САДИБА-МУЗЕЙ ПАНАСА МИРНОГО



На відзначення 90-х роковин з дня народження Панаса Мирного у Полтаві, в частині будинку, де жив письменник з 1903 по 1920 рік, відкрито літературно-меморіальний музей.
Роботу по упорядкуванню літературної спадщини Панаса Мирного, збиранню експонатів очолив син письменника М. П. Рудченко. Він же став і першим директором музею.
Віроломний напад фашистської Німеччини на нашу Батьківщину у 1941 році перешкодив подальшому розгортанню роботи музею, реставрації будинку і всієї садиби. У серпні 1941 року найбільш цінні експонати музею було евакуйовано до Уфи.
Під час окупації Полтави гітлерівські загарбники знищили два меморіальні будинки: по колишній Монастирській (тепер Радянська вулиця, 14), де жив письменник з 1871 до 1889 року, та по колишній Мало-Садовій (нині вулиця Короленка, 8), де він проживав до 1903 року. Фашисти наругалися з пам'яті письменника: зруйнували його могилу і надгробний пам'ятник.
Значну частину архівних матеріалів, речі особистого користування, меблі вдалося зберегти дружині і сину письменника. Після визволення Полтави від німецьких загарбників у жовтні 1943 року літературно-меморіальний музей відновив свою роботу. У цей час музей розміщувався у двох кімнатах: в одній було створено літературну експозицію, в другій—реставровано кабінет Панаса Мирного. 1962 року син письменника передав державі батьківський будинок і всі речі і меблі, якими користувалася родина Рудченків. Зараз завершена реставрація меморіальної частини садиби, побудовано приміщення для літературної експозиції музею.
Садиба відновлена майже такою, якою вона була в останні роки життя Панаса Мирного. Площа її — півтора гектара. У центрі подвір'я стоїть дерев'яний будинок, поруч альтанка, навколо сад, де збереглися дерева, кущі, посаджені письменником. Він дуже любив квіти, сонце, гаї, байраки— все прекрасне на землі. Панас Якович не тільки кохався в природі, а й умів обережно доглядати і охороняти її. Від веранди будинку через садок до ставу йде алея — улюблене місце прогулянок письменника після роботи. У вільні години вій також із задоволенням відпочивав під плакучими вербами, які і сьогодні ростуть на березі ставу.
Довгі роки письменник мріяв про той час, коли купить таку садибу. «Рай влітку», як Панас Мирний називав садибу, він придбав у березні 1903 року. Тут він мав багато кращі умови для письменницької роботи та зустрічей з побратимами по перу.
«Гарненька ідилічна хатка» під залізним, пофарбованим у зелений колір дахом, з невеличкими вікнами і побіленими стінами має два входи: парадний та службовий. Біля парадного входу прикріплена меморіальна дошка з написом: «У цьому будинку 1903—1920 pp. жив видатний письменник — класик української літератури Панас Мирний (П. Я. Рудченко)».
Близько тисячі речей, книг, фотографій і документів, що належали письменнику та його сім'ї, розміщені у семи кімнатах: передпокої, вітальні, кабінеті письменника, їдальні, кімнаті дружини, дитячій і господарській.
Вся обстановка меморіального будинку-музею дає уявлення про Панаса Мирного як письменника, громадянина і людину. Експонати, інтер'єр кімнат сприяють кращому розумінню його життєвого і творчого шляху.
З хвилюванням підходимо до будинку. На дверях — бронзова дощечка, на якій вигравірувано: «Афанасий Яковлевич Рудченко». Голосний дзвіночок над дверима сповіщає про прихід гостей. Переступаємо поріг і потрапляємо у кімнату-передпокій. Вішалки для одежі, парасолька, ковінька господаря будинку, понад стінами скрині. На столику під дзеркалом — документи на придбання садиби, страхові поліси, які засвідчують більш як столітній вік будинку. Тут же — будинкова книга, заведена Панасом Яковичем ще у 1903 році, в якій записані всі члени родини: господар, його дружина Олександра Михайлівна (1862—1943), сини: Віктор (1892—1915), Михайло (1893—1974), Леонід (1898—1919).
З передпокою вхід у вітальню. Це найбільша кімната будинку. Стіни оббиті світлими шпалерами з квітковим орнаментом, на вікнах тюлеві гардини. Інтер'єр вітальні, як і всіх кімнат, відзначається простотою. У центрі кімнати — овальний стіл під плюшевого скатертиною і шість м'яких з високими спинками стільців. Зі стелі звисає красива гасова лампа з білим абажуром. Між вікнами на стінах — два дзеркала у чорних різних рамах, а під ними на тонких різьблених ніжках :—ломберні столики з підсвічниками. Підлогу вкриває різнобарвний килим.

 

Такий вигляд мала вітальня у будинку Рудченків


Все у кімнаті говорить про духовне багатство господаря, широке коло літературних і мистецьких інтересів. Привертають увагу невеличкі бронзові бюсти М. В. Гоголя і Т. Г. Шевченка (найбільш улюблені письменники Панаса Мирного), які були придбані господарем ще за молодих років. Панас Мирний високо оцінював творчість цих письменників, наслідував і розвивав їх традиції в умовах пореформеної дійсності. «Гоголь,— писав він 3 грудня 1902 року в листі до Коцюбинського,— по духу і природі рідний нам... Його... невмирущі типи з «Мертвих душ» — це зразки з наших панів... Гоголь і душею і натурою наш». Настільною книгою письменника був «Кобзар». Т. Г. Шевченку він присвятив ряд віршів, статей, написав його біографію, брав активну участь в організації і проведенні шевченківських ювілеїв, складав відозву з приводу заборони царським урядом святкування 100-річчя з дня народження Великого Кобзаря.
Біля входу на веранду — книжкова шафа та етажерка з книгами. Особиста бібліотека письменника повністю не збереглася. Тут представлено лише 400 книг, серед яких твори М. В. Гоголя, Т. Г. Шевченка, а також книги М. П. Старицького, М. М. Коцюбинського, В. Г. Короленка з дарчими написами.
Видатний український письменник, один з корифеїв українського театру, видавець альманаху «Рада» М. П. Старицький допомагав Панасу Мирному видаватися, ставив на сцені його п'єси. 1898 року Панас Якович надіслав М. П. Старицькому повість «Лихо давнє і сьогочасне». Прочитавши цей твір М. П. Старицький писав автору: «Одержав я Ваше «Лихо», чудесне, художнє лихо... Боюсь я тільки, щоб цензура не вчинила «Лихові» лиха». У листах до М. П. Старицького Панас Мирний висловлював бажання видати на сторінках альманаху «Рада» цикл оповідань «Як ведеться, так і живеться» і роман «Повія».
Душею і серцем Панас Мирний був прихильний до М. М. Коцюбинського, захоплювався його творами. В одному з листів він писав: «...Спасибі Вам, добродію, велике спасибі за ті несказанно любі та милі хвилини, які довелося мені пережити, читаючи Ваші талановиті утвори... Плодіть, добродію, і засівайте найбільше, я певний, що з того засіву будуть колись великі жнива».
Дружні, ділові і творчі зв'язки підтримував Панас Мирний з російським письменником-гуманістом В. Г. Короленком, який з 1900 року проживав у Полтаві. Вони разом підготували збірник, присвячений 50-річчю з дня смерті М. В. Гоголя. На знак глибокої любові і шани письменники обмінювалися своїми книжками. Так, на титульній сторінці книжки «Без языка» В. Г. Короленко написав: «Панасу Мирному от искреннего доброжелателя, В. Г. Короленко, 1903, г. Полтава». Па подарованому В. Г. Короленку першому томі своїх творів Панас Якович теж зробив напис: «Славному письменнику землі Російської Володимиру Галактіоновичу Короленкові в знак щирої подяки і глибокої поваги, автор. Полтава, 1903 р.»
У книжковій шафі Панас Мирний зберігав і свої першодруки: женевське видання роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1880), повість «Лихі люди», книгу «Збираниця з рідного поля», п'єсу «Лимерівна», оповідання «Морозенко», нарис «Сон», журнали «Зоря», «Правда», де публікувалися його твори. Тут же містяться «Українські народні казки» видавництва «Зірка», організованого письменником у Полтаві 1918 року. На етажерці книга О. П. Косач (О. Пчілки) «Український орнамент», а також журнали «Живописная Россия» та «Рідний край», що виходив у Полтаві у 1905—1907 роках. Панас Мирний очолював у цьому журналі відділ художньої літератури.
Сім'я Рудченків захоплювалася музикою. У кутку вітальні стоїть старовинне фортепіано. На ньому бюст П. І. Чайковського і фото М. В. Лисенка. Син письменника М. П. Рудченко згадував: «Мій батько на музичному інструменті не грав, але дуже любив музику». Музиканткою була дружина письменника — Олександра Михайлівна. У музеї зберігаються збірники нот П. 1. Чайковського— найулюбленішого в сім'ї композитора, ноти збірки революційних пісень «Песни свободной России» видавництва «Прогрессивные новости».
У бібліотеці письменника багато творів композитора М. В. Лисенка, з яким його зв'язувала давня дружба. У вірші «Привіт нашому славному Боянові Миколі Віталійовичу Лисенкові у достославний день 10 березня 1892 року від щирого серця полтавців», і в статті «Гірка сльоза на домовину славетного сина України, незабутнього її співця-бояна Миколи Віталійовича Лисенка» Панас Якович характеризував його як всенародного композитора, «кобзаря могучего», як співця з орлиним летом творчої думки, людину з могутньою силою натхнення, глибокою вірою у кращу долю скривдженого народу.
Неодноразово М. В. Лисенко відвідував Панаса Мирного у цьому кобищанському будинку. У різний час тут також побували майстри української сцени М. К. Заньковецька, І. К. Карпенко-Карий, П. К. Сакса-ганський, М. К. Садовський. Тут же письменник вітав Лесю Українку, М. М. Коцюбинського, В. С. Стефаника, О. Пчілку, X. О. Алчевську, В. І. Самійленка, Ф. М. Колессу. Особливо пам'ятною була у цій кімнаті зустріч з видатними українськими письменниками, які приїжджали 1903 року на відкриття пам'ятника І. П. Котляревському. У вітальні експонуються групові фотографії учасників торжеств, присвячених відкриттю пам'ятника першому класику української літератури.
Незважаючи на страшенну втому на «казенній роботі», у години творчого натхнення вечорами та ранками Панас Мирний працював у своєму робочому кабінеті, що розташований поруч з вітальнею. Саме тут написана поема в прозі «Сон», в якій змальовано вільне, щасливе, радісне життя людей в майбутньому, коли «не буде ні багатого, ні бідного, а всі рівні». У ньому ж кабінеті письменник працював над романом «Повія», написав оповідання «Пригода з «Кобзарем», «Дурниця», п'єси «Не вгашай духу», «Царівна-полуничка», вірші «До сучасної музи», «До братів-засланців», публіцистичні статті.

 

Кабінет Панаса Мирного. Тут все залишилось так, як за життя письменника.


На поличках етажерки—твори О. С. Пушкіна, М. В. Гоголя, Т. Г. Шевченка, І. П. Котляревського, Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, а також Вільяма Шекспіра, Генрі Лонгфелло, Генріха Гейне, які Панас Мирний перекладав українською мовою.
На журнальному столику експонується «Збірник товариства «Знання» за 1907 рік російською мовою, в якому надруковано роман Максима Горького «Мать». Великий пролетарський письменник цікавився творчістю Панаса Мирного, читав його найвизначніші твори, зокрема, роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Чеський літературознавець Мікулаш Неврлі у листі до музею І953 року писав: «Горький говорил Кандыбе (О. Олесь), что это произведение («Хіба ревуть волн, як ясла повні?») произвело на него сильное впечатление и что сам Мирный по глубине своего психологического анализа и реалистического изображения действительности похож на русского Толстого».
Кабінет Панаса Яковича одночасно служив йому і спальнею. Тут все зберігається так, як і було за життя письменника. На великому двотумбовому столі — все необхідне для роботи: чорнильниця, прес-пап'є, ножі для розрізання паперу, пенсне, гасова лампа під білим абажуром, рахівниця. Кожна річ на столі мала своє місце. У шухлядах письмового столу зберігаються листи від І. С. Нечуя-Левицького, Д. І. Яворницького, Івана Білика та інших діячів вітчизняної культури.
Речі, картини, фотографії синів, братів, друзів розміщені з великим смаком. На стіні — репродукція картини А. І. Куїнджі «Українська ніч», фотографія працівників фінансового відділу казенної палати (серед них і Панас Мирний), подарована письменнику у 1913 році співробітниками з нагоди 50-річчя його літературної і службової діяльності.
Увагу відвідувачів привертає досить скромне ліжко, покрите коричневим пледом, і канапа, па якій лежить теплий зимовий халат письменника. На стіні біля ліжка — старовинна плахта, її письменнику подарувала мати. На плахті прикріплений горельєф вождя національно-визвольного руху в Італії Джузеппе Гарібальді. Кімнату прикрашають малюнки, зроблені Іваном Біликом. Мав хист до малювання і Панас Мирний. Одна з його картин «Хутір», що викопана кольоровими олівцями ще 1892 року, експонується зараз у кабінеті.
Увесь інтер'єр робочого кабінету свідчить про винятково скромне життя Панаса Мирного, простоту і вимогливість до себе.
Поруч з робочим кабінетом розташована кімната дружини письменника Олександри Михайлівни Рудченко (Шейдеман), з якою письменник прожив «тихой труженической жизнью, чуждой всякой роскоши». О. М. Рудченко мала вищу музичну освіту, викладала гру на фортепіано в Полтавському жіночому інституті, керувала драматичним гуртком у гімназії, навчала своїх синів російської та іноземних мов. Разом з тим вона вела і домашнє господарство.

 

Панас Мирний з нареченою — О. М. Шейдеман. 1889 рік


Центральне місце па стіні займає велика фотографія Панаса Мирного 1873 року під час роботи над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». На комоді — фотографії синів. Над диваном у чорній різьбленій рампі фотографія Олександри Михайлівни та Панаса Яковича 1889 року. Тут же фото Івана Білика та його дітей, братів дружини — Сергія та Георгія Шейдеманів, які в роки громадянської війни відстоювали завоювання Великої Жовтневої соціалістичної революції в рядах Червоної Армії.
На письмовому столі Олександри Михайлівни — афіша про спектаклі драматичного гуртка гімназистів, які вона ставила. У цих спектаклях брав участь і син Леонід. Привертає увагу фото М. К. Заньковецької — близького друга сім'ї Рудченків і першої виконавиці ролі Лимерівни в однойменній п'єсі Панаса Мирного. На звороті фотографії — автограф артистки: «О. М. і П. Я. Рудченкам на спомин від щиро прихильної до них М. Заньковецької».
Олександра Михайлівна підтримувала в домі атмосферу діловитості, порядку і затишку. Але вона часто хворіла, І тоді всі домашні клопоти лягали на господаря. У шкатулці, на письмовому столі дружини лежать листи Панаса Яковича до Олександри Михайлівни у Карлівку, звідки вона була родом, в інші міста, де вона перебувала на лікуванні. Тут є багато дрібних побутових речей, якими користувалися господарі.
У кімнаті, де жили сини письменника Віктор, Михайло і Леонід, зібрано речі, документи, фотографії, що розповідають про їх успіхи у навчанні, характери, уподобання.
На етажерці — книги М. Гоголя, Т. Шевченка, І. Тургенева, В. Бєлінського, О. Писемського, М. Добролюбова, В. Короленка, якими захоплювався старший син Віктор, підручники хлопців. На ломберних столиках експонуються атестати зрілості молодших синів — Михайла і Леоніда, малюнки Віктора, альбом з сімейними фотографіями. На стіні висить велика карта європейської частини Росії.
Діти Панаса Мирного вчилися добре. Віктор закінчив у 1914 році юридичний факультет Московського університету. На початку першої світової війни його мобілізували на фронт. У комоді зберігаються листи Віктора до батьків і Панаса Мирного до сина. У листах до сина Панас Якович гостро засуджував імперіалістичну війну. «Война,— писав він,— одно из противоестественных измышлений человечества и способов разрешения международных споров».
Талановитий юнак загинув па фронті у 1915 році. Батько тяжко переживав загибель улюбленого сина. Біль серця знайшов відзвук у його вірші «Гіркий спомин».
Після смерті сина за його проханням батько передав велику кількість книг до Полтавської громадської бібліотеки, деякі видання — до бібліотеки Румянцевського музею в Москві (нині Державна бібліотека імені В. І. Леніна), читачем якої був Віктор.
Середній син Михайло любив математику. Вій закінчив Дніпропетровський гірничий інститут, працював інженером па шахтах Донбасу, а з 1939 до 1962 року був директором музею Панаса Мирного.
Наймолодший син Леонід після закінчення Полтавської гімназії навчався у Київському військовому училищі. Помер у 1919 році.
У просторій світлій кімнаті, яка правила за їдальню. за великим дубовим столом, накритим білою скатертиною, збиралася вся родина Рудченків. Батько завжди сідав на стілець, що стоїть між вікнами, напроти — діти. Поруч із столом — посудна шафа. Підлогу встилає скромна доріжка. Тут відзначалися і сімейні торжества. У колі друзів за склянкою чаю велися розмови на літературні теми, обговорювалися події, які відбувалися в місті і країні. Саме в цій кімнаті 1909 року письменник прочитав рідним своє гостро сатиричне оповідання «Дурниця», яке було відгуком на розгул столипінської реакції. У ньому письменник висміяв всякого роду «народолюбців» та царських держиморд, які вбачали крамолу навіть в книжечках культурно-освітнього змісту, написаних українською мовою.

 

Їдальня. За цим столом збиралася вся родина Рудченків


Тут зібрано майже півтораста речей, які належали родині Рудченків. На стінах, оббитих шпалерами «під дуб», висять фотографії: Панас Мирний з групою співробітників казенної палати 1891, 1897, 1900 років. Між вікнами — старовинний годинник, стрілки якого показують 5 годин 30 хвилин — час смерті письменника.
Є в будинку ще підсобна господарська кімната, в якій зібрані побутові речі. На поличці — столярні інструменти Панаса Мирного. У кутку — снасті, якими письменник ловив рибу на ставу, коса, мідний обприскувач. Серед речей — стародавній мисник. Саме тут під час обшуку 1875 року жандарми знайшли заборонену літературу, зокрема, книгу О. І. Герцена «Голоса из России». Панас Мирний був тоді членом народницького гуртка «Унія» і займався розповсюдженням серед народу політичної літератури.
При вході у господарську кімнату — дві скрині. В одній із них зберігалися господарські речі, в другій — рукописи письменника. Цю ковану залізом скриню письменник жартівливо називав «шкатулок». В ній він переховував рукописи, які через цензурні утиски не зміг опублікувати. Зараз у музеї зберігається більше 150 рукописів Панаса Мирного та Івана Білика. Серед них вірші «Одклик з того світу від Івана Петровича сина Котляревського», «Привіт нашому славному Бояну В. М. Лисенку», «Братерське вітання провансальцям від рідних їм по духу українців», 49 записів народних пісень, рукописи статей «Сільські звичаї», «Про мікроскоп», що належать перу Панаса Мирного; п'єса «Чортополох» та записи усної народної творчості Івана Білика; більше 280 аркушів епістолярної спадщини письменника та його родини; частина архіву журналу «Рідний край»...
У будинку-музеї е багато творів письменника, виданих за роки Радянської влади українською, російською мовами, мовами народів Радянського Союзу та країн соціалістичної співдружності. Експонуються також наукові праці, що висвітлюють життя і творчість Панаса Мирного, спогади про нього сучасників.
Зібрано багато експонатів про вшанування пам'яті письменника з нагоди 100-річчя від дня народження (1949), виступи учасників наукової конференції, присвяченої 100-річному ювілею літературної діяльності Панаса Мирного. Численні матеріали розповідають про республіканську наукову теоретичну конференцію, урочисті збори з нагоди 125-річчя від дня народження письменника, які пройшли у Києві, Полтаві та інших містах України.
У фондах музею-садиби є також магнітофонні плівки із записами спогадів сина письменника — М. П. Рудченка, кінофільми і діафільми про творчість Панаса Мирного, художні фільми за його творами—«Лимерівна» і «Повія».

 

Пам'ятник Панасу Мирному па подвір'ї музею


Скарби будинку-музею плідно використовують у наукових дослідженнях творчості письменника радянські літературознавці.
Багатогранна творча спадщина Панаса Мирного стала всенародним надбанням, увійшла в золотий фонд вітчизняної культури. Вона збагачує читача знанням історії, допомагає виховувати благородні почуття — любов до людей праці і ненависть до гнобителів. Добре про це сказав Володимир Сосюра у вірші, присвяченому Панасу Мирному:
Ти вчив любить народ, любив голодних, гнаних,
І словом огненним за них ти воював.
Ти в творчості своїй подібний океану
І гаю в бурі час, у клекоті заграв,
Що грізно так стають на синій Оболоні.
Ти рідний нам без меж, між нами, як живий,
Ти з нами в час новин, із нами в громі броні
І в дзвоні молотів за щастя йдеш у бій.




До повного списку статей

купить часы все мировые бренды