* * *

І він явивсь мені. Не як мара рогата,
З копитами й хвостом, як виснила багата
Уява давніх літ,
А як приємний пан в плащі і пелерині,
Що десь його я чув учора або нині —
Чи жид, чи єзуїт.
 
Спинивсь. Лиця йому у пітьмі не видати.
Зареготавсь та й ну мене в плече плескати.
«Ха-ха! Ха-ха! Ха-ха!
Ось повість! Куріоз! Ось диво природниче!
Пан раціоналіст, безбожник — чорта кличе!
Ще й душу напиха!
 
Мій панцю, адже ж ви не віруєте в бога!
Я ще недавно чув край вашого порога —
Підслухую не раз —
Як голосили ви так просто конфіскабль:
«Ne croyant pas au Dieu je ne croye
                     pas а u diable!»*
Що ж сталось нині з вас?
Невже ж я - a, pardon**, що зараз не представивсь!
Та думаю, що ви, хто я є, догадались –
Невже ж я ближчий вам
Чи можливіший вам здаюсь від пана бога?
Чи легша вам здалась до сатани дорога,
Аніж на небо там?
 
Спасибі вам за се довір'я! Розумію!
У вас бажання е, ви стратили надію,
Сказали: як біда,
То хоч до жида йди чи пак до чорта; що там,
Що стільки літ його мішали ви з болотом
Кричали: чорт — луда!
 
Ось бачите, куди веде неосторожність!
Ускочили в таке, що хоч вдаряйсь в побожність
Або до чорта в путь!
Та ще й з душею! Ах! Даруйте за нечемність!
Сміяться мушу знов. Пекельна се приємність
Від вас про душу чуть.
 
Сто тисяч літ горіть готові? Ха-ха! Друже!
Се спорий шмат часу! А ще недавно дуже
Чи не казали ви:
«Душа — то нервів рух?» Значить, загинуть нерви,
То і душі капут! То як же се тепер ви
Згубили з голови?
 
І що ж, скажіть мені, оферта ваша варта?
Се ж в газардовій грі фіктивна, кепська карта.
Чи чесно се, скажіть?
Вам хочесь те і те... конкретне, а мені ви
Даєте пшик. Се стид! Не думав, що такі ви,
І з чортом так не слід!
 
А втім, голубчику, оферта ваша пізна!
Та ваша душенька — се коршма та заїзна,—
Давно в ній наш нічліг.
Чи я дурний у вас добро те купувати,
Що й без куповання швиденько буду мати
Без клопотів усіх!
 
I знайте ще одно. Ота, що так за нею
Ви побиваєтесь і мучитесь душею,
Є наша теж якраз.
Спішіться ж, паночку, до пекла, як до балю!
Там власноручно сам віддам вам вашу кралю.
Au revoir *** у нас!»
 
Ще раз зареготавсь і по плечі легенько
Мене він поклепав та й геть пішов швиденько,
Мов пильне діло мав.
А я стояв, мов стовп, лице моє горіло,
Стид душу жер; замість добуть, на що кортіло,
Я ще від чорта облизня спіймав!
 
 
* Не вірячи в бога, я не вірю в чорта! (Фр.) — Ред.
** Пробачте (фр.).— Ред.
*** До побачення (фр.). — Ред.
 

* * *

И он пришел ко мне. Не призраком крылатым
И не с копытами, хвостатым и рогатым
(Его обычный вид),—
А как пристойный пан, в широкой пелерине
(Как будто я его встречал вчера иль ныне):
Еврей? Иезуит?
 
Присел. Его лица в потемках мне не видно.
Толкнув меня в плечо, захохотал бесстыдно:
«Ха-ха! Ха-ха! Ха-ха!
Вот новость. Вот курьез невиданного сорта:
Паи рационалист, безбожник, кличет черта.
Какая чепуха!
 
Мой милый пан, ведь вы ж не веруете в бога.
Я слышал как-то раз у вашего порога —
Подслушать я мастак,—
Вы разорались так, что были конфискабль:
«Ne croyant pas au Dieu je ne croye
                    pas au diable!»*
Зачем теперь вы так?
И неужели ж я—pardon**, я не представлен.
Но догадались вы, надеюсь, кто вам явлен,—
Ужель я ближе к вам,
Иль показалось вам, что я сильнее бога,
Или удобнее вам к сатане дорога,
Чем прямо к небесам?
 
Ну, за доверие спасибо. Понимаю,
Что, ублажить себя вы способа не зная,
Сказали: «Коль беда,
Хоть к черту самому .теперь ступай ты!» Разве
Значительно, что вы его всегда мешали с грязью,
Кричали: «Ерунда!»
 
Смотрите же, куда ведет неосторожность:
У вас есть в набожность удариться возможность
Иль прямо к черту в ад.
Да и еще с душой! Приличье вновь нарушу,
Но снова засмеюсь. Ну что ж, болтать про душу
Я с вами адски рад.
 
Сто тысяч лет гореть готовы? Ха-ха! Пане!
Изрядный это срок. Не вы ли сами ране
Кричали этак вот:
«Движенье нервов — дух». Так значит, если нервы
Погибнут — нет души. Выходит, вывод первый
Вдруг стал наоборот.
 
Так, в карточной игре, для вящего азарту,
Подсунуть вздумали крапленую вы карту,
Нечестно это, нет.
Вам нужно то да се... конкретное, за это
Вы пшик даете мне!! Не нахожу ответа!
И с чертом так не след!
 
К тому ж, голубчик мой, вы просто опоздали:
Мы в вашу душеньку давно уже попали,
Давно ночуем в ней.
Я не такой глупец и не такой богатый,
Чтобы платить за то, что можно взять без платы,
Пора бы стать умней.
 
А вот еще одно: возлюбленная ваша,
По ком вы тужите,— недавно стала наша.
Чтоб кончить ваш кошмар,
Спешите прямо в ад, мой милый, без печали,
Собственноручно там вам выдам вашу кралю.
Итак, аи revoir!* **»,
 
Еще похохотав, своим весельем полон,
Ударил по плечу меня и прочь пошел он,
К другим делам спеша.
А я стоял, как столб, лицо мое горело,
Стыд душу пожирал: не выгорело дело,
И черту не нужна моя душа!
 
 
* Не веря в бога, я не верю в черта! (Фр.) — Ред.
** Извините (фр.).— Ред.
*** До свиданья! (Фр.) — Ред.
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка