ТВОРИ, НЕ ПУБЛІКОВАНІ ПИСЬМЕННИКОМ

 

НЕ ВГАШАЙ ДУХУ!

Життєві малюнки в п'яти справах

 

Справа перша

Справа друга

Справа третя

Справа четверта

Справа п'ята

 

 
СПРАВЛЯЮТЬ



М а р и н а П е т р і в н а З а й ч и х а, удова, 50 літ. Заможна і поважна пані.
Х а р и т и н а І в а н і в н а, або X а р и т я, дочка її, 22 літ.
П е т р о П е т р о в и ч Х м а р а, брат Зайчихи, 60 літ. Колись був учителем гімназії, а тепер живе на пенсії при сестрі.
С т а н і с л а в А д а м о в и ч К р у ш е л ь н и ц ь к и й, 32 літ. Дуже вродливий і чепурний. Інженер при залізниці.
С и д і р Т р о х и м о в и ч Ю р а с е н к о, 57 літ. Високий, огрядний, лице голене. Міський казначей. Хотина Григорівна, його жінка, 50 літ.
Г р и ц ь к о, їх син, 20 літ. Студент.
Л и п а, їх дочка, однолітка з Харитею.
І в а н І в а н о в и ч Ч е п о р у ш е н к о, 25 літ. Чиновник з казначейства.
О т е ц ь Ф е д і р Г у н я, літ до 60. Протопопа.
Є л е н а П е т р і в н а, його жінка, 55 літ.
П о л і к а р п Ф е д о р о в и ч, їх син, 25 літ. Скінчивши семінарію, живе дома.
Ю р к о Д о в б и ш, 27 літ. Офіцер. Високого росту, з чорними довгими усами, вигляда ручим козарлюгою.
Б а б а К и л и н а, 60 літ. Колишня кріпачка Зайчихи, нянька Харитини.
П р і с ь к а, дівчина, 18 літ. Покоївка в господі Зайчихи.
С о ф і я, московка, 25 літ. Куховарка Зайчишина.
Г р и ц ь, син Софії, 8 літ.
Р у с ь к и й.
Ж и д.
Ч о л о в і к.

Коїться в недавні часи.

 

 

- СПРАВА ТРЕТЯ -

 

Обставини першої справи. Х а р и т я сидить біля вікна і дивиться на садок, а П р і с ь к а метається по хаті, хапаючись витирати пилюгу.

П р і с ь к а. Ну й запізнилася я сьогодні: он уже яка година, а в мене у хатах не прибрано... Чого доброго, незабаром гості найдуть. Оце так!.. Заспала. Якби Софія не збудила, то, мабуть би, і досі спала.
Х а р и т я. Ще б не заспати, як світом вернулася додому. А я зовсім погано спала: все мені верзлося, що вчора грала.
П р і с ь к а. Ну, й грали ж ви гарно! І родилася, і хрестилася, а такого дива ще не доводилося бачити. Скільки разів і плакати довелося, дивлячись, як ви побиваєтесь. Спасибі вам, що взяли мене до театру.

Увіходе К и л и н а і, підходячи, прикро обдивляється Харитю.

К и л и н а (хитаючи головою). Боже, боже! На що ти, Хари[ти]ночко, перевелася?
П р і с ь к а (набік). От уже й прийшла одчитувати! (Витерши посліднього стульця, мерщій виходе).
Х а р и т я. На що ж я перевелася?
К и л и н а. Он глянь у дзеркало: очі позападали, щоки зблідли, під очима — синьо... Хіба ж слід себе отак нівечити?
Х а р и т я. Як там нівечити. Не виспалася трохи — от і все, а як висплюся, то й знову буду такою, як і була.
К и л и н а. «Буду такою, як і була!..» Нагонь тепер те, що втеряла. Приїхала додому, щоб спочити та здоров'я набратися, а замісто того почала його розтринькувати... Теятри вигадала якісь, щоб цілу ніченьку не спати!.. А все ота призводниця... ота товстуха — Липа.
Х а р и т я (усміхнувшись). Чим же вона винна?
К и л и н а. Ще й чим винна? Усім винна! Вона перша отой бісів теятер призвела і тебе до його підбила!.. Сама ж он яка, як не лусне! У шкурі не потовпиться, а тебе он на що перевела!
Х а р и т я (регоче). Ой моя ти вірная няню-жалібнице! Я ж сама згодилася.
К и л и н а. Ще й регоче?!. Сама згодилася? Згодилася ж, як вона на те підбила. А якби не вона, то ти б того теятру не знала, була б спокійна і спала як слід.
Х а р и т я. А ми отим театром грошей заробили!
К и л и н а. Навіщо вам оті гроші здалися?
Х а р и т я. Будемо бідним запомагати.
К и л и н а. Бідним отим запоможеш! Стільки то їх на світі є, щоб усім запомогти.
Х а р и т я. Ну, не всім, то хоч декому.
К и л и н а (махнувши рукою). Якому-небудь ледачому попаде, то так даремно твої гроші розтринька!
Х а р и т я. Одно — розтринька, а другому — і у пригоді стане... Спасибі скаже.
К и л и н а. Що ж воно, оте «спасибі» варт того, щоб себе отак задля його нівечити?
Х а р и т я. Годі, няню, дарма балакати!.. Я знаю, що ти мене любиш та дивишся на це діло не так, як би годилося.
К и л и н а. Любиш?!. Якби не любила, то й не казала б цього. Ото ж то й є, що мені тебе жалко, що ти по своїй волі отак себе нівечиш, а слухати не хочеш.
Х а р и т я. І не послухаюся ніколи того, хто нерозумне каже.
К и л и н а. А розумно, небійсь, цілу ніченьку не спати та розстроювати себе так, що потім і сна до себе не навернеш? Ох, ви, самохітні! Нема на вас придержки ніякої. Через те отак і нівечите самі себе, свого здоров'я не бережете... А воно ж то одно! Раз його утеряй, то вдруге не набудеш... Неслухняні! Самохітні! (Махнувши безнадійно рукою, виходе).
Х а р и т я. От тобі Килина і розходилася!.. Бідна бабуся! Їй залюбки одне тільки здоров'я та дівоча краса, якщо річ іде про дівчину... А навіщо воно оте здоров'я і та краса, як нема того, що душу гріє, що пориває серце битися дужче, примушує жити так, як слід людині жити, — широко й глибоко?.. Вона, бідна, не звідала сього ніколи, не знає його... і все оце здається дурницею, панськими вигадками!.. А все ж таки я її люблю... Після неньки найбільше люблю. Її обличчя рядом з матусиним у моєму серці на віки вічні осіло і виглядає звідти, як щось рідне, близьке, дороге мені!

У прихожій так дуже в дзвоник задзвонено, що Х а р и т я аж кинулася.

Ого! Хтось нетерплячий. Певне, Ю р а с е н к о.
П р і с ь к а (убігаючи). Здається, хтось дзвонив?
Х а р и т я. Та ще й як задзвонив, аж мене злякало.

П р і с ь к а мерщій вибігає у прихожу. Незабаром звідти доноситься гам-регіт і трохи перегодом увіходе Л и п а, Ю р а с е н к о, Г у н я,
Ч е п о р у ш е н к о і Довбиш. За ними П р і с ь к а перебігає через горницю.

Л и п а. А ми оце до тебе, Харитю, усі разом.

Цілуються.

Х а р и т я. І добре, що разом.
Ю р а с е н к о. Усі, та не всі. Незабаром за нами ще друга юрба присуне. Здрастуйте вам. (Здоровкається).
Х а р и т я. Хто такі?
Л и п а. Папінька з мамінькою збираються. А ми оце заходили за ним (указує на Гуню), то отець Федір з Єленою Петрівною хвалилися, що прийдуть.
Г у н я (вклоняючись Хариті). Папінька так уразився вашою ігрою, що намігся безпремінно зайти поздравити вас з великим поспіхом.
Х а р и т я. Здається ж, його в театрі не було?
Г у н я. Мамінька йому про все розказали.
Ю р а с е н к о. О-о! Отець Федір — великий естетик! Він і з чужих слів запалився.
Ч е п о р у ш е н к о (манірно уклоняючись). Моє найглибочіше ушанування високоталановитій артистці!
Х а р и т я (жартівливо). І моє — не менше талановитому Петрові.
Ю р а с е н к о. Що, співаючи «Сонце низенько..», кози задрав.
Х а р и т я. Годі вам клепати: Іван Іванович дуже гарно співає.
Ю р а с е н к о. Як той кіт, що йому хвоста у лещатах здавлено.
Л и п а (сердито зирнувши на брата). Грицьку! Ти знову за своєї?.. І не обридне тобі?
Х а р и т я. А ви як деренчали?
Л и п а. І справді, деренчав, як той розбитий горщик.
Ю р а с е н к о. Моя така роля.
Д о в б и ш (жартівливо). Прийміть і од рудого діда глибокий привіт! Будьте здорові з тим днем, що сьогодні! (Низько уклоняється, цокнувши острогами).
Х а р и т я. Спасибі, спасибі... Ви так учора тонко грали, що я, дивуючись на вас, все милувалася.
Л и п а. Я ж тобі казала, Харитю!
Д о в б и ш. Ге-е! То воно так вам здалося. Грав — як той циган на козі! Чули, може? (Показує голосом, як деренчить коза. Усі регочуть).
Ю р а с е н к о. Чи так будете деренчати, як вестимуть і під арешт?
Х а р и т я. Кого? Пана Юрка? За віщо?
Ю р а с е н к о. Та вже ж не мене, а його, щоб не порочив воєнного мундира. Учора в театрі нахвалявся полковник: безпремінно, каже, заарештую.
Д о в б и ш. Він кожен раз нахваляється.
Л и п а. Чим же добродій порочив воєнний мундир?
Ю р а с е н к о. А тим, що виходив на кін: воєнним це заборонено.
Л и п а. Хіба?
Д о в б и ш. Не первина!
Г у н я. Та й де вас на висадку посадять?
Ч е п о р у ш е н к о. Біля казначейства є гауптвахта, певне, там.
Х а р и т я. Тоді ми підемо до полковника усі разом прохати.
Д о в б и ш. Як заарештує, то тоді вже прохання не поможе.
Г у н я. А я інше пропоную: як заарештує, то всі ходімо на ту гауптвахту та...
Ю р а с е н к о (перебиваючи). Та на майдані перед усім базаром почнемо вигравати «Наталку Полтавку».

Усі регочуть.

Д о в б и ш. Я — з дорогою душею.
Ч е п о р у ш е н к о. Щоб за се вас засадили на хліб та воду?
Д о в б и ш. Раз тому, що батько в плахті!

Виходе з своєї хати П е т р о П е т р о в и ч.

П е т р о П е т р о в и ч. Чую веселий гомін молоді та й самого до неї потягло. Доброго здоров'я усім грачам і співачам! (Здоровкається). Оце добре, що всі зібралися до гурту. Спасибі вам, що порадували мою стару душу. Давно мені доводилося бачити, як грали колись «Наталку Полтавку»... Добре грали! Оже такої дружньої ігри, як ви учора грали, ще не доводилося бачити. (До Гуні). От ви, добродію, казали, що театр не має ніякої ваги.
Г у н я. Казав і казатиму, що то одна забавка.
П е т р о П е т р о в и ч. Забавка, та ця забавка буде у людей кращі почування, примушує озирати своє життя, добірно розбирати, чи все то гаразд у ньому? Ви, граючи, не бачили, яке велике враження робила на всіх слухачів ваша ігра. Наче хто бризнув у душу якоюсь цілющою та живущою водою і вона зразу ожила, обновилася... Не можна людям без забавок жити,— це вже потреба самої натури. Коли ж така забавка, як театр, допомагає душі обновитися, то перед такою забавкою не гріх і уклонитися, бо це — справжнє просвітнє діло.

Увіходе М а р и н а П е т р і в н а.

М а р и н а П е т р і в н а. От і добре, що всі зібралися. Здрастуйте вам! (Здоровкається).
Л и п а. Ми, тіточко, усі гуртом. Як учора грали, так і сьогодні зібралися. Шкода, що ви не були учора!
М а р и н а П е т р і в н а. Де вже мені, старій? Хай молоді бавляться.
Л и п а. Чого молоді? Он мої папінька і мамінька були та такі раді, що пішли! Не нахваляться ігрою вашої Хариті. Якби і ви були, то побачили б, який-то поспіх мала ваша донька... І квітками її закидали, і букети підносили, а що вже отих оплесків було,— прямо тобі грім стояв у театрі!
М а р и н а П е т р і в н а. Бач, Харитю, а ти й не хвалишся матері?
Х а р и т я. Чим там, мамо, хвалитися? То, видно, другим так здавалося, а я увесь вечір почувала, що погано грала.
Д о в б и ш. А що б же воно було, якби панна Харитина та почувала, що вона добре грає? Певне, тоді б і театр рознесли!
Х а р и т я (Довбишеві). Годі ще й вам мене вихваляти!
Д о в б и ш. Я не гудю й не хвалю, а правду кажу.
Х а р и т я. Ви самі грали так, що всі, аж дух затаївши, слухали.
Ю р а с е н к о (буцім про себе). За віщо півень вихваля зозулю? За те, що і вона його гарненько вихваляє!
Ч е п о р у ш е н к о. Це правда, що каже добродій Довбиш і панна Харитина Йванівна.
Л и п а (до Чепорушенка). А я як, по-вашому, грала?
Ч е п о р у ш е н к о. Божественно!
Л и п а. І це по правді?
Ч е п о р у ш е н к о. Хоч і заприсягтися!
Л и п а (прикро і любо позираючи на нього). А ви погано грали... Найгірше всіх!
П е т р о П е т р о в и ч. Ні, ні! Усі добре! Усі!

Дзвінок. Вибігає Пріська і незабаром увіходять старий Ю р а с е н к о з жінкою.

М а р и н а П е т р і в н а. Боже! Кого я бачу? Хотина Григорівна і Сидір Трохимович! Здрастуй, кумо!

Цілуються з Хотиною Григорівною.

Х о т и н а Г р и г о р і в н а. Оце й я прийшла до тебе побачити твою дочку зблизька, бо вчора тільки на кону довелося бачити.
М а р и н а П е т р і в н а. Харитю!

Та підходе.

Х о т и н а Г р и г о р і в н а. Оце ти, Харитю, будеш? Ану ж я на тебе гаразденько подивлюся. (Обдивляється; Х а р и т я усміхається). Нівроку, нівроку! Тьфу! Тьфу! Тьфу! (Спльовує набік). Щоб не зурочити. А тепер давай поцілую.

Цілуються.

С и д і р Т р о х и м о в и ч (підходячи до Марини Петрівни). Здоровенькі були, кумо! Оце і я до вас притьопався.
М а р и н а П е т р і в н а (жартівливо). І казначейство своє покинули?
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Тепер мені про його байдуже! Як побачив учора, як ваша дочка добряче грає, то про все забув на світі,—і не їв би, і не пив би та все, дивлячись, милувався. Думка пошиба — зовсім залишити службу та самому пристати до актьорів!

Дехто регоче.

Ю р а с е н к о. Браво, батьку! (Плеще в долошки).
С и д і р Т р о х и м о в и ч (до Хариті). Далебі, не брешу. (Здрастується з нею). Кажіть, приймете? Не погоджуся до сцени, прийміть за касира. Їй-богу, і копієчки не затаю!
Х а р и т я. Хіба я трупу скликаю?
С и д і р Т р о х и м о в и ч. То скликайте та й мене не минайте.
М а р и н а П е т р і в н а. Прошу ж сідати, щоб усе добре сідало.
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Підождіть! Ще не зо всіма поздоровкався. Доброго здоров'я, Петро Петрович. (Здоровкається). Аже ж я правду кажу — не брешу, що наша Наталка хоч кого з ума зведе? (Указує на Харитю).
П е т р о П е т р о в и ч. Здрастуйте, здрастуйте, Сидір Трохимович! (Здоровкається). У тебе, Харитю, справді талан до кону є.
С и д і р Т р о х и м о в и ч (указуючи пальцем). О-о, бачите! Хай уже нам, мало тямущим у сьому ділі, отак здається, а от же Ч о л о в і к просвіщений те ж каже.
Х а р и т я. Та годі вам вихваляти, а то ще перехвалите.

Дзвінок. П р і с ь к а біжить у прихожу.

С и д і р Т р о х и м о в и ч. Це ще когось до вас на поклон бог несе. Що то талан! Зразу усіх людей до гурту збирає.

Увіходять отець Федір і Є л е н а П е т р і в н а.

От і само благословеніє йде!
Є л е н а П е т р і в н а. Здрастуйте вам! Приймайте і нас до вас. (Цілуються з Мариною Петрівною).
М а р и н а П е т р і в н а. Дуже рада, дуже рада, що і Єлена Петрівна згадала про нашу хату.
Є л е н а П е т р і в н а. Ще б не згадати, як учора цілу ніченьку через вашу дочку виплакала. А де ж вона — наша Наталка Полтавка?

Харитя підходе.

Оце вона? Бач, сьогодні зовсім інша; сьогодні і не пізнати учорашньої Наталки. Дай же мені тебе за учорашнє розцілувати.

Цілуються.

О т е ц ь Ф е д і р. Мир і благоденствіє дому сьому, а господині його — перший поклін. (Кланяється).
М а р и н а П е т р і в н а. Спасибі вам, отець Федір. Здрастуйте!
О т е ц ь Ф е д і р. Здрастуйте, здрастуйте, досточтимая Марина Петрівна, радєтельниця дому божого. Позвольте поздравити вас з воскресним днем і поднести хлеба святого (Виймає з кишені і подає проскуру).
М а р и н а П е т р і в н а (цілуючи проскуру). Спасибі вам, Отець Федір, що не забуваєте нас, грішних.
О т е ц ь Ф е д і р. Удов і сірих і господь велить не забувати, а тим паче таких, которіє, как ви, радєють до храму божого: ваш покров на образ пресвятої богородиці удивляє всєх і своїм іскусним рукодєлієм і добротною матерією.
М а р и н а П е т р і в н а. І що то, Отець Федір!.. Ось мене все клопоче думка — вишити на престол покривало, та ніяк не спроможуся, — очі вже не так дивляться та й у руках нема того поспіху, що раніш було.
О т е ц ь Ф е д і р. Не печалуйтесь, добрейшая Марина Петрівна. Полегоньку та потихоньку, то оно й сдєлається.
С и д і р Т р о х и м о в и ч (набік). От уже й розпочав свою казань!
О т е ц ь Ф е д і р. А де ж ваша донька, Марина Петрівна! Покажіть мені її. Я пришел її поздравити з великим поспіхом.
М а р и н а П е т р і в н а. Харитю, іди сюди!

Харитя підходе.

Оце вам, Отець Федір, і моя дочка. А оце, Харитю, наш батюшка, отець протоієрей, що за нас, грішних, перед богом молиться.
О т е ц ь Ф е д і р (узявши руку Хариті, прикриває її другою і довго нею надержує). Оце ваша донька? Слава богу, вседержителю нашому! Поздравляю вас, поздравляю.
Х а р и т я (засоромившись). З чим?
О т е ц ь Ф е д і р. Із тим, що ви, кажуть, гімназію скінчили і благополучно додому прибули, і з тим успехом, какой учера мали. Хоча воно святою церковью такая деятельность не поощряється, оже когда ето свєтськими властями не возбраняється да к тому проізводиться з благою цєлію, — то можна вас і поздравити... Дай, господи, щоб ви і до його святого дому так радєлі... Верно, уже билі в церкві, хоча я вас как будто і не примєтіл.
Х а р и т я (затинаючись). Ні... я...
М а р и н а П е т р і в н а (перебиваючи). Вона недавно, Отець Федір, приїхала. Збирається у церкві бути.
О т е ц ь Ф е д і р. Похвально, похвально.. Возблагодарить создателя нашого за всі ті милості, що він по милосердію своєму посилає нам — ето всегда следует... Следует помолиться перед усяким делом і послі всякого дела... Тепер, знаєте, ходить поміж молодими іноє вєяніє... а ето не годиться: без божой помощі нічто не дєлається. (Харитя не знає, що їй казати).
С и д і р Т р о х и м о в и ч (підходячи). Здоровенькі були, Отець Федір! Що це ви — залицялися до молодих, аж до сорому їх довели, а на старих — годі звертати уваги?
О т е ц ь Ф е д і р. Всьо по порядку, досточтимий наш казначей, всьо по порядку. Здрастуйте вам. (Здоровкається).
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Кажіть краще, не казначей, а грошолуп. Оце збираюся, Отець Федір, кидати свою службу та вдаритись до другої. Благословіть!
От е ц ь Ф е д і р. Бог благословить на всякое доброе дело! Куда ж ето ви збираєтесь перейти?
С и д і р Т р о х и м о в и ч. У актьори, отець протоієрей. Благословіть! (Подає йому руки, як під благословення. Дехто з молоді регоче).
О т е ц ь Ф е д і р (махнувши руками). І ви всегда з своїми жартами! Недаром вас і на базарі прозвали кумедним паном. (Підходе до Петра Петровича). Вот єщо с кем не здрастувался. Здрастуйте, Петро Петрович!
П е т р о П е т р о в и ч. Здрастуйте, Отець Федір.

Здоровкаються.

О т е ц ь Ф е д і р. Как поживаєте? Што ето вас не видно нігде? І в церкві вас не видать. Все больше разрєшенієм глубокомисленних вопросов заняті?
П е т р о П е т р о в и ч. Куди вже нам, Отець Федір? Старі стали... Нікчемними робимося, і до божого дому ліньки ходити.
О т е ц ь Ф е д і р. Ето — грех, ето — грех, Петро Петрович. Лета ваші єщо не такіє. (Одходить до Сидора Трохимовича і шепче йому на ухо: «На старість зверта, а в бога не вєрує. Знаємо ми вас, закоренєлих революціонерів!»).
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Це я — революціонер, Отець Федір? Їй-богу, не був ніколи ним.
О т е ц ь Ф е д і р. Та цитьте! (Мерщій одходе).

Дзвоник. Пріська біжить через хату. Усі насторочились,— хто ж то це ще іде. Пріська вертається і подає карточку Хариті.

Х а р и т я (чита). Станіслав Адамович Крушельницький... Кому ж це і від кого?
П р і с ь к а. Якийсь пан прийшов. Сказав, щоб вам передала і спитала, чи дозволите зайти?
Х а р и т я. Я його не знаю. Це ваш, мамо, знайомий?
М а р и н а П е т р і в н а. Ні, я такого не чувала.
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Крушельницький, кажете? Це інженер з нашої залізниці.
Х а р и т я. То чого ж йому до мене треба?
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Молодий чоловік, ще, здається, й не жонатий... А гроші лопатою загрібає! Як почали вести дорогу, то я йому більше міліона передавав. Ще й тепер десятками тисяч загрібає.
X а р и т я. Та чого йому до мене треба? (До Пріськи). Це, може, до мами?
П р і с ь к а. Ні, прохав, щоб вам передати. Баришні, — каже, — оддай і спитай, чи приймуть мене?
Х а р и т я (до матері). Я його не прийму. Він мені зовсім невідомий.
М а р и н а П е т р і в н а. То що, що невідомий? Чому ж його не прийняти? Не вкусить же він. Скаже, чого йому треба, то й будемо знати, що з ним робити. (До Пріськи). Піди клич.

Пріська виходе. Незабаром увіходе К р у ш е л ь н и ц ь к и й.

К р у ш е л ь н и ц ь к и й (кланяється всім). Извините, что я, будучи незнаком, позволил себе зайти в чужой дом.
Ю р а с е н к о (тихо Хариті). От і вірші: незнаком — дом!
М а р и н а П е т р і в н а. А чого вам, добродію, треба?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Вы... госпожа этого дома?
М а р и н а П е т р і в н а. Еге — хазяйка.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Позвольте вам представиться: Станіслав Адамович Крушельницкий, инженер-механик.
Л и п а (Хариті на ухо). Дивись, Харитю, який він красивий!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Это ваша дочь вчера играла Наталку Полтавку?
М а р и н а П е т р і в н а. Вона. А що таке?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Я, видите ли... совершенно очарован бесподобной игрой... Пришел лично принесть благодарность за то высокое наслаждение...
М а р и н а П е т р і в н а. Харитю! Ось пан Крушельницький прийшов до тебе.
Х а р и т я (підходячи). Что вам от меня нужно?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Извините, пожалуйста, мою... быть может, нахальность, но... я пришел принести вам свою глубокую благодарность за то высокое эстетическое наслаждение, которое доставила мне ваша бесподобная игра, так очаровавшая всех.
Х а р и т я (не знаючи, що їй казати). Я вовсе неповинна в этом.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Извините, что я буду противоречить вам... Позвольте в этом случае быть судьями нам, слушателям, на которых вы, играя и не замечая поэтому всей прелести своей игры, так обаятельно действовали!
С и д і р Т р о х и м о в и ч (підходячи). Правду ріжете, пане Крушельницький!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. А-а-а! Вот и знакомого встретил. Здравствуйте, Сидор Трофимович! Надеюсь, что вы не откажетесь засвидетельствовать перед этим почтенным обществом, в которое я позволил себе так нахально ворваться и появлением своим, быть может, помешал чему-нибудь,— засвидетельствовать, что я не нахал.
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Та годі вам! І кому б ви в чому-небудь помішали тута? Ми й самі прийшли сюди за тим, за чим і ви. Ходімо, я вас зо всіма познайомлю. (Бере його під руку).
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Весьма вам признателен и очень буду рад.
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Перше всього до нашого досточтимого протоієрея отця Федора ходімо.

Підходять до отця Федора.

Первая духовная особа у нас... усердний молитвенник душ наших.
О т е ц ь Ф е д і р. Поудержіть язичка, Сидір Трохимович, поудержіть язичка: все знают, какой он у вас невоздєржанний, а ето — грєх.
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Хіба ж я що? Хіба ж ви не молитесь за нас, грішних? Всі гріхи наші на себе приймаєте... Другий би не видержав такої ваги, а ви — слава тобі, господи!
О т е ц ь Ф е д і р. Будеть, годі... довольно. (До Крушельницького). Весьма рад з вами познакомиться — з новим прихожанином. Вам, звісно, відомо, що все служащіє, а в особенності приїзжії повинні значитись в соборном приході.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Очень рад с вами познакомиться, но, к сожалению, не могу причислить себя к вашему приходу.
О т е ц ь Ф е д і р. Ето ж отчего, позвольте полюбопытствовать?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Я не православный, а католик.
О т е ц ь Ф е д і р. А-а... католик? Ето — нічего... Інославного вєроісповеданія,— всьо же христіанин.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Да, да — христианин.
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Як схочете у нашу віру перейти — Отець Федір у три мига перехристе! Він майстер сього діла!.. Жидів хресте, — аж вей кричать! А найбільше по часті женського полу, тобто жидівок... преімущество оддає женському полу.

Дехто регоче.

О т е ц ь Ф е д і р (махнувши рукою). Ну от, завів свою машину.
С и д і р Т р о х и м о в и ч (одходячи). А тепер ходімо і ми до женського полу. (Підводе Крушельницького до Єлени Петрівни). Это — наша матушка, достоуважаемая Елена Петровна, супруга отца Федора.
Є л е н а П е т р і в н а (здрастуючись з Крушельницьким). А мене як одрекомендуєте?
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Що не свашкує і не ільнує, а менини справляє на царя Костянтина і цариці Єлени!

Усі регочуть.

Є л е н а П е т р і в н а (регоче). Бодай вас! І вигадає таке!
С и д і р Т р о х и м о в и ч (підводячи Крушельницького до своєї жінки). А це вам моя половина, що, коли хочете, то й дружину вам знайде. Сваха — на всі руки!
Х о т и н а Г р и г о р і в н а. Ти вже почнеш казна-що плескати!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Очень рад, очень рад.

Здрастуються.

С и д і р Т р о х и м о в и ч. Вона на це діло — зух! (Голосно Крушельницькому на ухо). А своєї дочки ніяк не спроможеться заміж віддати!

Дехто регоче.

Л и п а (почувши). Папо!
С и д і р Т р о х и м о в и ч (до Липи). Не про тебе, галочко, річ! (Підводе Крушельницького до Петра Петровича). А це вам Петро Петрович Хмара... Дуже учений чоловік, хоч табаки не нюха, зате люлечку-череп'яночку і геть-то любить вживати.
П е т р о П е т р о в и ч (здрастуючись з Крушельницьким, жартівливо). От і не все про мене, Сидоре Трохимовичу, панові-добродієві повідали, про найголовніше й примовчали, а це — гріх!
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Ну, то самі додавайте.
П е т р о П е т р о в и ч. Кажіть краще, що найбільше всього любить преклонятися перед таланом, як і пан-добродій.
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Та ще як той талан — ясноока чорнобривка! Це — правда. Ми тоді до цього торгу — й пішки!

Усі регочуть.

Х о т и н а Г р и г о р і в н а (гепнувши Сидора Трохимовича у спину). Та годі тобі, старий, брехати!
С и д і р Т р о х и м о в и ч (підходячи до Довбиша). А це наш пан Виборний — то, бач, капітан Юрко Довбиш.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (здрастуючись). Это вы играли роль Выборного?
Д о в б и ш. Кажуть, либонь, я.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Чудно играли!
Д о в б и ш. Дуже радий, якщо сподобався вам.
С и д і р Т р о х и м о в и ч (підходячи до Гуні). А це — Микола чи то, пак, панич Гуня, нашого досточтимого отця Федора рідний син. Пройшов всю премудрість богословську, но на попи посвятитися охоти не має, к великому прискорбію папіньки і маміньки.
Г у н я. Можна б і без посліднього придатку. (Здоровкається з Крушельницьким).
С и д і р Т р о х и м о в и ч (підходячи до Чепорушенка). А це — панич Чепорушенко, що Петра грав. Правда, чепурний парубійко з себе?
Ч е п о р у ш е н к о. Очень рад познакомиться с вами. (Здоровкається з Крушельницьким).
Х а р и т я (до Липи). А як же тебе твій папінька описувати буде?
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Оце вже, здається, й усі.
Х а р и т я. Як усі? А про Липу та пана Грицька й забули, Сидоре Трохимовичу? Небійсь, усім чужим квітки пришивали, а своїм і не хочете? Це ж не по правді буде!
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Хіба тепер правда є на світі?
Ю р а с е н к о. Батько тільки до чужих щедрий, а про своїх — байдуже. (Підходе до Крушельницького). Студент Юрасенко. (Здоровкається).
С и д і р Т р о х и м о в и ч. От тобі й діждався від сина дяки! А що ж то ще дочка заспіває? Ох, діти, діти!.. Ростиш їх, годуєш, зодягаєш... на учення витрачаєшся... а все однаково. Сказано: як вовка не годуй, а він усе про ліс гадає! (Сіда біля отця Федора).
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. (До Юрасенка). Представьте же меня вашей сестре.
Ю р а с е н к о. Липо! Ось пан Крушельницький хоче тебе подякувати за Терпилиху.
Л и п а (гнівно, уся зашарівшись). Грицьку! Що це ти? Хай би вже папа глузував, а то ще й він насміхається!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (уклоняючись). Ваш братец, высказывая это, только упредил мое желание. Я именно хотел принести вам свою глубокую благодарность за то истинное наслаждение, какое получил благодаря вашей мастерской игре. Откровенно говоря, видя вас в роли Терпилихи, я предполагал, что ее играет уже пожилая особа, а не ...молоденькая барышня, — извините за комплимент... Это еще более вызывает мое удивление!
С и д і р Т р о х и м о в и ч (до отця Федора). Бреше лях! Молоденька, каже. Молоденька, як у спасівку яглиця!.. Давно заміж пора, та ніхто не бере.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Кажется, со всеми познакомился... что для меня так приятно... тем более, что я к вам, господа (повертається до молоді), еще и с величайшей просьбой... Если только вам угодно будет снизойти к ней. (Примовчує).
Ю р а с е н к о. Про що ви маєте нас прохати?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Я, господа, страстный поклонник сцены... И не потому только, что она доставляет мне лично несказанное наслаждение, но главным образом, потому, что путем сцены может быть сделано многое для народа... Я думаю, никто из вас не станет отрицать ее просветительного значения... Я просил бы вас... не можете ли вы повторить этот спектакль для... для наших железнодорожных рабочих, вынужденных проводить будни в каторжном труде, а в дни отдыха предаваться разгулу и связанным с ним низменным удовольствиям?.. Это и не удивительно, когда они не видят ничего лучшего, а просвещенные люди держат себя в стороне от них и не хотят позаботиться о том, чтобы хотя незначительную струю свежего воздуха влить в эту беспросветную среду!..
Г у н я (набік). От іще вирискався один благодітель!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Мне кажется, господа, что вы при своей отзывчивости на все доброе и желании принести пользу для нашего меньшего брата отнесетесь сочувственно к моей просьбе, а при своем умении, при том ансамбле, какой мне пришлось видеть, действительно можете оказать неоцененную услугу или лучше сказать — пользу для этого темного народа, пробудив у него лучшие инстинкты... человеческие чувства и любовь к невиданным никогда благородным зрелищам... Расходы, какие для этого потребуются, а также соответствующее помещение, будет предоставлено от железной дороги... Я все сказал, господа, и жду от вас вашего просвещенного решения. (Уклоняється).
П е т р о П е т р о в и ч. Я зо всім згоджуюся з паном-добродієм і від себе прохав би вас пристати до цього доброго діла.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (уклоняючись). Очень вам благодарен за поддержку.
Ю р а с е н к о. І на мій погляд, це добре діло. Що ж, панове, згода?
Г у н я (набік). Ліберали! Давлять народ каторжною роботою та ще хотять і душу його покалічити своїми ліберальними забавками!
Д о в б и ш. Треба б про це побалакати.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Я, господа, не смею требовать от вас немедленного согласия на мою просьбу... Подумайте, поговорите между собой... и к какому придете решению — известите меня. Мне лично было бы лестно получить ваше согласие, но... если и не так, то я попрошу извинить меня за мою... быть может, неуместную навязчивость и... за то беспокойство, которое я мог причинить вам... До свидания, господа! Надеюсь — до скорого свидания. (Уклоняється всім і хоче виходити).
М а р и н а П е т р і в н а. Куди ж це так швидко? Оце так! Прийти у хату, наплювати та й піти... Ні, так не можна, не годиться!.. Зараз подадуть закусити. Посидьте, будь ласка, закусите та тоді вже і підете собі з богом, якщо у нас скушно.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Напротив: мне очень весело. Я встретил у вас такое общество... таких просвещенных людей, что мне доставляет истинное удовольствие быть среди них, побеседовать с ними.
М а р и н а П е т р і в н а. А як вам приятно, то й нам приятно. Прошу вас, сядьте та посидьте, а я ось зараз піду та розпорядок дам, поклопочу, щоб скоріше закусити давали... Як же без хліба-солі з хати йти? (Виходе).
Ю р а с е н к о (до молоді). А ми тим часом ходімо в садок та порадимося з поводу запрошування пана-добродія.
Д о в б и ш. А що ж? І справді ходімо.
X а р и т я. Добре. Ходімо, Липо.
Х о т и н а Г р и г о р і в н а (до Липи). Іди сюди. (Одходячи, шепче). Не давай свого слова! Що це він вигадав півтора людського? Благородні люди та почнуть забавляти мужиків? Оце невидане! Бісовому пшелякові, видко, не до вподоби ваша ігра... вона, мовляв, годиться тільки задля мужиків... Скажіть, пожалуйста: не до вподоби тобі — не йди слухати! А то — мужикам іти приставляти? Це страмовище, та й годі! Чуєш мені! Не давай свого слова! (Голосно). Піду і я за кумою, допоможу їй.

Виходе.

Х а р и т я (до Липи). Що то тобі мама наказувала?
Л и п а. Та!

Виходять. За ними Юрасенко, Довбиш, Гуня і Чепорушенко.

К р у ш е л ь н и ц ь к и й (підходячи до Петра Петровича). А вы, я слышал, по министерству народного просвещения служили?
П е т р о П е т р о в и ч. Служив колись, а тепер — на пенсії прожнемо.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Скучно, я думаю, без дела в отставке?
П е т р о П е т р о в и ч. Як вам сказати? На службі, може б, було й веселіше, якби не таким напрямком пішло наше діло.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Классицизм... Формализм?
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Пане-добродію! Та розмовляйте з нами по-нашому. Ми, бачте, люди прості.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Не зная хорошо вашего языка, я стесняюсь... Если бы по-польски.
П е т р о П е т р о в и ч. А ви поляк?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Поляк... Только не разделяющий безумных мечтаний о существовании Великой Польши от моря до моря.
П е т р о П е т р о в и ч. Дивлячись на це як на велику неправду?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Как вам сказать, справедливо ли это будет или нет? Политические судьбы государств совершаються, ведь, не считаясь с идеей справедливости.
П е т р о П е т р о в и ч. На сором людям, це й досі ведеться так.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. А мне кажется, оно вечно будет так: на то и сила, чтобы пред ней преклонялись люди.
П е т р о П е т р о в и ч. Оже сила бува всяка: і сила — кулака, і сила — слова або права.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Да... но политика в большинстве случаев не признает последней.
П е т р о П е т р о в и ч. До якого часу — ні! А хіба ж воно так і надалі буде?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Как будет через сто лет — я не знаю. Я ведь говорю о том, что теперь есть.
П е т р о П е т р о в и ч. Казати, що є — одно, а признавати його та миритися з ним — друге.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Блажен, кто верует!
П е т р о П е т р о в и ч. А ви не вірите?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Я только считаюся с фактом.
П е т р о П е т р о в и ч. Оже сей факт придушує і любу вам Польщу.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Я политикой не занимаюсь и... думаю, что если бы поляки меньше предавались политическим бредням, а больше обращали внимания на действительные интересы народа, то, право, они бы достигли большего успеха.
П е т р о П е т р о в и ч. Добулися б і волі?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Воля, свобода... все ведь это относительные понятия. Была в Польше когда-то и воля, которая однако же не только не способствовала сберечь независимость государства, а еще разлагающим образом действовала. Вот до чего иногда доводит ложно понятая свобода!
П е т р о П е т р о в и ч (на розтяг). Та-а-к. (Помовчавши). От ви сказали, що ви не вмієте по-нашому розмовляти, якби по-польському. А це ж так близько до польського.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Да, но... извините за откровенность... мне кажется, что малорусская, как вы называете, мова и произошла от слияния польского языка с литовским. Она не имеет значения самостоятельного языка, а только — одна из разновидностей славянских говоров, иначе говоря — наречие, а не язык.
П е т р о П е т р о в и ч. Це... як хто дивиться. Ви кажете, що це конгломерат польської і литвинської мови, а руські додають, ще й своєї. Якби ми були у підданстві турків, то, певне, вони сказали б, що це мішаниця турецької або татарської, бо народ наш вживає чимало слів турецьких та татарських. У кожному, бачте, язикові, як у всякій живучій речі, є свій окоренок — грунт, є й нарости, що поналипали до нього від других мов.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Но во всяком случае — это не культурный язык.
П е т р о П е т р о в и ч. А литвинський — культурний?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Да... но у него основание особое; слишком отличающееся от других.
П е т р о П е т р о в и ч. Про ці-то «основанія» я й хотів казати. Справжні учені філологи, — як от Міклошич, — розбираючи основанія української мови, кажуть, що це не «нарєчіє», а язик. Що це не культурний язык — то правда, хоч він був колись і язиком культурним. От візьміть наші давні письменські пам'ятники — «летописи»: їх писали люди розумні і учені. Порівняйте тепера мову наших літописців з мовою тих, що писали в півночних краях, то й побачите, що мова їх дуже одрізняється одна від другої.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Но они писали больше всего по-славянски.
П е т р о П е т р о в и ч (розгарячаючись). Да, но это потому, что в то время славянский язык был орудием письменной речи, как во всех романских языках — латинский. Тем не менее вы из летописей видите, какая масса влилась в них чисто народных терминов, смотря по тому, где писались летописи: на юге или на севере. Южнорусские авторы пользовались языком украинским или малорусским, как привыкли его называть у нас; а севернорусские — великорусским.
С и д і р Т р о х и м о в и ч. От і почали казна по-якому розмовляти. Розмовляйте так, щоб усім було відомо, що й до чого!.. А то: классицизм, формалізм... терміни та автори... бог зна по-якому воно!
О т е ц ь Ф е д і р. А мені приятно ученої розмови послухати. Давно вже не доводилось мені її чути. Наш, було, префект семінарії, царство йому небесное!..
С и д і р Т р о х и м о в и ч (перебиваючи). Згадайте ще про що! Як колись було у семінарії?!. А от у нас в училищі чистописців, де і ваш покорний слуга премудрості набував, — інше було. Там усі по-нашому балакали і навчалися. Прислали якось до нас учителем кацапа... Як почав він «ась» да «лясь» уводити... Зовсім його засміяли! Один гука: «Цитьте! Іде «ась», а другий гука: «Буде тобі «лясь»!» Півроку тільки сердега й побув, а то попрохав переводу у свій край... Не терплю, як хто не по-нашому балака та ще й про мудрі речі!
П е т р о П е т р о в и ч. Це правда, що ми розпочали з паном-добродієм розмову про таку річ, що вона не усім мусе подобатися. Та ще треба й те додати, що такі речі однією розмовою не виясняються, — треба про це багато дечого прочитати, а дещо і добре витвердити, щоб судити як слід.
С и д і р Т р о х и м о в и ч. То ж то я й кажу, що це не по-нашому писку. Та воно й байдуже задля нас,— хіба воно нам пити або їсти дає? (Повертаючись до Крушельницького). От ви краще скажіть нам, добродію, чи швидко ви отого залізного мосту через річку достроїте, щоб і людям можна було через його їздити?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Тот мост устраивается только для прохода поездов; там проезду на лошадях не будет.
С и д і р Т р о х и м о в и ч. От тобі й раз! А як же людям через річку проїжджати? Ви ж розібрали дерев’яний міст, що був задля сього зроблений?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Да, разобрали, но мы же за него заплатили.
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Спасибі вашому батькові! Так ви ж і місце задля сього найзручніше взяли.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Мы и за место заплатили. Город получил полное вознаграждение, — вот и пускай строит для себя мост, если он ему так необходим.
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Туди к бісу! Та город ніколи не спроможеться мосту вибудувати. Уже й грошики ті розтринькали, що за його взяли. Як же тепер людям з усякою живностію та провізією сюди з-за річки добутись?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Так, как и теперь добираются.
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Ну, це не по-божому!.. Тепер то на човнах, то на поромі переїздять, терплять чималу задержку, сподіваючись, що це тільки до того часу, поки залізниця вистроє такого мосту, що буде служити і для неї, і для людей.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Напрасно они льстят себя этой надеждой.
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Здається мені, що ви обов'язалися вистроїти моста?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Я не знаю такого обязательства. По крайней мере, мне поручено выстроить мост только для надобностей железной дороги. Такой мост, как вы желали бы, будет стоить не менее полутора миллиона.
С и д і р Т р о х и м о в и ч. А цей?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Этот, вероятно, около миллиона.
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Тю-тю-т-ю-у! Мілійон — і тільки задля себе! А мені здається, що я за отой мілійон цілий би десяток мостів вистроїв.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Да оно так кажется, а попробуйте?!
С и д і р Т р о х и м о в и ч. І все то з бідного народу береться.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Зато ему предоставляется возможность ездить по железной дороге
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Хіба ж ви дурно возите? Ви ж за те плату берете!
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Конечно, за плату возим. Но разве можно за такую незначительную плату на лошадях проехать да еще с такой быстротой и удобством?
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Так вижу один вагон скільки народу наберете та ще й вагонів на один поїзд скільки начіпляєте. От як полічити усю ту плату, що вибирається з одного поїзда, то воно, мабуть, і вийде на те, що й кіньми. Окрім сього, коня треба купити та ще й годувати чимсь.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. А нам необходим капитал на устройство дороги и оборудование ее... А затем — содержание служащих, ремонт.
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Та ви ж той копитал з народу взяли. От би й годилося народ дурно возити.
О т е ц ь Ф е д і р. Ну, я з вами, Сидір Трохимович, не согласен. Якби дурно почали людей возити, то й їздити б не можна було. Нашевкалося б на кожний поїзд такого мужиччя, що нашому братові і доступу не було б.
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Це можна б як-небудь упорядкувати. Я не про те кажу.
О т е ц ь Ф е д і р. Ні, я на се не согласен. (До Крушельницького). А от я вас хотів про що попитати: залізна дорога возить кого-небудь безплатно?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Для своих служащих допускаются бесплатные поездки.
О т е ц ь Ф е д і р. А є у вас служащі священики... причт церковний?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Нет. Этого нет.
О т е ц ь Ф е д і р. Оце нехорошо. Народу у вас багато; з кожним може лучитись нещастіє какое... Может і так заболіти... Нада висповідати, запричастити... От священика і нада... Або от ви настроїли багато станцій і других всячеських сооруженій... Треба їх освятити... А для сього причт церковний нужен.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Видите ли, в тех случаях, когда дорога встречает надобность в исполнении религиозных потребностей, тогда она всех приглашаемых для этого и везет на свой счет.
О т е ц ь Ф е д і р. Это-то и нехорошо, что такое бывает тогда, когда встречается надобность, а нужно бы во всех случаях... Потому, что духовного пастыря всегда нада: без его обойтись никак невозможно...
С и д і р Т р о х и м о в и ч. А я з кого, з кого б брав плату, а з попів та дяків — ще більшу, чим з других людей, бо вони, як кажуть, деруть з живого і мертвого.
О т е ц ь Ф е д і р. Ви ето, Сидір Трохимович, пустяки говорите.
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Які пустяки? Святу правду! Хіба не беруть за хрестини, за повінчання, за похорони?.. Народився чоловік — плати попові, умер — теж плати.
От е ц ь Ф е д і р (гаряче). А треба ж чимсь жить і попові? Треба ж йому себе і своє сімейство содержати?
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Треба. Хто ж каже, що не треба? От задля сього і треба установити жалування, отак само як усяким служащим.
О т е ц ь Ф е д і р. Хто ж його установить?
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Ну, знайшлися б ті, що установили... Саме общество або громада установила б, аби ви тільки на це згодились.
О т е ц ь Ф е д і р. Ето ви все глупості говорите. Аж слухати тошно!
С и д і р Т р о х и м о в и ч. От ви вже, Отець Федір, і розсердились і лаятись починаєте.
Є л е н а П е т р і в н а (що досі мовчки сиділа). І справді, ви, Сидір Трохимович, глупості говорите. Хіба разві можна з вашим обществом чи громадою зговоритися?
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Ті-і-і! Усі на мене. (Махнувши рукою, устає. Тут саме на порозі появляється Марина Петрівна).
М а р и н а П е т р і в н а. От ми уже й приготовились. Прошу покорно закусити чим бог послав. (Усі встають). А де ж це наші молодята подівались?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Они вышли на совещание.

Чутно знадвору викрик Липи: «Ні, я з вами не согласна, не согласна!..». Голос Юрасенків: «Годі сперечатись. Згода! Згода! Більшість за те, щоб грати. А що більшість вирішила — на те меншість повинна пристати!»

От видите, как горячо голосуют.
М а р и н а П е т р і в н а. Про віщо ж це у їх спірка?
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. Это я, Марина Петровна, виноват. Просил их повторить вчерашний спектакль.
М а р и н а П е т р і в н а (гукає). Харитю! Проси своїх гостей закусувати!

Увіходить Харитя з Липою, а за нею і другі.

Х а р и т я. Ні, ти, Липо, не одкидайся.
Л и п а (тихо). Та я б радніша, так мама наказали: нізащо не згоджуйся!
Х а р и т я. Я твою маму перепрошу.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (підходячи до Хариті). Я своим предложением, кажется, внес в ваше общество разлад?
Х а р и т я. Ні, ми всі згодились. То тільки у нас ішла розмова, що кому грати.
К р у ш е л ь н и ц ь к и й. В таком случае позвольте принести вам мою искреннейшую благодарность.
М а р и н а П е т р і в н а. Дорогі гості! Прошу покорно, пожалуйте. (Повертається йти).
К р у ш е л ь н и ц ь к и й (подаючи руку Хариті). Позвольте мне вас проводить?
Х а р и т я. У нас це робиться по-простому: кожен сам собі. А як ви так хочете, то... (Подає йому руку). Пане Юрку! Беріть і ви Липу під руку.
Д о в б и ш. До цього торгу і пішки! (Подає руку Липі і слідують за Харитею).
Ю р а с е н к о. От тобі й на! А мені пари й не зоставили? (До Гуні). Ходімо, друже, удвох. (Подає йому руку).
Г у н я (одкидаючи його руку). Вигадай півтора людського! Хіба й сам не дійдеш? (Іде сам уперед).
Ю р а с е н к о (до Чепорушенко). То давайте з вами?
Ч е п о р у ш е н к о. Давайте!

Беруться за руки і слідкують, вихиляючись то в той, то в другий бік. Усі регочуть.

С и д і р Т р о х и м о в и ч (до Єлени Петрівни). Позвольте і мені з вами по-новомодному.
Є л е н а П е т р і в н а (подаючи руку). А ваша стара що заспіває?
С и д і р Т р о х и м о в и ч. Нехай її оскома нападе!

Ідуть.

А дивіться, дивіться, як наш пан пшеляк упадає біля молодої господині? Ще коли б Марині Петрівні бог і зятя не послав.
Є л е н а П е т р і в н а. А що ж, хіба не пора оддавати? Тільки вона, здається, більше очима стріляє на аполєти.

Проходять.

М а р и н а П е т р і в н а (знов появляючись). Отець Федір! Що ж це ви забарилися? Благословіть хліб святий... Прошу покорно!
О т е ц ь Ф е д і р. Я зараз. (Підходе до Петра Петровича). І вечно меня Сидір Трохимович своїми неумєстними шутками розстроює. Аж голова заболела! (Іде).
П е т р о П е т р о в и ч. Гм-м! (Іде за отцем Федором).

Заслона пада.


1 2 3 4 5

Бібліотека ім. Панаса Мирного >> Твори Панаса Мирного >> "Не вгашай духу!"