* * *

Отсей маленький інструмент,
Холодний та блискучий...
Один кивок... один момент...
І крові ключ кипучий…
Легенький крик... безсильний шепт,
А там — поклін покірний,—
Отсе весь лік, отсе рецепт
На весь мій біль безмірний.
 
В отсей маленький інструмент
Кладу маленьку кулю
І замість любки на момент
Його до серця тулю.
Один кивок... легенький гук,
Неначе свічка здута,
І він з моїх упаде рук,
І з мене спадуть пута.
 
Один момент — хіба ж се гріх?
І пощо так страждати?
Марний комар, пустий горіх,
Та й пощо заважати?
Ядро завмерло — геть марну,
Порожнюю лушпину!
Один кивок! За мить одну
Навіки я спочину.
 

* * *

Такой удобный инструмент,
Холодный и блестящий.
Один нажим... один момент...
И крови ключ кипящий...
Негромкий крик, а там, ей-ей,
Всему — поклон покорный.
Вот все лекарство для моей
Болезни — грусти черной.
 
В изящный этот инструмент
Патрончик задвигаю,
Взамен любимой, на момент,
Я к сердцу прижимаю
Его... Нажим... негромкий звук,
Как от свечи задутой...
Он мягко выпадет из рук,
С меня ж сорвутся путы.
 
Один момент — ну разве грех ?
К чему нести страданье?
Хоть тут позвольте без помех
Мне выполнить желанье.
Истлел орешек — ну так прочь
И скорлупу пустую!
Один нажим — ив эту ночь
Без снов навек усну я.
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка