* * *

Сипле, сипле, сипле сніг.
З неба сірої безодні
Міріадами летять
Ті метелики холодні.
 
Одностайні, мов жура,
Зимні, мов лихая доля,
Присипають все життя,
Всю красу лугів і поля.
 
Білий килим забуття,
Одубіння, отупіння
Все покрив, стискає все
До найглибшого коріння.
 
Сипле, сипле, сипле сніг,
Килим важче налягає...
Молодий огонь в душі
Меркне, слабне, погасає.
 

* * *

Сыплет, сыплет, сыплет снег
В сероватости бездонной.
Мириадами летит
Вниз снежинок рой студеный.
 
Одинаковы, как грусть,
Холодны, как злая доля,
Присыпают всюду жизнь,
Всю красу лугов и поля.
 
Отупенье, забытье –
Все покрыло пеленою,
Крепко стиснуло, прижав
Даже корни под землею.
 
Сыплет, сыплет, сыплет снег,
Тяжелее налегает,
Молодой огонь в душе
Меркнет, слабнет, угасает.
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка