* * *

І ти прощай! Твого ім'я
Не вимовлю ніколи я,
В лице твоє не гляну!
Бодай не знала ти повік,
Куди се я від тебе втік,
Чим гою серця рану.
 
Мене забудь швиденько ти,
Своїх діток люби, нести,
Будь вірна свому мужу!
І не читай моїх пісень,
І не воруш ні вніч, ні вдень
Сю тінь мою недужу.
 
А як де хтось мене згада,
Най тінь найменша не сіда
На вид твій, квітко зв'яла!
І не блідній, і не дрожи,
А спокійнісінько скажи:
«Ні, я його не знала!»

* * *

И ты прощай! Теперь тебя
Не назову вовеки я,
В лицо твое не гляну!
Чтоб ты не знала никогда,
Ушел я от тебя куда
И чем лечу я рану.
 
Ты позабудь меня скорей,
Люби, воспитывай детей,
Будь верною женою!
И не читай стихов моих,
И не веди бесед ночных,
Как с призраком,— со мною.
 
А вспомнят люди обо мне,
Будь безразлична ты вполне,
О роза, что увяла!
И не бледней, и не дрожи,
А собеседнику скажи:
«Нет, я его не знала!»
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка