* * *

Отеє тая стежечка,
Де дівчина йшла,
Що з мойого сердечка
Щастя унесла.
 
Ось туди пішла вона
Та гуляючи,
З іншим своїм любчиком
Розмовляючи.
 
За її слідами я,
Мов безумний, біг,
Цілував з сльозами я
Пил із її ніг.
 
Наче потопаючий
Стебелиночку,
Зір мій вид її ловив
На хвилиночку.
 
І мов нурок перли ті
На морському дні,
Сквапно так мій слух ловив
Всі слова її.
 
Отсе тая стежечка
Ізвивається,
А у мене серденько
Розривається.
 
Залягло на дні його
Те важке чуття:
Тут навіки згублений
Змисл твого буття.
 
Все, що найдорожчеє,
Найулюблене,
Чим душа жива була,
Тут загублене!
 
Чим душа жива була,
Чим пишалася...
Отсе тая стежечка,
Щоб запалася!

* * *

Вьется та тропиночка,
Где она прошла
И из сердца запросто
Счастье унесла.
 
Вон туда пошла она,
Все гуляючи,
Со своим возлюбленным
Напеваючи.
 
Словно сумасшедший,
Я бежал за ней.
Обливал слезами я
След среди камней.
 
Словно утопающий,
Как спасение,
Взглядом я ловил ее
На мгновение.
 
Как в лесах коралловых,
В глубине морской,
Слух ловил мой с жадностью
Жемчуг речи той.
 
Вот идет тропиночка,
Извивается,
А сердечко бедное
Разрывается.
Залегла на дне его
Мысль всего одна:
Что вот тут загублена
Жизнь моя сполна.
 
Все, что мне милей всего,
Мной взлелеяно,
Чем душа жива была,—
Здесь развеяно.
 
Чем душа была жива,
Было-минуло...
Ах, чтоб эта тропочка
Вовсе сгинула!
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка