* * *

Як віл в ярмі, отак я день за днем
Свій плуг тяжкий до краю дотягаю;
Немов повільним спалююсь огнем,
Та ярко бухнуть сили вже не маю.
 
Замерли в серці мрії молодечі,
Ілюзії криниця пересхла;
Різкі, сухі мої зробились речі,—
Пора худого жнива надійшла.
 
Худеє жниво! Сіялось, мабуть,
Замало й ненайкращої пшениці.
А час не ждав! Холодні зливи йдуть,
Важку ворожать осінь нам зірниці.
 

* * *

Как вол в ярме, вот так я, день за днем,
Влачу свой плуг, покуда хватит силы.
В усталости не вспыхну я огнем,
А дотлеваю тихо и уныло.
 
Расстался я с мечтами молодыми,
Иллюзии колодец пересох,
Мои ответы сделались сухими.
Готова жатва, урожай же плох.
 
Плох урожай. Я, видно, сеял тут
И мало, и не лучшую пшеницу.
А время нас не ждет! Дожди идут,
И осень тяжкую сулят зарницы.
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка