* * *

Якби знав я чари, що спиняють хмари,
Що два серця можуть ізвести до пари,
Що ламають пута, де душа закута,
Що в поживу ними зміниться отрута!
То тебе би, мила, обдала їх сила,
Всі би в твоїм серці іскри погасила,
Всі думки й бажання за одним ударом.
Лиш одна любов би вибухла пожаром,
Обняла б достоту всю твою істоту,
Мислі б всі пожерла, всю твою турботу,—
Тільки мій там образ і ясніє й гріє...
Фантастичні думи! Фантастичні мрії!
 
Якби був я лицар і мав панцир добрий,
І над всіх був сильний і над всіх хоробрий,
Я би з перемоги вороги під ноги,
Що мені до тебе не дають дороги!
Я б добувсь до тебе через мури й стіни,
Я побив би смоки, розметав руїни,
Я б здобув всі скарби, що їх криє море,
І до ніг би твоїх положив, о зоре!
Де б тебе не скрито, я б зламав верії...
Фантастичні думи! Фантастичні мрії!
 
Якби я не дурень, що лиш в думах кисне,
Що співа і плаче, як біль серце тисне,
Що будуще бачить людське і народне,
А в сучаснім блудить, як дитя голодне,
Що із неба ловить зорі золотії,
Але до дівчини приступить не вміє,—
Ідеали бачить геть десь за горами,
А живеє щастя з рук пустив без тями
І тепер, запізно, плаче і дуріє —
Фантастичні думи! Фантастичні мрії!

* * *

Знать бы чары лучше, что сгоняют тучи,
Те, что сердце к сердцу накрепко приручат,
Что ломают путы, где сердца замкнуты,
Что лишают яды силы их в минуту.
Если бы покрыла вдруг тебя их сила,
Все бы в твоем сердце искры погасила,
Мысли и желанья лишь одним ударом,
Чтоб одна любовь там вспыхнула пожаром,
Чтоб в одно мгновенье смыла с сердца тленье,
Пожрала тревогу и твои сомненья.
Пусть один мой образ греет, а не ранит...
Пыл воображенья, пыл моих мечтаний!
 
Если б был я рыцарь, был одет в кольчугу,
Если б был я грозен недругу и другу,
Я б врагов чертоги повергал под ноги,
Что стоят меж нами, не дают дороги.
Я б к тебе пробился через все препоны,
Разметал бы стены и убил дракона,
Я со дна морского добывал бы клады
И к твоим ногам их клал, моя отрада!
Башни крепостные я бы рушил в брани...
Пыл воображенья, пыл моих мечтаний!
 
Был бы я не дурень, что поет и плачет,
Если он давящей болью сердца схвачен,
Что в грядущем видит перст судьбы народной,
А сегодня бродит, как бедняк голодный,
Что на небе ловит яркие кометы,
А перед любимой не найдет ответа,
Идеалы видит где-то за горами,
А не может счастье ухватить руками.
Опоздал — и плачет, голова в дурмане...
Пыл воображенья, пыл моих мечтаний!
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка