В ВАГОНІ

 
Мов сполохана, без тями,
Так земля з-під моїх ніг
Утіка — стовпи, смереки
Гонять, тільки миг-миг-миг.
 
Наче полотно простерте
Велетенськая рука
Враз стяга, так лан за ланом,
Сад за садом утіка.
 
Тільки я стою, та зорі,
Що високо там горять,
Не втікають, мов на доказ,
Що є в світі стійкість, лад.
 
І сміються вічні зорі,
Іронічно миготять;
«Ми і ти! — неправда? — доказ,
Що є в світі стійкість, лад!»
 

В ВАГОНЕ

 
Как с испуга, без сознанья,
Так земля из-под меня
Убегает, пихты, ели
И столбы назад гоня.
 
Словно пестрые полотна
Великанова рука
Тянет вспять — и убегают
Нивы, рощи, сад, река.
 
Только я стою, и звезды,
Что сияют в вышине,
Аргументом постоянства
И порядка служат мне.
 
И насмешливо мигают
Звезды с черной высоты:
«Доказательство порядка
В мире — только мы и ты».
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка