* * *

Вона умерла! Слухай! Вам! Бам-бам!
Се в моїм серці дзвін посмертний дзвонить.
Вона умерла! Мов тяжезний трам,
Мене цілого щось додолу клонить.
Щось горло душить. Чи моїм очам
Хтось видер світло? Хто се люто гонить
Думки з душі, що в собі біль заперла?
Сам біль? Вона умерла! Вмерла! Вмерла!
 
Ось бач, ще рожі на лиці цвітуть
І на устах краснів ще малина...
Та цить! І подихом одним не труть
Її! Се твоїх бажань домовина.
Бам-бам! Бам-бам! Далеко, зично чуть
Сей дзвін... Принадь і плач, немов дитина!
Се ж твоїх мрій заслону смерть роздерла,
Розбила храм твій! Цить! Вона умерла!
 
І як се я ще досі не вдурів?
І як се я гляджу і не осліпну?
І як се досі все те я стерпів
І у петлю не кинувся коніпну!
Адже ж найкращий мій огонь згорів!
Адже ж тепер повік я не окріпну!
Повік каліка! Серце гадь пожерла,
Сточила думи всі! Вона умерла.
 
Лишь біль страшний, пекучий в серці там
Все заповнив, усю мою істоту.
Лиш біль і се страшенне: бам, бам, бам,
А сліз нема, ні крові, ані поту.
І меркне світ довкола, і я сам
Лечу кудись в бездонну стужу й сльоту.
Ридать! кричать! — та горло біль запер.
Вона умерла! — Ні, се я умер.

* * *

Да, умерла она. Бам-бам! Бам-бам!
Посмертный колокол в душе трезвонит.
Меня сгибает что-то пополам
И тяжестью к земле холодной клонит.
За горло кто-то душит, и очам
Не видно света. Кто так злобно гонит
Все то, что боль под сердцем заперла?
Сама ли боль? Погибла! Умерла!
 
А на щеках горит сиянье роз,
Еще уста пылают, как малина...
Но не тревожь покой ушедших грез,
Здесь всех твоих желаний домовина.
Бам-бам! Далече колокол разнес
Про это весть. Рыдай, как сиротина.
Мечты завесу смерть разодрала,
Разбила храм твой! Тише! Умерла!
 
Как я не обезумел? Где предел?
И как я до сих пор смотрю на это?
И как я это до сих пор терпел,
Не заглянувши в дуло пистолета?
Ведь тут же лучший пламень мой истлел!
Я, став калекой, не увижу света
Навеки! Сердце нечисть пожрала,
Все источила. Горе! Умерла!
 
И только боль сжигает сердце там,
Внутри меня, она по венам кружит.
Лишь боль и это страшное «бам-бам»,
И нету слез, и меркнет свет снаружи.
Я одинок! И вот, срываясь, сам
Лечу куда-то вниз, в пустую стужу.
Рыданьем сдавлена гортань моя,
Она ли умерла! Нет, умер я.
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка