского пола усвоила. Я не удивлюсь, если она после этого и в драку полезет. Это будет вполне драматично — по-хлопомански!
Х а р и т я. Тобто не так, як ви: спідтишка греблі рвати!
М а р и н а П е т р і в н а. Харитю!
П е т р о П е т р о в и ч (підводячись). Сестро! Я бачу, що тут нам не місце. Ходімо.

Марина Петрівна собі підводиться.

Х а р и т я (гаряче). Мамо! Дядю! Стійте!.. Підождіть трохи, і я з вами піду... Бо в цьому домі, де гніздо звело одно лукавство, де розкіш, набута не чесним трудом, а здирством та хапужничеством, — тхне і давить своєю гидотою кожну чесну душу, немає затишного куточка задля вашої дочки і вашої племінниці!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (повертаючись до Петра Петровича, з посміхом). Ну, скажите, чем этот монолог вашей племянницы не годится для какой-нибудь сильной драматической роли а-ля Кулина, всегда так приводящей вас в восхищение? (До Хариті). Истинная артистка! Продолжайте же! Как это было бы все восхитительно на сцене, но только не в жизни, которая для предъявления подобного рода обвинений требует не одних лживых, хотя и сильных выражений, а доказательств.
Х а р и т я. Ви доказательств питаете? Не питайте їх! Бо оці білі стіни, як та кров, від сорому почервоніють, хоч ви, правда, не почервонієте.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (розводячи руками, уклоняється). Любопытно их видеть. Покажите же их, не стесняясь... Выложите перед глазами этого почтенного ареопага на судилище которого вы призываете теперь своего мужа.

Харитя вся бліда поривається одмовляти.

М а р и н а П е т р і в н а. Харитю!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Мамаша! Дайте же своей дочери довести свою артистическую роль до конца!
Х а р и т я (задихаючись). Не судитися я з вами хочу, бо я вже одним тим покарана, що через ваші солодкі брехні дала зв'язати свої руки з руками хапуги посліднього!.. А ось вам і доказ. (Вийма з-під керсетки листа і подає йому). Скажіть ви мені: який це Балабанов дає вам п'ять сот рублів, щоб ви купили екіпажа для мене, бо мені — інженьоровій жінці — не пристало пішки ходити? Скажіть ви: за віщо він тиче вам оці гроші?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (почуваючи себе ніяково). Однако!.. Вы не только годны на драматические роли, но и... для кражи со стола мужа не принадлежащей вам переписки.
Х а р и т я (божевільно регочучи). Ха-ха-ха-а! Ви дійшли вже до такої вдачі усяких здирщиків, що не соромитесь кидати у себе на столі оці документи... Я ненароком зайшла до вас у кабінет, і серед столу розгорнута лежала оця приємна вам бумага... Я перше думала, чи не зазовини від якої-небудь любої вам Пріськи і... каюся, що прочитала її!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. А это еще что за намеки насчет каких-то посторонних Присек? Вероятно, и в этом случае вы располагаете документальными уликами?
Х а р и т я. Вихований у лядській школі та в єзуїтських замірах, ви и тут хвостом крутите, видаючи з себе святошу і домагаючись документів та улик? То ось вам буде і друга улика, хоч яка вона не гидка з себе! (Гукає). Прісько!

Уходе П р і с ь к а.

Прісько! Скажи отут... перед усіма... як перед богом... по правді. Скажи: загравав з тобою сьогодні барин? Ловив він твого носа? Кажи, а то зараз покличу Килину.
П р і с ь к а (ні в сих ні в тих). Ну, дивіться!.. Вони тільки так... шуткуючи... А ви думаєте справді?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (не знаючи що казати. До Пріськи). Врешь, мерзавка!.. Вон из моего дома!

Пріська мерщій біжить.

И эту старую ведьму-лгунью гони со двора, пока я ей ребер не переломал!
П р і с ь к а (вибігаючи, на ходу). Стара давно вже зібралася й пішла. І я піду за нею. Не тільки світа, що в вікні! (Виходе).
Х а р и т я. Ха-ха-ха-ха-а! Нічого вам гнати нас звідси, ми самі мерщій утечемо від цього задушливого смороду, від цієї лихої пошесті задля усього чесного та доброго... Ось вам ще один документ (виймає з-під корсетки листа), про котрий я соромлюся і людям похвалитися, такий він гидкий та срамотний! Нате, заховайте його на споминку своїх лядських вчинків! (Кида йому під ноги пакета). Пане Юрку! Дайте мені вашу руку. Я сподіваюся, що ви не одкинетесь своєю допомогою спокутувати мені тяжкий гріх перед людьми чесною працею на користь свого рідного краю! Ходімо, мамо! Ходімо, дядю! Я з паном Юрком поїду до Кропивницького і буду прохати його прийняти до своєї трупи. (Поривається іти з Довбишем).
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Да, это как раз по вас. Не желая быть чесной женой, вы, наверно, будете иметь большой закулисный успех в качестве артистки. На первый дебют избрали дородного Марса.
Х а р и т я. О, гидото! (Уся здригує).
Д о в б и ш. Не всі, пане бахурю, пішли по ваших слідах. Остережіться таке плескати, щоб не довелося вам помірятися на пістолях з оцим Марсом. Знайте, що моя рука не стріпнеться улучити у такого, як ви, бубнового туза! (Веде Харитю за собою).
М а р и н а П е т р і в н а. Харитю! Що це ти надумала? Вернися, моя дитино. Посварилися — помиритеся...
Х а р и т я. Ніколи, мамо, сього не буде.

Поки Рось зоветься Россю,
Дніпро в море ллється,
Поти серце українське
З панським не вживеться!

Ходімо! (Іде з Д о в б и шем під руку).
П е т р о П е т р о в и ч (беручи Марину Петрівну під руку). Ходімо і ми, сестро! Слава твоїй Хариті, слава! Вона щира дочка України. Не дала вгасити духу хатнім супокоєм. (Услід Хариті). Не вгашай, Харитю, духу! Не вгашай!

Усі виходять.

К р у ш е л ь н и ц ь к и й (нагинається, піднімає пакета і розгляда печатку). А-а-а! Это письмо от жандармского офицера?.. (Мерщій хова його у кишеню). И дернула же меня нелегкая связаться с этими... психопатами! (Повертається йти).


Заслона пада.



1 2 3 4 5

Бібліотека ім. Панаса Мирного >> Твори Панаса Мирного >> "Не вгашай духу!"