Заснування Академії
Ректорство І. Борецького
Ректорство М. Смотрицького
Діяльність П. Могили
Академія у XVIII-XIX ст.
Академія на сучасному етапі

Сподвижницька діяльність П. Могили

Третім ректором Києво-Братської школи у 1621-1624 рр. був Касіян (у миру Калліст) Сакович. Походив з с. Потеличі на Галичині, навчався в Краківській і Замойській академіях. Знав багато мов, володів поетичною майстерністю. Його “Вірші на жалісний погреб… Сагайдачного” (1622) є взірцем поетичного мистецтва того часу. Відомий Сакович і як автор підручників з філософії для братських шкіл “Аристотелівські проблеми” (1620) і “Трактат про душу” (1625). Те, що керівництво школою й викладання в ній здійснювали такі високоосвічені і талановиті люди, дає підставу вважати, що навчальна справа і в цей час була в ній на високому рівні.

У 1631 р. виникла ще одна школа в Києві, а саме – Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. У вересні 1632 р. вона об’єдналася з Києво-Братською школою. Об’єднана школа дістала назву Братська або Київська колегія. Її керівником, протектором і опікуном став Петро Могила.

Петро Могила (12.1596-1.01.1647) народився в сім’ї молдавського князя (господаря) Симеона й угорської князівни Маргарет. Навчався у Львівській братській школі, Замойській академії, брав участь у битві під Хотином (1620), де, ймовірно, особисто познайомився з Сагайдачним. Згодом залишив кар’єру військового і прийняв чернецтво. З 1627 р. він – архімандрит Києво-Печерської лаври, з 1632 по 1647 р. – митрополит Київський, Галицький та всієї Русі.

Діяльність Могили протікала в часи загострення соціальних, національних і релігійних відносин в Україні. Гарячі голови, переймаючись народним болем і шукаючи волю йшли на Січ. Помірковані, здебільшого захищаючи свої станові інтереси, приставали до унії, проголошеної 1596 р., або католичились.

Але все більше і більше діячів, що вболівали за долю України, вихід зі становища вбачали в її культурно-національному відродженні. На цей шлях стає і Петро Могила й до кінця свого життя віддано служить Україні і православ’ю. Свої зусилля він спрямовує на реформування національної освіти й православної церкви, на піднесення свідомості та гідності народу, прилучення України до складу вільних держав. 20 років він керує видавничою діяльністю Лаврської друкарні, редагує і пише українською та церковнослов’янською мовами книги. Повертає захоплені уніатами і реставрує православні храми – Софійський собор, церкву Спаса на Берестові (де зберігається настінний фресковий портрет П. Могили, виконаний в 1643 р. грецькими майстрами), Михайлівську церкву у Видубичах, церкви в Луцьку, Куп’яничах тощо. Ним була “викопана із темряви підземної й відкрита денному світлу”. Десятинна церква великого князя Володимира. Могила налагодив культурні зв’язки з Росією, Білорусією, Молдовою і Волощинною. Допомагав цим країнам вченими, засновував друкарні і школи.

Але найбільшою турботою Могили була Колегія. Іван Франко зазначав: “Головна справа його життя – заснування Києво-Могилянської колегії, яка повинна була стати забралом православ’я і південноруської (тобто української) національності, користуючись тією зброєю, якою вівся на них наступ з боку ворога – наукою і просвітництвом”.

Колегія, якою опікувався Петро Могила, залишалася національною школою, грунтованою на давніх культурних й освітніх традиціях. В ній вивчалися церковнослов’янська і руська (книжна українська) мови, вітчизняна історія, студенти виховувалися у глибокому православному благочесті. До Колегії приймали дітей всіх станів.

Петро Могила зумів перетворити Колегію на заклад європейського типу. Тут вивчався курс наук, властивий для західноєвропейських університетів, впроваджувалися досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії. Засобом до опанування вищих наук була латинська мова, вивчались також грецька й польська мови. Професорів для викладання в Колегії Могила навчав в закордонних університетах. Незабаром Колегія вже сама готувала викладачів, державних діячів, високоосвічених богословів.

Петро Могила забезпечував викладачів і неімущих студентів засобами до життя та навчання, збудував першу бурсу, нове кам’яне приміщення під школу, яке знаходиться сьогодні на території Києво-Могилянської академії (відоме під назвою Трапезна або Святодухівська церква).

Помираючи, Могила заповідає Колегії великі кошти й найбільшу свою цінність – бібліотеку (2131 книгу), а також будинки і дворові місця на Подолі, половину худоби й інвентарю зі свого хутора Непологи, хутір Позняківщину, села Гнідін, Проців і Рівне, більше 80 тис. злотих, срібний родинний посуд, свій митрополичий одяг, митру і хрест, прикрашений сімейним коштовним камінням і навіть тканини – адамашку і камку – на одяг студентам тощо. І наостанок Могила “слізно” просив берегти Колегію, як “єдине його надбання” (unicum pignus meum) у поцейбічному житті.

На честь Петра Могили Колегія стала іменуватися Києво-Могилянською колегією (академією). Під цією назвою вона і ввійшла в історію.

Єдине, чого не встиг Могила – це добитися для Колегії офіційного статусу вищої школи. Але учні його продовжили розпочату ним справу. 10 вересня 1658 р. гетьман Іван Виговський, вихованець колегії, підписав з Польщею Гадяцький трактат, за яким Україна як Князівство Руське ставала разом з Литвою і Польщею членом федеративної держави Речі Посполитої. Їй надавались широкі права, в тому числі – свобода віросповідання і статус вищої школи для Колегії – тобто статус академії. Договір було ратифіковано польським сеймом у травні 1659 р. Таким чином, Києво-Могилянська академія була першим у Східній Європі православним вищим навчальним закладом, офіційно удостоєним цього звання.

 

 

 

   

 

return_links(); ?>