СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВІ ПІСНІ

Чумацькі пісні

 


ВЕСНА КРАСНА НАСТУПАЄ — ІЗ СТРІХ ВОДА КАПЛЕ

Весна красна наступає — із стріх вода капле, —
Уже нашим чумаченькам шлях-дорожка пахне.
Насіяли, наорали, та нікому жати;
Пішли наші чумаченьки по возах лежати.
— Вчора була суботонька, сьогодні — неділя:
Чом на тобі, чумаченьку, сорочка не біла?
— Якби в мене, дівчинонько, матуся рідненька,—
То була б в мене щонеділі сорочка біленька.
— Піди, піди, моя мати, та в Суми до торгу,
Купи, купи, моя мати, за три копи голку.
За другого золотого — червоного шовку,
А за третього рублевика — мальовані п'яльця.
Я вишию, вималюю чумакові рукавця.
Шовком шила, шовком шила, золотом рубила
Задля того чумаченька, що вірно любила.
[В неділеньку ранесенько та ще до схід сонця
Ой плакала дівчинонька, сидячи в віконця.]
— Чому ж ти, моя мати, рано не збудила,
Як та чумачина з села виїздила?
— Том я тебе, моя дочко, рано не збудила:
Попереду твій миленький, щоб ти не тужила!
Ти думаєш, моя мати, що я не заплачу,—
За дрібними слізоньками світонька не бачу,
Ти думаєш, моя мати, що я й не журюся,—
Як вийду я за ворота, од вітру валюся!


ОЙ ПОЇХАВ ЧУМАЧЕНЬКО

Ой поїхав чумаченько
Битими шляхами,—
Заплакала дівчинонька
Дрібними сльозами.
— Не плач, не плач, дівчинонько,
Не вдавайся в тугу:
Як дасть бог, назад вернуся,
Восени сватати буду!
— Ой далеко, чумаче, далеко, серденько,
До осені ждати:
Трапляються добрі люде,—
Ой оддасть мене мати.
— Ой як будеш, дівчино, будеш, серденько,
Рушники давати,—
Пиши листи на білій бумазі
Та давай мені знати!
— Ой уже ж я писала і переписала —
Мої листи не доходять,
Ой тільки мої карі оченята
Слізоньками сходять...
— Ой пиши, дівчино, пиши, серденько,
Біленькими рученьками;
Ой передай, дівчино, перешли, серденько,
Та буйненькими вітроньками!
— Ох уже ж я писала й переписала —
Буйні вітри не доносять,
Тільки ж мої каренькі очиці
Та дрібними голосять...



ОЙ ДУМАВ Я ЖЕНИТИСЯ

— Ой думав я женитися,
А тепер не буду:
Куплю собі сім пар волів —
Чумаковать буду!
Ой йдуть воли степом-дорогою,
Ідуть-ремигають.
Попереду чумаченьки
Голосно співають...
Зійшло сонце веснянеє,
Стало пригрівати,—
Стали воли чумацькії
В степу приставати...
Викопаю криниченьку
В степу, в кремені —
Чи не прийде дівчинонька
По воду к мені?
Прийшла, прийшла дівчинонька
Води набирать;
Чумак її за рученьку,
Та й став жартувать.
— Жартуй, жартуй, чумаченьку,
Жартуй, коли любиш;
А поїдеш у дорогу,
То мене й забудеш!
— Викопав я криниченьку,
Викопав я дві:
Викохав я дівчиноньку
Людям — не собі!
Та вже з тиї криниченьки
Орли воду п'ють, —
Та вже мою дівчиноньку
До шлюбу ведуть:
Один веде за рученьку,
Другий за рукав,
А я іду,— серце в'яне:
Любив, та не взяв!



НА ТІМ БОЦІ НА ТОЛОЦІ

На тім боці на толоці
Музиченька грає;
Увечері на вулиці
Вся челядь гуляє.
— Пусти мене, моя мати,
На той бічок прясти,—
Чи не вийде чумаченько
Сірих волів пасти.
— Пасітеся, сірі воли,
Не бійтеся вовка,
А я піду до дівчини —
Чи змита головка.
Ой чи змита, чи не змита —
Аби не побита,
Червоною стьожечкою
Коса перевита!
— Вари, мати, вечеряти,
А я ляжу спати:
Ой хто мене вірно любить
Той прийде до хати.
Вари, мати, вечеряти,
Та насипай в миску:
Ой хто мене вірно любить,
Той прийде у хижку!
Ходив чумак до дівчини
Три дні і три ночі,
Тепер її покидає,—
Плачуть карі очі...



ОЙ У ПОЛІ КУРНО ТА ДИМНО

Ой у полі курно та димно,
За туманом світа не видно,—
Ой там чумак воли пасе,
А дівчина воду несе;
Чумак воли покидає,
Та дівчину доганяє,
З відер воду виливає,
І серденьком називає.
— Ой чумаче, ти, чумаченьку,
Скажу тобі усю правдоньку:
Не виливай з відер водиці,
Бо у мене матінка — не рідная,
Головонька моя бідная!
Мати буде бити, бранити,
Та нікому і оборонити!
— Дурна дівка й нерозумная,
Ти не знаєш, як і одказати:
Налетіли гуси до броду,
Сколотили чистую воду:
Я, молода, дожидалася,
Поки вода одстоялася!


ОЙ НА ГОРІ ТА СУНИЧЕНЬКИ

Ой на горі та суниченьки,
Під горою полуниченьки:
Пішов милий у Крим по сіль,
А милая — у черниченьки:
— У черницях, мій миленький.
Робити легенько.
Тільки в серці та досадонька —
Ходити чорненько.


ПОЇХАВ МИЛИЙ В ДОРОГУ

Поїхав милий в дорогу,
Я вслід у погоню,—
Вози завертаю, воли випрягаю,
Серденьком узиваю:
— Вернися, миленький,
Вернися, серце:
Малі діти плачуть,
Отець, мати тужать,
Що нам фортуна не служить!
— Не вернуся, мила,
Не вернуся, серце;
Нехай діти плачуть,
Отець, мати тужать,
Що вам фортуна не служить...
— Ой вийду ж я за ворота
Та гляну попівз двір:
Усім людям хороше живеться,
А я плачу на бездоллі.
Ой вийду ж я за ворота
Та гляну попід тинню:
Усім людям хороше живеться,
А я в нещасті й загину.
Ой вийду ж я за ворота
Та гляну в провалля:
Усім людям хороше живеться,
Тільки ж моє безталання.
Ой вийду ж я за світлоньку
Та гляну по світоньку:
— Світе мій ясний, світе мій прекрасний,
Моя доленька безщасна!
Що сусід жито сіє,
Що в сусіда зеленіє,
А у мене, молодої,
Та ще й не сходить;
Ой чи нивка такая,
Чи насіння стареє,—
Чи у мене, молодої,
Безталання такеє?!


ГОРЕ МЕНІ НА ЧУЖИНІ

Горе мені на чужині.
Зовуть мене заволокою,
Кажуть мені Дунай брести,
Дунай-річеньку глибокую.
Ой чи мені плисти, брести,
А чи мені утопитися?
Бідна моя головонька —
Ні до кого прихилитися!
Ой я тую Дунай-річку
Очеретом перетикаю,—
Таки свою родиноньку
Та до себе перекликаю.
Єсть у мене родинонька —
Не одная та й дівчинонька:
Чорнявая, та білявая,
Ще рудая, та й не гарная.
Чорнявую в душі люблю,
З білявою женихаюся,
А з рудою та не гарною
Піду завтра попрощаюся...
Чи я тобі не казала,
Як стояла під криницею:
— Не їдь, не їдь у Крим по сіль,
Бо застанеш молодицею?!
Чи я ж тобі не казала,
Як стояла під повіткою:
— Не їдь, не їдь у Крим по сіль,
Бо застанеш під наміткою?!
— Кохав тебе дівчиною,
Кохатиму й молодицею:
Сім рік буду дожидати,—
Поки станеш удовицею!
Ой не всі ж тії сади цвітуть,
Що весною розвиваються:
Не всі тії вінчаються,
Що любляться та кохаються!
Половина садів цвіте,
Половина — осипається;
Одна пара вінчається,
А другая — розлучається.


ТА МОЛОДАЯ ДІВЧИНОНЬКА

Та молодая дівчинонька
Пшениченьку жала,
Вона жала, пильнувала,—
Надокучило жнучи.
Із-за гори та з-за кручі
Риплять вози йдучи.
Вози скриплять, ярма риплять,
Воли ремиґають;
Попереду чумаченьки
В сопілочку грають,—
Не так грають, не так грають,
Як краще співають.
— Ой хоч свисти, хоч не свисти,
То без щастя й без долі:
Буде тобі пригодонька
На Самарськім полі!
Перекинув чумаченько
Чотири вози солі.
— Сюди, сюди, моя мила,
Солі куповати!
Хоч купила — не купила,
Жалю наробила:
— Ой сьогодні суботонька,
А завтра неділя,—
Чому в тебе, чумаченьку,
Сорочка не біла?
— Тому в мене, та чорнявая,
Сорочка не біла.
Що у мене в доріженьці
Матуся не рідна...



ОЙ ПО ГОРАХ СНІГИ ЛЕЖАТЬ

Ой по горах сніги лежать.
По долинах води стоять,
А по шляхах маки цвітуть;
То ж не маки червоненькі,
То чумаки молоденькі
Битим шляхом у Крим ідуть.
Гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Мати сина прикликає:
— Вернись, сину, додомоньку,
Змию тобі головоньку!
— Ізмий, мамо, сама собі
Або моїй рідній сестрі:
Мене змиють дрібні дощі,
А розчешуть густі терни,
А висушить ясне сонце,
А розкуйдить буйний вітер!
Пішов чумак співаючи,
Стара мати — ридаючи...



ОЙ БІДА, БІДА

Ой біда, біда
Чайці небозі,
Що вивела діток
При битій дорозі.
Там чумаки йшли,
Чаєнят найшли,—
Чаєчку зогнали,
Чаєнят забрали.
А чаєчка в'ється,
Об дорогу б'ється,
До дороги припадає,
Чумака благає:
— Ой чумаче, чумаче,
Ще ж ти молоденький,
Верни мої чаєнята —
Ще ж вони маленькі!
— Ой не верну, чайко,
Не верну, небого,
Бо забереш чаєнята,
Полетиш у поле.
— Не буду летіти,
Тут буду сидіти,—
Буду воли завертати
Й діток доглядати!
— Ой, полети, чайко,
На зелену пашу,—
Бо вже твої чаєнята
Покидали в кашу!
— Бодай же ви, чумаки,
У Крим не сходили,
Як ви мої чаєнята
У каші зварили;
Бодай же вам, чумаки,
Воли похворіли,
Як ви мої чаєнята
З кашею поїли;
Бодай же вам, чумаки.
Воли поздихали,—
Як через вас чаєнята
Навіки пропали!



ОЙ БІДА, БІДА

Ой біда, біда
Чайці небозі,
Що вивела діток
При битій дорозі.
— Киги, киги!
Злетівши вгору.
Тільки втопиться
В Чорному морю *. (* Повторюється після кожної строфи.)
Жито поспіло —
Приспіло діло:
Женці ідуть жати,
Діток забирати.
— Ой діти, діти!
Де вас подіти —
Чи мені втопиться,
Чи з горя убиться?
А кулик чайку
Взяв за чубайку,—
Чайка кигиче:
— Згинь ти, куличе!
А бугай, бугу!
Гне чайку в дугу:
— Не кричи, чайко,
Бо буде важко!
— Як не кричати,
Як не літати —
Дітки маленькі,
А я їх мати?..



ГЕЙ, ГЕЙ! ОЙ ХТО ЛИХА НЕ ЗНАЄ

Гей, гей! Ой хто лиха не знає,
Нехай мене спитає.
Та гей же! Гей, гей! * (* Повторюється після кожних двох рядків.)
Та виріс я в наймах, в неволі,
Та не знав я долі ніколи.
Та по дорогах ходючи,
Та чужі вози мажучи,
Та чужі воли пасучи.
А чужі воли не дужії
Да витягніть мажу з калюжі.
Та поставте на суші
Біля шинкарки Настусі.
— Ти, шинкарочко Настусю,
Дай меду-вина нап'юся,
Та дай меду-вина нап'юся,
В жупан сизий вряжуся.
— Та дивуйтеся, вороги,
Що в сироти жупан дорогий.
— А залицяйтесь, дівчата,
Що сирота — чумак багатий!



ЧУМАК, МАТИ, ЧУМАК, МАТИ

Чумак, мати, чумак, мати,
У скрипочку грає;
Другі сидять між возами
Мед-вино кружають.
Як оглянеться чумак назад,—
Аж волів немає.
— Осідлай, хлопку, осідлай, малий.
Коня вороного,
Та біжи, хлопку, та біжи, малий,
Понад слободою;
Та давай, хлопку, та давай, малий,
Усім панам знати,
Щоб дозволили та й повеліли
Усю громаду зібрати,
Волів пошукати.
— За річкою та за бистрою
Усі дзвони дзвонять,—
Не журись, молодий козаче,
Усі воли гонять.
Та женуть воли, та женуть воли —
Та все половії,
А за ними йдуть чумаченьки,
Та все молодії...
Та сопуть воли, та сопуть воли,
Травицю толочать,
А за ними йдуть чумаченьки
Батіжки волочать.
Та женуть воли, та женуть воли —
Та все круторогі,
А за ними йдуть чумаченьки.
Та все чорноброві.



ОЙ ВИСОКО СОНЕЧКО ЗІХОДИТЬ

Ой високо сонечко зіходить,
А низенько заходить.
Гей, славний парень, чумацький отаман,
Гей, та по табору ходить,
Гей, та по табору ходить.
Гей, він ходить, білі руки ломить,
Та словесно говорить.
Та словесно говорить:
— Гей, ви, хлопці, правдиві молодці,
Та вставайте, вози мажте!
Гей, вози мажте, ярма наривайте,
Сірі воли запрягайте.
Степом ідуть, нові вози риплять,
Сірі воли ремиґають,—
Попереду чумацький отаман
На воронім коні грає.
Гей, він грає, грає-виграває,
І к табору привертає:
— Гей, ви, хлопці, правдиві молодці,
Та де будем ночувати?
— Гей, ми будем ночувати
В темнім лузі край байраку.
Гей, з-за гори, з-за крутої
Виглядають гайдамаки.
— Гей, ви, хлопці, правдиві молодці.
Та беріть дрюки в руки.
Гей, ви бийте, бийте-вибивайте.
Нові вози і складайте.
Гей, та поїдем у город у Варшаву
Та заберем собі славу:
Ой що сорок, сорок і чотири
Та нас семи не побили.



ОЙ РЕВНУЛИ ВОЛИ

Ой ревнули воли
В мальованім ярмі,
З Криму їдучи:
Поховали браття
Свого хазяїна,
Додому йдучи.
Та не буде знати
Ні отець, ні мати,
Ні брат, ні сестра,—
Та не буде знати
Свого чумаченька
Жона молода.
Та не буде ж знати
Того чумаченька
Жона молода,—
Тільки буде знати
Того чумаченька
Чужа сторона...
Ой ревнули воли
В мальованім ярмі —
Сльоза сльозу побива...
Поховали браття
Свого хазяїна
В зеленім саду,—
Ой у саду, саду,
Саду зеленому,
Під клин-деревиною.
Рости, рости, клин-дерево,
Тонке та високе.
Та й спусти гілля,—
Ой і спусти гілля
З верха до коріння —
Лист до долочку:
Прикрий, прикрий тіло
Чумацькеє біле,
Ще й головочку!
Та щоб теє тіло,
Чумацькеє біле,
Та й не чорніло —
Од буйного вітру,
Од ясного сонця,
Щоб не марніло.
Ой ревнули воли
В мальованім ярмі —
Сльоза сльозу побива:
— Та вже ж, миле браття,
Нашого товариша
На світі нема!



ОЙ ХОДИВ ЧУМАК СІМ РІК ПО ДОНУ

Ой ходив чумак сім рік по Дону,
Та не було пригодоньки ніколи йому.
Ой їхав чумак з Криму додому,
Сталась йому пригодонька за всю дорогу.
Сталась йому пригодонька не вдень, а вночі —
Занедужав чумаченько, з Криму ідучи,
Занедужав чумаченько, з Криму ідучи,
При широкій доріженьці воли пасучи.
Ой пішов чумак в Самар на базар,
Червоною китайкою головку зв'язав.
Ой упав чумак, упав та й лежить,—
Ніхто його не спитає, що в його болить...
Ой болить в його серце й голова,—
Помирає чумаченько, а роду нема!
Прийшов до його отаман його,
Бере його за рученьку, жалує його...
— Отамане мій! Жалуєш мене,
Скидай кожух з мене, та укрий мене;
Бери мої воли, вози — поховай мене;
Бери моє срібло, злото — поминай мене!
Ой скинув чумак свиту і кожух,
Припадає к сирій землі — теплий зводе дух...
Ой скинув чумак із себе й каптан:
— Воли мої половії, хто ваш буде пан?
Та вдарили зразу у великий дзвін:
Се ж по тому чумакові, що ходив на Дій!
Та вдарили зразу в дзвони у во всі:
Се ж по тому чумакові, що ходив по сіль!
Ой ішли воли та в вісьмерику:
Задзвонили в усі дзвони по тім чумаку!
Ревнули воли у новім ярмі:
Поховали чумаченька в чужій стороні;
Ревнули воли, степом ідучи:
Поховали чумаченька, із Криму йдучи.



ОЙ ЧУМАЧЕ, ЧУМАЧЕ

— Ой, чумаче, чумаче,
В тебе личко козаче!
Чом ні сієш, ні ореш,
Чом не рано з Криму йдеш?
Чом не рано з Криму йдеш,
Не всіх чумаків ведеш?
— Ой я сію і орю,
І раненько з Криму йду,
І раненько з Криму йду,
І всіх чумаків веду;
Тільки нема одного —
Брата рідного мого:
Десь зостався у Криму
Продавать сіль на вагу...
Сталась йому причина —
Сіль головку розбила!..
Там між трьома шляхами,
Ой там яму копали,—
Ой там яму копали,—
Там чумака сховали.
Косіть, хлопці, очерет,
Кладіть волам на перед;
Косіть, хлопці, ще й спориш,
Та годуйте волів на бариш;
Косіть, хлопці, отаву,
Та годуйте волів на славу;
Косіть, хлопці, комишу,
Та наварим кулешу,
Та вкинемо чабака —
Та пом'янем чумака!



ОЙ У ПОЛІ КРИНИЧЕНЬКА

Ой у полі криниченька —
З неї вода протікає,
Ой там чумак молоденький
Сірі воли напуває.
Воли ревуть, води не п'ють:
В Крим доріженьку чують...
Ой бог знає, бог відає,
Де чумаченьки ночують.
Ой ночують чумаченьки
В степу край дороги —
Розпустили сірі воли
По зеленій діброві.
Ой умер чумак молоденький
У неділоньку вранці,—
Поховали та чумаченька
Та в зеленім байраці.
Висипали над чумаком
Та високу могилу.
Посадили в головоньках
Та червону калину.
Прилетіла зозуленька
Та й сказала: «Куку!»
— Подай, милий, подай, орле,
Та хоч правую руку!
— Ой рад би я, моя мила,
Обидві подати,—
Та налягла сира земля,
Що не можна підняти!



ОЙ ВОЛИ МОЇ, СИВІ, ПОЛОВІЇ

— Ой воли мої, сиві, половії.
Чом води не п'єте?
Тільки мені молодому
Серцю жалю завдаєте...
Ой воли мої, сірі, половії,
Ідіть в возі тихо,
Бо вже мене, молодого,
Нападає лихо!
Ой воли мої, сірі, половії,
Та йдіть тихою ходою:
Єсть у мене отець, ненька —
Гірко журяться за мною...
Ой занедужав чумаченько
У Кримку на ринку,—
Везуть його, молодого,
Як ту в'ялую рибку.
— Ой ви, чумаченьки, ой ви, бурлаченьки,
Вчиніть мою волю:
Ой виведіть мою худібоньку
Та до мого гробу;
А як будете з Перекопу рушати —
Воли заняти;
Як на Подолі становиться —
Отцю й неньці поклоніться;
Як будете ж поспішати
Ік крутому Яру,—
Викопайте чумакові
Глибокую яму!
Помер, помер чумаченько
І тихая мова,
Зосталися сиві воли
Ще й чумацька зброя...
Ой ревнули сиві воли
В новому ярмі.
Поховали чумаченька
В чужій стороні...
Як зачула стара мати,
Та й стала плакати,
Стала вона у ворожки
Правдоньки питати:
— Скажи мені, воріженько,
Де мій син подівся?
Здається, мій син, чумаченько,
У дорозі оженився?
— Та вже тобі, стара мати,
Й малі діти сказали,
Що твого сина-чумаченька
У Перекопі сховали!




 

 

Бібліотека ім. Панаса Мирного >> Твори Панаса Мирного >> Народні пісні в записах Панаса Мирного та Івана Білика