ДРАМАТИЧНІ ПЕРЕКЛАДИ

 

Король Лір

Переклад з Шекспіра

 

Справа перша

Справа друга

Справа третя

Справа четверта

Справа п'ята

 

 
СПРАВЛЯЮТЬ


Л і р, британський король.
К о р о л ь Г а л л і ї.
Г е р ц о г Б у р г у н д і ї.
Г е р ц о г К о р н у е л ь с ь к и й.
Г е р ц о г А л ь б а н і.
Г р а ф К е н т.
Г р а ф Г л о с т е р.
Е д г а р д, його син.
Е д м у н д, теж його син, тільки збоку.
Л і р і в ш т у к а р.
О с в а л ь д, дворецький Гонеріллі.
К у р а н, придворний.
Д і д, Г л о с т е рів підданий.
Л і к а р.
О ф і ц е р п р и Е д м у н д і.
П р и д в о р н и й, прихильник Корделин.
В і с т о в н и к.

Лірові дочки:
Г о н е р і л л я
Р е г а н а
К о р д е л і я

Л и ц а р і, в о я к и, п о с л а н ц і, г о н ц і, ц а р е д в о р ц і і і н ш і.

Коїться у Британії.

 

- СПРАВА П'ЯТА -



ПОСТАНОВА ПЕРША


Галльський стан біля Дувра. Увіходять з музикою і розгорнутими знаменами Е д м у н д. Р е г а н а, отамани ватаг і лицарі.

Е д м у н д
(до одного отамана)
Дознайтеся, чи герцог не змінив, бува,
Свого заміру, що раніш його надумав,
Чи знов перегадав що-небудь навпаки?
Так і хиляється з одного боку в другий,
Навіть собі самому не доймає віри!
Не гайтеся ж і принесіть сюди його рішуче слово.

Отаман виходе.

Р е г а н а
Мабуть, непевне щось із сестриним дворецьким
В дорозі прилучилося.

Е д м у н д
То може статись.

Р е г а н а
Тепер ви самі бачите, мій любий графе,
Що доброго я задля вас вчинила.
Скажіть же ви мені, тільки по правді,
Чи любите сестру мою ви дуже?

Е д м у н д
Її я поважаю щиро.

Р е г а н а
І не топтали стежки
Туди, де чоловікові законному повинно бути?

Е д м у н д
Щодо сього, то помилилися ви дуже.

Р е г а н а
А я гадаю так — мені так, бачите, здається, —
Що дуже ви близькі були до неї.

Е д м у н д
Ні, герцогине, ні! Й заприсягнуть не страшно.

Р е г а н а
Вона ненависна мені... Мій любий графе!
Остерігайтеся її, молю, прошу вас.

Е д м у н д
Не бійтеся: не буде з пива дива.
Ось і вона сюди простує з чоловіком

Увіходять А л ь б а н і і Г о н е р і л л я з царедворцями.

Г о н е р і л л я
(про себе)
Хай краще нас поб'є ворожа сила,
Ніж попустить сестрі відбить його від мене.

А л ь б а н і
Привіт і шана щирая сестрі нашій коханій!
Добродію! дійшла до мене чутка,
Либонь, король пристав до меншої дочки,
Туди ж за королем передалися й другі,
Кому важкі здались наші круті порядки,
Либонь, то через се вони й забунтували.
Завзято я рубатимусь тільки за праве діло.
І коли згодився тепер за меч я взятись,
То через те, що рідну нам країну
Ворожа Галлія заполонила військом,
А не за те, що має заступитись
Вона за короля і за тих других,
Кого, мені здається, одвернули
Від себе ми самі і дали привід
Їм проти нас тепер забунтувати.

Е д м у н д
Річ ваша, герцоге, лицарська мова!

Р е г а н а
Тільки нащо вона тепер здалася?

Г о н е р і л л я
Як розбирати нам оції хатні сварки,
То краще вдарити на ворога чимдужче!

А л ь б а н і
Старших отаманів покличемо на раду
Та і посудимо, що нам зробить повинно.

Е д м у н д
Не забарюся я прибуть до вашого намету.

Р е г а н а
Ти, сестро, з нами йдеш?

Г о н е р і л л я
Ні, сестро.

Р е г а н а
А краще, якби й ти була із нами.
Прошу тебе, ходім.

Г о н е р і л л я
(про себе)
Відомо,
Куди ся річ веде.
(Голосно).
Ходімо, добре.

Увіходе передягнений Е д г а р д.

Е д г а р д
Як вашій світлості доводилось коли
Балакати хоч раз із хорпаком таким,
Як я оце, то маю вас прохати
Послухати мене.

А л ь б а н і
Ідіть вперед,
Я дожену вас.

Едмунд, Регана, Гонерілля, отамани і царедворці виходять.

Ну, що таке, кажи.

Е д г а р д
Раніш, ніж боїще ви маєте розчати,
Сього листа, прошу вас, прочитайте.
Як ворога здолаєте, то сурмачу звеліть
Кликнуть того, хто вам його доставив.
Яким я не стидким та не гидким здаюся,
Оже я мушу вистачить вам лицаря такого,
Що він отут перед всіма докаже
Ту правду, що в листі її списали.
А коли ворог вас здола, то знайте.
Що буде тут кінець всьому на світі
І навіть тим, хто замишля лихе
Отута проти вас.
(Виходячи).
Прощайте!

А л ь б а н і
Пожди, поки листа я прочитаю.

Е д г а р д
Не велено. Як прийде час — звеліть
Кликнуть мене. Прийти не забарюся.
(Виходе).

А л ь б а н і
То коли так, прощай. Листа я прочитаю.

Е д м у н д вертається.

Е д м у н д
Ворожа сила насува. Мерщій приказ давайте
Назброїтись, як личить, проти неї.
Ось найвірніший щот всій нашій силі.
Вас просять поспішать, не гаять ні хвилини,
Бо вороги не ждуть.

А л ь б а н і
Спокійні будьте.
(Виходе).

Е д м у н д (один)
Признався сестрам я, що кожну з їх кохаю.
І кожная ненавидить так другу,
Як тую гадину, що наміряється вкусити.
Кого з їх вибирать? Обох? А чи одну
Яку? Чи, може, ні одної?
Якщо вони зостануться живі обидві,
То я не покористуюсь ані одною.
Вдовицю вибрати — сказ вкусе Гонеріллю;
Пристать до старшої — користі не доскочиш.
Поки вона живого мужа має.
Одначе варт тягти за нею руку,
Щоб вона в боїщі дала нам підпомоги.
Як ворога ж здолаємо і на дорозі буде
Нам чоловік стоять, то хай сама, як знає,
Його зіпхне куди... А то, що герцог плеще,
Щоб над Корделею та королем змилосердитись, —
То тільки попадись вони сюди у руки,—
Не покористуватись їм ніколи милосердям!
А поки що за себе погадати треба,
Як захистить себе, та і не гаять часу!

(Виходе).


ПОСТАНОВА ДРУГА


Долина поміж ворожими станами. За коном чутно боїще. Л і р, К о р д е л і я і їх в і й с ь к о проходять через кін з розвернутими знаменами, б'ючи в барабани. Потім увіходять Е д г а р д і Г л о с т е р.


Е д г а р д
Іди за мною, старче. Присядь та одпочинь
Під отим деревом. Там помолися
За праве діло. Я ще вернусь до тебе
І добру звістку принести тобі я сподіваюсь.

Г л о с т е р
Нехай від лиха захистять тебе небесні сили!

Е д г а р двиходе.
Гогоче боїще; потім чутно грають одбій. Е д г а р д вертається.

Е д г а р д
Тікати, старче, час! Ке руку та мерщій
Ходімо відсіля. Побито військо королеве,
І він, й дочка його піймалися в полон.
Мерщій дай руку та тікаймо.

Г л о с т е р
Куди? нащо? І тут зогнити можна!

Е д г а р д
Ти знову за своє? Гірким гадкам дав волю?
Ой, стережись! Не по своїй охоті
Родились ми на світ, то не пристало самохіть
І кидати його. Все йдеться, бач, до того,
Щоб вмерти як годиться. Ходім, кажу, скоріше.

Г л о с т е р
Еге, це правду кажеш ти.
Виходять.

ПОСТАНОВА ТРЕТЯ


Британський стан біля Дувра. Б'ючи в барабани і розвернувши знамена, увіходе, пишаючись удачею, Е д м у н д. За ним ведуть полонеників: Л і р а і К о р д е л і ю; далі слідкують ватажки і військо.


Е д м у н д
(до лицаря)
Узяти їх та пильнувать, як ока!
Аж поки ті, хто їх судити буде,
Не скажуть вам, що з ними учинить.

К о р д е л і я
Не перші ми, кого лихая доля
Взяла під догляд свій, не дивлячись на те,
Які найкращі ми заміри гонобили.
Жаль серце розрива моє тільки за тебе,
Лихою долею пригнічений королю!
Без тебе ж знала б я, як треба насміятись
Над реготом фортуни-дуросвітки.
Чи доведеться бачить нам отих обох —
Моїх сестриць, а твоїх, тату, дочок?

Л і р
Не треба, дочко, ні! В тюрму ходімо краще!
І там на самоті, моя єдина, ми
Співати будемо, як пташенята в клітці.
Коли попросиш ти благословить тебе,
Я на коліна упаду тоді перед тобою
І опрощення у тебе прохати буду!
Отак, співаючи та молячись, з тобою
Заживемо ми і будемо одно другому
Розказувать про те, що вже минуло;
Радіти, дивлячись на іграшки веселі
Метеликів золотокрилих; будем слухать,
Як бідолахи хваляться один одному
Про тую новину, що при дворі почули.
Не погнушаємось ми вести з ними розмову
Й почуємо від їх про всякі людські вчинки —
Хто справу виграв при дворі, а хто програв там справу
Пішов угору хто, а хто униз посунувсь...
І як полигачі всевідущих богів,
Ми знати будемо таємні людські речі.
В тюрмі глухій, за стінами її,
Ми мирно будемо з тобою жити,
І байдуже тоді нам буде все,
Ніякого не матимем ми діла
До хитрощів та мудрощів усяких
Могучих на світі, що вгору випливають
Один за одним, неначе хвилі ті
Під доглядом ясного місяченька
Серед безодні пінявого моря.

Е д м у н д
Узять мерщій їх!

Л і р
За такую,
Моя Корделечко, офіру добру
І небо смирною тобі курити стане.
(Обійма її).
Моя ти найдорожчая! до мене ти вернулась.
Як загадає хто нас розлучить з тобою,
То хіба з неба принесе палючого огню
І тим огнем нас викуре відсіль,
Як то викурюють із нір глибоких
Лисиць. Не плач же, витри сльози!
Скоріше зогноїть лихая пошесть
Їх шкуру й тіло, ніж вони
Примусять плакать нас. Вони подохнуть
Від голоду мерщій, ніж ми заплачемо з тобою.
Зажди тільки!.. Ходімо ж, дочко.
(Виходе з Корделією; за ним сторожа).

Е д м у н д
(до одного з ватажків)
Наблизьтеся до мене, капітане,
Та слухайте...
(Подає йому папір).
Візьміть цей лист з собою.
Ви пам'ятаєте, що через мене вас
Повищано... Коли ви вчините, як треба,
Все те, що списано в тому листові,
То незабаром стежечку протопчете собі
До чогось кращого... Гаразд ви пам'ятайте,
Що який час — такі і люди і що шаблюці
Не личить знатися ніколи з жалем.
Що вам наказано зробить— зробіть
Якнайхутчіш і мовчки. Та ще знайте,
Що тут один одказ: «зроблю» — та й годі,
Бо як не так, то десь у другім місці
Шукати прийдеться свого вам щастя.

К а п і т а н
Все буде зроблено, ясновельможний.

Е д м у н д
Коли-то так — не треба гаять часу.
Тоді тільки зітхнуть я вільно мушу,
Як буде зроблено усе дотепно.
А далі раю вам: хай буде так,
Як тут наказано.

К а п і т а н
Хоч і не зможу
Возити воза я або вівса сухого
Жувать, як та коняка, оже що зможе
Зробити чоловік,— все буде зроблено.
(Виходе).

Грають у труби. Увіходять А л ь б а н і, Г о н е р і л л я, Р е г а н а, ватажки і військо.

А л ь б а н і
(до Едмунда)
Завзято ви, ясновельможний, бились,
Та й щастя вам сьогодні слугувало.
Воно допомогло спіймать вам ворогів,
Що через їх вчинилась оця січа.
Віддайте ж зараз нам своїх ви в'язнів,
Щоб з ними мусили ми те вчинити,
Чого вони по правді заслужили,
І забезпечити себе від їх злочинства.

Е д м у н д
Я, герцоге, уже звелів сторожі
Надежній короля в тюрму завдати.
Його літа старі, нещастя та і те,
Що він король, велику силу мають —
Вони простих людей до його привертають.
Й по правді кажучи, немалая опаска є,
Щоб ті списи, що ми дали їм в руки,
Гострим кінцем своїм не повернулись
На нас бува. Через це саме
Я разом з королем звелів і королиху
В надежну схованку завдати.
Якщо захочете, то завтра чи коли
Ви звелите, ми короля з дочкою
Приведемо на суд ваш. А тепера,
Як бачите, ми всі покриті потом
Та кровію заюшені; багато
Не дошукаємось з свойого товариства.
Кривава січа та прокльони викликає
На тих, хто розбудив її немилосердя.
Через це, герцоге, і личить в іншім місці
Вчинити суд над королем з дочкою.

А л ь б а н і
Ви вибачте мене, ясновельможний,
Що зараз вам скажу по правді щирій:
Коли в сьогоднішній ви січі керували,
То не як рівня — брат наш,— а підданець.

Р е г а н а
А ми от мусимо його нагородити братом.
Мені здається, герцоге, що вам раніше,
Ніж річ про це заводити із графом,
Спершу довідатись у нас, чого-то ми бажаєм.
Ви знаєте, як став він за ватажка?
Йому припоручили ми все наше військо,
Його він в боїще водив, немов ми самі,
А через це він з вами й порівнявся
І право ма назватись вашим братом.

Г о н е р і л л я
Дивись, як запалилася! його одно завзяття
Дає йому далеко більше права
На нагороду сю, ніж те, що ти за його
Так заступаєшся!

Р е г а н а
Тож через те і нагорода
Йому така, що ми йому до рук
Усе сповірили, і через те він порівнявся
З найвищими з ясновельможних.

Г о н е р і л л я
Ти кращого б не мусила сказати і тоді,
Якби зробивсь твоїм він чоловіком?!

Р е г а н а
Гляди, щоб шуточки твої, сестрице,
Не стали правдою.

Г о н е р і л л я
Те, сестро, око,
Що довело тобі про це, скосилось трохи.

Р е г а н а
Недужиться мені; немов то я поїла
Чогось недоброго, і дихать мені важко...
Якби мені було хоч трохи легше,
То я б тобі на це зуміла одказати...
Мій графе Глостере! бери з собою
Моє хоробре військо і його здобич,
Всіх тих, кого воно в полон забрало,
Усе моє добро, яким я володію!
Давай тому всьому свій добрий розпорядок,
Чини і надо мною свою волю.
Корюсь тобі! Хай світ увесь те знає,
Що я стаю дружиною твоєю.

Г о н е р і л л я
Ти справді думаєш йому подати руку?

А л ь б а н і
(до Гонеріллі)
Дозволу у тебе вона питать не буде.

Е д м у н д
(до А л ь б а н і)
Здається, що і вашого ніхто не запитає.

А л ь б а н і
Побачимо, вельможний ти байстрюче!

Р е г а н а
(Едмундові)
Ти накажи зібрати наше військо
І об'яви усім, що свою волю
Тобі навіки я припоручила.

А л ь б а н і
Пожди вперед далеко забігати!
Едмунде! Я тебе звелю зв'язати зараз
Як зрадника поганого та і з тобою разом
(указуючи на Гонеріллю).
І цю лиху сичавую гадюку.
(До Реіани).
А вас прошу не дуже поспішати
З тим заміжжям задля свого ж спокою.
Ота змія з цим виродком поганим
Раніш від вашого вже поєдналась.
От через це й не можу я згодитись,
Щоб ви виходили за його заміж.
А якщо хочете — то краще вже за мене
Погодьтеся, бо, бачте, моя жінка
Уже просватана.

Г о н е р і л л я
І що це ти городиш?

А л ь б а н і
Ти при шаблюці, Глостере? Кажи ж,
Щоб зараз грали на трубі до бою.
Якщо на поклик той не з'явиться ніхто,
Що нам отут докаже твою зраду
Та злодіяцькії твої лихі заміри,—
То тим докажчиком я стану проти тебе.
А ось тобі від мене і завдаток.
(Кида йому рукавицю).
Хай в рот мені не попаде і невеличка крихта,
Поки тобі не докажу отут я,
Що ти той самий є, яким я величаю.

Р е г а н а
Ой, ой, не добре як! ох, як мені не добре!

Г о н е р і л л я
(про себе)
Ага, отрута розбира... Якби було то інше,
То в зілля нічого було б і віру мати.

Е д м у н д
(теж кидаючи рукавицю)
Ні перед ким не хочу я повинним бути!
Хто зрадником лихим мене тут нарікає,
То, певне, зрадник сам, та ще й поганий!
Хай кличуть трубачі того злочинця,
Що опорочити мене отут жадає.
Хто б там не був, то я не побоюся
Йому або і другому кому брехню завдати!
А л ь б а н і
Гей, трубачі!

Е д м у н д
Нехай же швидше грають!

А л ь б а н і
Тепер надійся ти тільки на свою силу,
Бо військо, що звелів тобі я наскликати,
Я розпустив уже.

Р е г а н а
Ох, лихо, як погано!

А л ь б а н і
У мій намет її ви одведіте.
Вона недужа, бачите.

Регану виводять. Увіходе в і с т о в н и ч и й.

Наблизься, вістовниче.
Звели мерщій на сурму грати та прочитай нам ось що.

К а п і т а н
Хай грають сурмачі!

Сурмачі грають.

В і с т о в н и ч и й
(читає)
«Коли поміж нами є такий лицар чи іншого значного роду чоловік, що візьметься доказати Едмундові, котрий себе величає графом Глостером, про його лиху зраду та усякі злочинства — хай виходе на наш поклик. Назброєний Глостер дожидає свого супротивника».

Е д м у н д
Хай грають!

Грають уперше.

В і с т о в н и ч и й
Ще раз!

Грають удруге.

Втретє грайте!

Грають утретє. За коном чутно — хтось обізвався на сурмі. Увіходе назброєний Е д г а р д з покритим шоломом лицем; спереду його іде сурмач.

А л ь б а н і
(до вістовничого)
Спитай його, що треба йому тута
Й чого на поклик наш він обізвався?

В і с т о в н и ч и й
Хто ти такий? і як тебе взивати?
Чого на поклик наш сюди прийшов ти?

Е д г а р д
Мення в мене нема: розірване на шмаття,
Зубами гострими його ізгризла зрада;
Проте ж значного роду я, як мій і супротивник,
Що з ним тепер змагатися я мушу.

А л ь б а н і
Хто справді він такий — цей супротивник?

Е д г а р д
Хто знайдеться отут між вас такий,
Що за Едмунда Глостера промове добре слово?

Е д м у н д
Він сам. Що маєш ти йому сказати?

Е д г а р д
Виймай меча, бо коли річ моя
Вразить неправдою твоє шляхетне серце,—
Хай поспіша рука твоя за те помститись.
Ти бачиш меч мій наголо? Тепер же слухай:
Велить мені і честь моя, і совість,
І кров шляхетна та, що в моїх жилах
Переливається; велять, кажу, мені,
Не дивлячись на молодість твою і силу,
Мення твоє і посаг твій значний,—
Уваги не звертать на меч твій гострий,
Що ним недавнечко ти ворога здолав;
На спечене фортуною химерне щастя
І на твою завзятую хоробрість, —
А очевидячки отут перед усіма
Твої гидкі учинки показати.
Безбожний зрадник ти! лихий злочинець
Своєму батькові і братові своєму!
Ти зле кував в своєму серці злому
І проти герцога могучого оцього!
Кажу я й докажу, що ти є зрадник
Від чуба і до п'ят, до кіптяги тієї,
Що топчеш ти. Що на тобі, поганцю.
Гидких плям більш, аніж на спині в жаби!
Коли ти скажеш тут, що це неправда,
То ця рука моя та гострий меч докажуть
Твоїй горлянці, зраднику, що вона бреше!

Е д м у н д
Найкраще б усього попереду дознатись,
Хто ти такий, та твоя постать брава
І річ показують, що ти вояка-лицар
І не простого будеш, а значного роду.
От через це на сей час залишаю
Тим давнім звичаєм лицарським
І одкажу тобі: хай покліп той,
Що зводиш ти отут на мене,
Впаде на голову твою лихую,
І каменем приверне твоє серце
Брехня гидка, що ти її тут точиш.
До сього ж ще додам: як бачиш, річ моя.
Горох неначе той, відскакує від тебе —
Не дошкулити їй такому брехунові!
От через це я сподіваюсь, що мій меч
Брехні твоїй гидкій проложе стежку
Туди, де скніти їй годилося б довіку!
Грай, сурмаче!

Сурми грають; брати зчіпляються битись; Едмунд падає.

А л ь б а н і
Пожди, не убивай його!

Г о н е р і л л я
Ти в западню, мій Глостере, попався!
Нащо ти залишив лицарський той звичай —
Змагатися з якимсь-то невідомцем?
Не подолали тут тебе, а ошукали гидко!

А л ь б а н і
Замовчи, гадино, поки твого я рота
Ще не заткнув бомагою цією!
Глянь, графе Глостере, ти на цього листа,
Глянь на його і ти, гидка тварюко,
Що річ людська не підбере до тебе назви.
(До Гонеріллі, що поривається вирвати листа).
Пріч руки, навісна! Я бачу, що цей лист
Тобі гаразденько відомий.

Г о н е р і л л я
А якби й так!
Відомий, ну то що? Закони я пишу,
А не ти, герцоге... Ніхто не має права
Перечити мені в тому, чого я хочу!
(Виходе, дуже розгнівана).

А л ь б а н і
От задалася сатана!
(Едмундові).
А ти знайомий
З оцим листом?

Е д м у н д
Мене ви не питайте.

А л ь б а н і
(до лицаря)
Ви бачили оту несамовитую змію?
Ідіть же наглядать за нею прикро!

Лицар виходе.

Е д м у н д
Признаюся, не в тім тільки я винуватий,
В чому мене виниш, а більш... далеко більше!
В чому — покаже колись час... Минулося усе,
Як і життя моє тепер минає.
Скажи, будь ласка, ти мені, хто ти такий,
Мій супротивниче щасливий? Коли ти з роду
Шляхетного, то я тобі прощаю.

Е д г а р д
Перед тобою я повинним буть не хочу
І розміняюся з тобою милосердям.
По роду буду я шляхетний, як і ти,
А може, й того більш... тим гірше задля тебе,
Бо лихо те, що ти мені вчинив,
Тоді побільшає.
(Здіймає шолом з обличчя).
Дивися ж, хто я є.
Едгарда знаєш ти, свого братуху?
Великії боги помстилися над нами,
Скаравши нас та нашими ж гріхами,
А панотцеві нашому прийшлось позбутись
Очей своїх за те, що ти зачався
І породивсь гріхом, а не в законі.

Е д м у н д
Так, брате, так. Святая правда то,
Що ти сказав. Фортуна окрутнула
Кругом свій круглий обід, і ось до чого
Тепер дійшов я.

А л ь б а н і
(Едгардові)
По одному тому вже,
Як ти тут виступав, побачив я,
Що ти значного роду будеш...
Іди ж сюди, я обійму тебе!
Нехай журба невтішная розірве моє серце,
Коли я не любив тебе або твойого батька!

Е д г а р д
Добромисливий герцоге! про це я знаю.

А л ь б а н і
Де ж переховувався ти? Коли довідавсь
Про батькове тяжке нещастя?

Е д г а р д
Ходив за батьком я слідком усюди.
Послухайте, господарю, що буду я казати;
Не довга річ моя, і як її скінчу я,
То хай розірветься моє намученоє серце!
Щоб ухилитися мені від тії кари,
Яку присуджено, то я... бодай не згадувать того!..
Яким повинне буть життя нам миле,
Коли за кожну крихітку, за кожную його хвилину
Ми тремтимо, аби тільки не вмерти!..
Так щоб вхилитися, кажу, від тії кари,
Надумав я собі передягтися
У божевільного дірявую одежу
І видавать себе тут за такого,
Яким не пожадав би стати і пройдисвіт!
Перерядивсь... і стрівся якось з батьком,
З його кривавими глибокими баньками
Замість очей... За поводатаря старому
Я став; водив його усюди;
Шматочок сухаря прохав я задля його;
Втішав його; спасав його від смерті,
Як наложити він хотів на себе руки.
І все оце робив я, криючись від його.
Не кажучи йому про себе, хто я!
Забороняла говорить про те моя гіркая доля.
Недавнечко тільки, здається, півгодини
Ще не минулося, як я сюди збирався
Та наряджавсь у цю лицарську зброю
І, правду кажучи, хоч я і сподівався
На вдачу щасную, а все ж не довірявся
Її химерним іграшкам,— і попрохав у батька
Благословенія, сказавши йому, хто я.
Його старе та горем бите серце
Не мало сили вже ще й з радістю змагатись,
І розірвалося воно від свого щастя...
Всміхаючись, старий спустив із себе духа!

Е д м у н д
Як річ твоя вразила мою душу!
Від того і мені зробилось наче легше.
Розказуй же мерщій, розказуй далі:
Я помічаю, що не все ще розказав ти, брате!

А л ь б а н і
Якщо далі та буде гірш, то краще не розказуй!
Заплакать можна й від того, що довелось почути.

Е д г а р д
Тому, хто слухать про гірке
Не звик, оте, що далі буде,
До краю серце уразить великим жалем!
Тоді, як я, схилившись над старим,
Оплакував його, до мене підійшов
Якийся чоловік. Не раз раніше бачив
Мене він у моїй дірявій сірячині
І від гидоти підійти боявся близько.
А як довідався ото, хто я такий,
То так і кинувся мені на шию!
Обняв мене — та як заплаче гірко!
Від лементу його, здається, небо
Хотіло розколотися! Далі упав він
На панотцевий труп і на йому повідав
Про Ліра-короля та й про себе самого.
Страшна була його та уразлива вістка,
Не почувало ще такої людське ухо.
Як далі він розказував, то його тяжке горе
Все більшало; здається, тонкі струни
Життя його хотіли перерватись...
В той саме час заграв сурмач удруге,
І я, повинний поспішать, його покинув
Ледве живого.

А л ь б а н і
Хто ж то такий був?

Е д г а р д
То був, господарю, той безталанний Кент,
Що вигнали його із сього царства.
Слугою передягнений, ходив він всюди
За королем своїм, що на його гнівився,
І так годив йому, такую правив службу,
Що і невільник сам не зміг би виправляти!

Убігає лицар з окривавленим ножем.

Л и ц а р
Рятуйте, людочки!

Е д г а р д
Кого там рятувати?

А л ь б а н і
Кажи вже швидше.

Е д г а р д
А ніж чого в крові?

Л и ц а р
То кров гаряча ще; ви бачите — парує...
Його я вихопив у неї з серця!
Вона сама себе ножем цим простромила.

А л ь б а н і
Та хто такий, кажи мерщій ти.

Л и ц а р
Дружина ваша, герцоге, ваша дружина!
Вона призналась, що сестрі дала отрути.

Е д м у н д
Разом мене за жениха обох їх мали.
От ми тепер утрьох й весілля справим!

А л ь б а н і
Чи ще живі вони, чи вже померли —
Несіть сюди. Страшна небесна кара,
Що їх тепер побила, хоч у кого
Затіпа душу, та тільки в серці
Не викличе до їх жалю ніколи!

Лицар виходе. Увіходе К е н т.

Е д г а р д
Аж ось і Кент.

А л ь б а н і
Невже він самий?
Шкода, що випадки лихі та забарний цей час
Забороняють нам вітати, як годиться, Кента.

К е н т
Прийшов сюди я пожадать добраніч королеві,
Моєму повелителю. Хіба його немає тута?

А л ь б а н і
От бачите, про головніше ми й забули.
Кажи мерщій, Едмунде, де король
І де його дочка найменшая Корделя?

Уносять трупи Гонеріллі і Регани.

Ти бачиш, Кенте, це?

К е н т
Боги ви милостиві!
Що ж це таке?

Е д м у н д
Показує нам це,
Що їм Едмунд був дуже милий.
За його, бачите, сестра сестру струїла,
А потім мусила зарізатись знічев’я.

А л ь б а н і
Це правду кажеш ти. Закрити їх обличчя.

Е д м у н д
Я ледве сам дишу, і хочеться востаннє,
Не потураючи на те, що маю злюче серце,
Добро зробить. . Пошліть же швидше,
Якнайхутчіш, кажу, пошліть у палац
І накажіть мерщій, щоб не робили
Того, що я наказував раніше
Зробити Лірові й Корделі разом.
Притьмом мерщій пошліть, щоб не спізнились!

А л ь б а н і
(Едгардові)
Біжи! біжи скоріше!

Е д г а р д
Куди я побіжу?
Кому наказано?
(До Едмунда).
Та дай же хоч ознаку
Яку-небудь, щоб мусив би я нею
Наказ твій зупинить.

Е д м у н д
Візьми мій меч
І капітанові віддай. Гаразд, що натякнув
Заздалегідь про це.

А л ь б а н і
Біжи ж якнайхутчіше!
Життям твоїм тебе я заклинаю!

Е д г а р д виходе.

Е д м у н д
Тому, бач, капітанові ще жінкою твоєю
Наказано було, та й я додав від себе,
Щоб у тюрмі повісили Корделю;
А потім щоб пустили поголоску,
Що то вона сама на себе руки
Знічев'я наложила.

А л ь б а н і
Ой, ой, боги,
Забороніть її від того лиха!
(Указуючи на Едмунда).
Візьміть та винесіть його геть звідси!

Едмунда виносять. Увіходе Л і р, несучи на руках мертву Корделію, за ним другі, поміж ними й Е д г а р д.

Л і р
Ревіть і лементуйте всі! Надсаджуйтесь слізьми!
Ви, мабуть, кам'яні! Якби були у мене
Всі ваші язики і ваші очі,
Я ними б так отут заскиглив з горя,
Що розкололося б само високе небо
Від того лементу мого страшного!..
Вона навік замовкла, вона вмерла!
Я знаю, як дознатися, чи вмер хто, чи живий...
А вона мертва, і глуха, й німа, як земляная груда!..
Ке сюди дзеркало! Якщо його гладенька
Та ясна сторона потемніє від пари
Тоді, як ми приложимо до її уст поблідлих,
То те нам доведе, що вона жива.

К е н т
Ох, видно, світові кінець вже настає.

Е д г а р д
Ні, це кінця того тільки початок.

А л ь б а н і
Лягай та й умирай!

Л і р
Пушина захиталася
Від її духу... Жива вона, жива!
Якщо вона жива, то, видно, хтось ізглянувсь
На моє лишенько, що мусив я терпіти,—
І їй життя вернув.

К е н т
(становлячись навколішки)
Королю мій предобрий!

Л і р
Молю тебе, іди собі від мене!

Е д г а р д
Це ж вірний ваш слуга, шляхетний Кент.

Л і р
О, будьте прокляті, лихі ви душогуби!
Я мусив би вернуть життя її до неї,
А тепер, бачите, вона умерла, вмерла!
Корделечко! хвилиночку пожди вмирати...
Ти щось шепочеш... га? Що ти сказала?..
У неї голос був тихенький та ласкавий,
А це немалая жіночая принада...
Того поганця я убив, що тебе вішав.

К а п і т а н
І справді вбив.

Л і р
Авжеж, то правда, друже?
Тепер я став старий, нікуди кчемний...
Хто ви такі? Заслабли мої очі,
Гаразд не бачу я, то ви самі кажіть,
Хто ви такі, бо я за вас промовлю.

К е н т
Якщо на світі є такі два чоловіки,
Що з щастям зналися і горя запобігли,
То от тепер вони стоять один проти другого.

Л і р
Щось не второпаю... Чи ти не Кент, бува?

К е н т
Він самий й є, слуга ваш вірний...
Невже не пам'ятаєте свого ви Кая?

Л і р
Добрячий був колись то чолов'яга!
Знав, як рубатися і як обороняться,
Умер він і, певне, вже зогнив давно.

К е н т
Не вмер, королю, він живісінький зостався.
Погляньте лиш гаразд — той Кай, королю, — я.

Л і р
Побачимо ми зараз.

К е н т
За вами я, королю.
Ходив слідком, як вас спіткало горе,
Як повернулась спиною до вас фортуна.

Л і р
Тобі я дуже радий.

К е н т
Ні, королю,
Не доведеться звеселить тепер мені вас,
Та й іншому кому того не доведеться.
Тепер усе сумне настало на сім світі,
Все смертю дихає. Старші ваші, королю, дочки
Самі на себе руки наложили.

Л і р
Це добре, добре...

А л ь б а н і
Він сам не знає,
Що каже. Даремно ми його турбуєм.

Е д г а р д
Зовсім даремно.

Увіходе к а п і т а н.

К а п і т а н
Едмунд скінчився.

А л ь б а н і
Не до Едмунда нам тепер. Учуйте, ви,
Мої прихильники й шляхетнії магнати,
Що мусим ми тепер вчинити далі.
Ми все укоїмо, щоб тільки одвернути
Важкую споминку про це нещастя.
Поки живий старий — нехай царює,
Йому ми одному припоручаєм царство.

(Кентові й Едгардові).

А вам вертаємо ваші права й клейноди,
Додаючи до їх нашу повагу щиру,
За все добро оте, що ви вчинили.
Нікого ми не минемо, нікого:
Прихильники за добрі свої вчинки
Велику дяку одберуть, а вороги лихії
Хай до дна вихилять глибоку чарку горя!
Дивіться он туди, дивіться!
(Указує на Ліра).

Л і р
І штукаря мого повішено!. Навіщо ж
Життя мені здалось? Зовсім його не треба!
Задля чого живе пацюк, собака, шкапа?
А ти, моя утішенько, вже перестала жити...
Не вернешся до нас ніколи ти, ніколи!
(До офіцера).
Будь ласка, одстебніть мені оцю петельку.
Гаразд, добродію, спасибі вам. Ви бачите оце?
Погляньте ж ви на неї, подивіться...
Її уста... дивіться ж бо, дивіться!
(Умирає).

Е д г а р д
Він омліва. Господарю!

К е н т
Моє ти серце,
Молю тебе, відразу розірвися!

Е д г а р д
Дивіться-бо, господарю.

А л ь б а н і
Не руш його, Едгарде.
Хай упокоїться душа його від горя.
Не добре вчинить той, хто хоч хвилину
Примусить мучитись його іще на світі.

Е д г а р д
Невже-то він скінчивсь?

К е н т
То ще дивніше,
Що довго мусив він терпіть такії муки
І волокти життя своє так довго!

А л ь б а н і
Виносьте їх звідсіль. Тепер велике горе
Повинно нас найбільше клопотати.
(Кентові і Едгардові).
Приятелі мої! до ваших рук припоручаю
Владарство я тепер у цьому царстві.
Візьміть його собі і втихомирте
Наш край, збентежений немалим лихом.

К е н т
Велика жде мене, господарю, дорога:
Старий господар мій зове мене до себе,
Й наказу я його не мушу ослухатись.

А л ь б а н і
Гнітить нас час гіркий, і ми тепер повинні
З плачем та з горем знатися, про його говорити.
Старших від нас спіткала злая доля,
Страшенні муки їм прийшлося пережити;
Нам, молодим, не доведеться вже ніколи
Так довго жить і довго так терпіти!

Усі виходять, а музика грає похоронного марша.

1897 р.


 

1 2 3 4 5

Бібліотека ім. Панаса Мирного >> Твори Панаса Мирного >> Драматичні переклади: Король Лір