Про бібліотеку
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Творчість наших читачів
 
 
  Пошта
 

 

   

Бібліотека
ім. Г.Котовського
для дітей

 

Джафаров Тімур
***

Ніч була. Дощ танцював на підвіконні.
Зірки дивились вниз так жалісливо
І пелюстки стуляли чорнобривці сонні.
І люди всі, вся Україна вірила у чудо.
І українці на Майдан теперішній повиходили
І прапори жовто-блакитні діставали.
Народ наш був, була і неба синь, і Україна жить хотіла.
І калинові квіти розквітали
Народ живе. І досі пам"ятає дев"яносто перший.
Той рік, той день, те свято України
І Україна є. І хоч тоді стояли всі завмерши,
Ми стали хазяями незалежної країни.

Вечоріє

Вечоріє. У вікнах загорається вогонь надії.
І час тече, він іде, бере своє.
І разом з тим, що за вікном,
У мене вже в очах темніє
І світло навіть не горить,
І тільки щось всередині підказує, що серце в мене є.
Я знаю, що до мене вже нема нікому діла.
Що ж, в серці кожного вогонь вже свій горить.
І вже до школи сил нема, вже батарейка сіла.
Душа в середині, де серце душа моя здається спить.
І що робить? Я не знаю, бо завтра ще до школи йти.
Це тільки вересень, а я вже помираю.

***

Попереду навчання рік...
І що робити - я не знаю.
І з мене витиснули сік.
Куди й поділось літо - нема його? Чи не було?
Прийшла на зміну осінь - і радість вітром понесло.
А час бере своє, і ніч настала.
І Київ вже сія вогнями.
Завзятість першовереснева... Куди вона пропала?
І вже лиш осінь, жовте листя з нами...
Депресії, психози і думки...
І довгі думи вересневі,
І темні ночі осінні...

Клен у саду

Я сім"я в землю покладу старанно,
Землею засиплю і воду дощем проллю.
Я знаю, що старання це не марне,
Бо прийде час і я добро пожну.
І станеться диво :
Вогнем розпашніють квіти
І груші посиплються вниз нараз.
Й троянди я зріжу
З куща, що природа грайливо
Дала, щоб були і навіть каштани у нас.
І станеться диво :
Я гроно калини побачу
На яблуні тій, що я посадив у саду.
Послухайте, люди, як природа мінлива.
Бо яблуня та - з зернятка, що в маці знайду.

Правила життя

Відновлення на клітинному рівні
Потребує печінка моя.
Перед осінню ми всі рівні
І я забуваю правила життя.
Наближається фронт незримий.
На термометрі - три і два.
На годиннику вже шість сорок
І я забуваю правила життя.
На Дніпрі уже лід з"явився
Зігниває вже сум"яття трав
Навіть кров стигне у жилах
І холоне вже мокрий асфальт.
Літо й птахи відлітають на крилах
Безкінечного свого життя
Я хотів би розвіяти цей морок,
Назавжди залишитись у літі.
Полетіти з птахами тими
Від зими, від землі, у вирій.
І не знать громадян пересічних,
Як не знаю самого себе...

Хочу змін

Наді мною небо, свинцем налите .
Небо сіре, і небо низьке.
Повз мене пропровзають автівки немиті.
В серце закрадається відчуття слизьке.
Я не хочу жити в місті Сірих будівель,
Я не хочу жити в країні Чотирьох Стін.
І не хочу бачити лиш елеватори зернозаготівель,
Я хочу змін!
Я живу в Україні, це моя Батьківщина.
Я даю все країні, не беручи взамін.
Невже я народився в цій брудній місцині?
Я хочу змін!

Засніжений ранок

Ранок. Морозний візерунок на вікні.
Сніг іде. І все білішає нараз.
Я лиш прокинувся - а вже немає сил в мені.
І Дід Мороз не йде до нас.
І за вікном вже сніг вкриває землю,
І за вікном повзе туман.
Сніжинки я лицем ловлю.
І чистий сніг - то вже обман.
І сніг темніший круг мене.
І не вірю в чудеса,
Невже колись це все мине?
Мене лякає ця краса.

1     2     3

 

 

© 2006- ЦБС Оболонського району м.Київ