* * *

Даремно, пісне! Щез твій чар —
Втишати серця біль!
Не вирне сонце вже з-за хмар!
Пропала ярь! Пропала ярь!
На душу впала цвіль.
 
Даремно, пісне! Тихо будь!
Не сип ще мук до мук!
Без тебе туга тисне грудь,—
Та ти в ту ж путь, та ти в ту ж путь
Несеш жалібний згук.
 
Даремний спів! В акордах слів
Не виллю своїх скрут.
Як мовчки я терпів, болів,
Так мовчки впаду без жалів
В нірвани темний кут.
 

* * *

Что песнь! Утратила она
Дар — сердце утешать.
Глянь — туча налегла, черна.
Прошла весна! Прошла весна!
И в тлении душа.
 
Напрасно, песня! Тихой будь,
Не умножай мне мук!
И так тоска сжимает грудь,—
А ты в тот путь, ты в тот же путь
Несешь свой скорбный звук.
 
Ведь в том, что я пою и пел,
Не вылить боли мне.
Как молча муки я терпел,
Так молча им найду предел
В нирваны глубине.
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка