Голодна воля

- VI-




Минало літо, заходила осінь. Уже пшеницю звезли і вимолотили, а Василя так і манило, так і тягло в поле. Той майовий день не виходив у його з пам'яті. До того він таки найняв п'ятнадцять десятин поля. П'ять уже зорав на зяб, останні зоставив на ярину, баштан і огородину. Він рощитував, що років з два можна жінкам і в сусідах прожити, він служитиме і так-сяк переб'ються, поки на свою оселю зберуться. Кожного свята, кожної неділі він навідувався додому: і Карпик його радував, і свинка, і пара овечат, що купили жінки, а найбільше хліб, поле. Він щоразу бігав до його навідуватись, милувався густим, як щітка, житом, чорною ріллею, що так чепурно переорав Орищин кум на ярину. У злиденному Василевому господарстві Оришка велику силу мала, у великій пригоді ставала. Вона за рідну матір була молодій Мотрі, за щиру порадницю Василеві і господинею в хаті. Добре знайома з усіма горішанами, вона з того вигадувала велику користь для невеликого хазяйствечка: той те, той друге зробить, то тим, то другим наділить. Не маючи нічого ні за собою, ні перед собою, вона жила, не знаючи ні нужди, ні недостачі, - всього уволю зуміла роздобути Оришка. Правда, що й сама вона невсипуче працює, - що собі то й собі, а то й людям: тому візьметься півмітка напрясти, тому моток, тому оснує основу, хворого одвідає, порає ліки. Як у бога за пазухою жили біля неї Мотря та Хомка. От одна журба з Хомкою, ні кчому не пригодний дома, він не мав місця і на стороні. А і їсти, і пити треба, та не голому ж і ходити. Один Хомка тілько і був журбою задля Оришки. Ні Василь, ні Мотря ніколи слова не казали, а Оришка трохи не щодня клопоталася. - Коли б йому де місце знайти - знов би мов на світ народилась, а то він як спичка та стримить у моїх очах.
Та про зиму нічого клопотатись. Ще літом сякі-такі сторожові роботи лучаються, а зимою які? Та ще в такі роки, коли саме знялась кріпаччина: пустіли панські маєтки, руйнувалися великі господарства, а кріпацтво і голе й голодне стояло серед тієї великої руїни і не знало, що йому робити, за що узятися, до чого свої вільні руки приложити. Не такої йому ждалося волі. Воно ждало за свою вікову працю шматка дарової землі. Йому, правда, й давали, тілько стілько, щоб аби з голоду не пропасти, та й за ту закервували таку плату… Кріпацтво не хотіло такої землі, котру у любого дешевше можна було купити, воно не думало, щоб така неправда повинна була вчинитись, що їх горе, їх болі дійдуть же до того, кому про те треба знати, воно надіялось. Надія - велика дурисвітка, наче на цепу держить чоловіка. Не будь її - певно, не було б того горя, яке часом приходиться переживати. А вона - це горе зуміє скрасити і злиденну долю прикриє, хоч латами, хоч жданням. І на сей раз кріпаки, укриваючись латами та давлячись гірким хлібом з остюками, ждали…
Вони бачили, як один за другим панські маєтки занепадали, великі степи неораніі, несіяні пустували…- Отже даремно земля пропадає, а ми б її, як квітку ту, причепурили… Та не нам вона - не наше, - зітхнувши, казали вони і ждали… З того ждання виросли, кому треба було, великі бучі.
Горішанам не привелося ні ждати чого од волі, ні бунтувати. Вони все, що можна було, одібрали. Панич обдарив їх огородами, а землю прийшлося їм викупляти. їм сказали, що вони тепер уже общество і повинні вибрати собі виборців: старосту, зборщиків, десятників. Ніхто не знав, нащо той староста, нащо ті десятники, зборщики, як і кого їм вибирати. Мировий їм поміг.
— Хто у вас був прикажчиком?
— Йосипенко.
— Ну, от вам і староста, - сказав він.
— То це знову панщина вертається? - обізвалося декілька голосів.
— Яка панщина? Панщина вже не вернеться! Ви крестяне-собственники.
— А нащо нам отой староста?
— Щоб порядкував між вами. Коли нужно від мене що вам наказать - не всіх же кликати вас. Старості я й накажу.
— То хай буде Йосипенко старостою.
— А плата ітиме йому за се?
— Ні - це безплатно.
— Ну, то хай він буде. Він чоловік заможний. Коли Який день прогуляє - йому нічого.
Записали Йосипенка старостою. Заможнішого вибрали зборщиком, щоб податки збирав та носив у Казну, а за десятників довго балакали і прийшли до того, що десятникам або ж плату положити, або ж усім по черзі виправляти цю одбучу.
Хтось пораяв був кривоногого Хомку.
— Хомку? - викрикнув хтось. - Куди йому? Зайців тілько ловити?!
— А що ти думаєш? Хіба такий зайця не дожене? - жартував другий.
— Де тобі дожене, ще й випереде. Громадяни реготались.
— Нам такого прудкого не треба - забіжить без Вісті!
Так і не привелося Хомці десятникувати. Громада присудила кожному одбувати десятникування по черзі.
Василь здивувався, коли, надійшовши додому, йому жінки розказали про сход, кого куди вибрали.
Василеві було найдосадніше, що Йосипенка вибрали старостою.
— Не знайшли чеснішого, прямішого чоловіка. Злодія одібрать, га? Ну й голови! Не дався їм узнаки Йосипенко, прикажчик. Разом уже було б його назначити і зборщиком, щоб харлав мирянські гроші.
— Чи чуєш, Василю, - сказала Оришка, - не наше і не нам! Самі вибрали-хай самі і справляються. Нам коли б льготу прижити - запишемося у міщани. Там і податки менші.
Василь не унявся: у його була інша думка. "Чого нам у міщани лізти, своїх кидати. Уже коли тут бути. - то разом з своїми ярмо тягти".
І він пішов по деревні ходити та вибори славити. Кожен сам на сам, балакаючи з Василем, судив громаду.
— От ви всі однаково кажете! А що ж у громаді, казали? Чи не самі вибирали? - гарячився Василь.
— Нема у нас такого, щоб нами водив, був за ватажка. Посредник сказав - Йосипенко, - ну і Йосипенко. Та й те вп'ять. Не знали, які обов'язки. Хай вислуже свій строк - роздивимось, побачимо.
До Йосипенка хоч не швидко, а дійшли ті Василеві гомони.
— І яке йому діло? Що він між нами? Жидівський наймит! І знав би свого жида, а не ліз, куди його голова не влізе.

 

1 2 3 4 5 6

Бібліотека ім. Панаса Мирного >> Твори Панаса Мирного >> "Голодна воля"

Сезонные скидки: Сертификация продукции в россии - прекрасное сочетание качества и цены!