Історія Оболоні

Як територіальну одиницю район було утворено згідно з Указом Президії Верховної Ради від 3 березня 1975 року і названо на честь столиці сусідньої Білорусії Мінським. До району увійшли частина Подільського району, нові житлові масиви Оболонь та Мінський. У 2001 році в результаті територіально-о-адміністративної реформи Мінський район переіменовано на Оболонський, тоді ж до нього приєднано території Пущі-Водиці. Район розташований у північній частині міста. На півдні та заході він межує з Подільським районом, на півночі проходить міська смуга, а на сході - річки Дніпро та Десна. "Оболонь" - старослов"янська назва, що означає низький берег річки, що заливається під час паводків. Наприкінці льодовикового періоду ця територія була вкрита водою. Пізніше, саме тут, на межі води і суші, на мисі у 1893 році археологи знайшли знамениту Кирилівську стоянку первісних людей. Зараз це вулиця Фрунзе - межа Подільського та Оболонського районів. Ще одну стоянку наших пращурів на території сучасної Оболоні знайдено поблизу Дніпровської водозабірної станції. У 1967 - 1974 роках на землях, що увійшли пізніще до складу району, знайдено багато залишків матеріальної культури, які переконливо свідчать про існування тут людських поселень ще у 3 - 4 тисячоліттях до нашої ери. Основна забудова масиву виконана у 1974 - 1980 роках, але і зараз продовжується будівництво споруд сучасного європейсько рівня, розвивається інфраструктура району.

На старовинних картах видно, що по території району проходила дорога з Києва на Вишгород, що був у володінні київських князів. Тісно переплітається з оболонською землею історія літописної річки Почани, в гирлі якої розташувалась міська гавань - головний порт Києва. Саме з Почайною пов"язане хрещення Київської Русі князем Володимиром у 988 році. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття внаслідок спорудження нової гавані та Подількької промзони відбулося пересихання русла Почайни, про існування якого нині нагадує лише ланцюжок Оболонських озер, загальна назва яких - Опечень. На лузі при дорозі, що вела на Оболонь, ще до хрещення Русі було знаходилось так зване Весесове капище , збудоване язичниками на честь Бога Волоса - охоронця худоби та господаства. Після прийняття християнства на місці капища знаходилась Власівська церква, спалена поляками у 1651 році, потім там була церква в ім"я Введення Богородиці, яка теж не збереглася. Зараз на мальовничому березі Дніпра у новому житловому масиві будується Храм Покрови Пресвятої Богородиці.

Про Пріорку

Це місцевість в Оболонському районі, яка є продовженням Куренівки. Назва пов"язана із збудованною тут в середині 17 сторіччя заміською резиденцією пріора. Він був настоятелем католицького домініканського монастиря у Києві. У 1659 році, після народно-визвольної війни (1648 - 1654 рр.) та конфіскації земель монастиря, Пріорку передали православному Братському монастирю, що на Подолі, а в 1701 році - магістрату, Наприкінці 18 сторіччя вона стала дачною місцевістю. У 1859 році на Пріорці мешкав Т.Г.Шевченко. Його будиночок перетворено на музей на вулиці Вишгородська. з 1880 року Пріорка включена в міську мережу Києва.

Про Пущу-Водицю

Для давньоруських київських князів цей заповідний ліс був улюбленим місцем полювань і розваг. Складовою назви стала річка Водиця, що протікає там і зараз. Наприкінці ХІХ сторіччя Київська міська дума заснувала тут дачне селище, яке згодом перетворилося на популярний курорт. На початку 20 сторіччя тут зведено храм на честь Серафима Саровського - святого, канонізованного у 1903 році.

Про "Кинь-грусть"

У 1787 році під час перебування імператириці Катерини ІІ у Києві її найкращою розрадою від нудних прийомів і настирливого почту були піші прогулянки. Знайомлячись із містом та його околицями, імператриця, вражена прекрасними оболонськими краєвидами та Дніпром, несподівано вигукнула "кинь грусть". Відтоді цю місцевість інакше і не називали.

Повний список статей