* * *

Ой ти, дубочку кучерявий,
Ой, а хто ж тебе скучерявив?
 
Скучерявили густі лози,
Підмили корінь дрібні сльози.
 
Скучерявили темні ночі,
Зранили серце чорні очі.
 
Чорнії очі, пишна врода,
Гордая мова, непогода.
 
Гордая мова — вітер зимний,
Вічна розлука — жаль нестримний.
 
Вже ж моє серце сохне, тане,
Вже ж моя краса в'яне, в'яне.
 
Вже моя сила слабне, гнеться,
Вже мені весна не всміхнеться.
 
Падуть листочки зв'ялі, зв'ялі —
От так і сам я впаду далі.
 
Решту красоти, решту сили
Поріжуть живо острі пили.
 
Острії пили, людська злоба,
Стопче байдужість, як худоба.
 

* * *

Ах ты, дубок, дубочек кудрявый,
Кто и когда тебя закудрявил?
 
Ветви обвили мне гибкие лозы,
Корни подмыли мне частые слезы.
 
Лист закудрявили темные ночи,
Ранили сердце черные очи.
 
Черные очи красавицы- властной,
Гордые речи ночи ненастной.
 
Речи те — ветра холодного звуки,
Вечная боль нестерпимой разлуки.
 
Вот уже сердце и сохнет, и тает,
Вянет моя красота, пропадает.
 
Сила былая слабеет и гнется,—
Видно, ко мне и весна не вернется.
 
Желтые листья лежат на равнине,—
Сам я последую скоро за ними.
 
Все, что осталось от славы и силы,
Быстро разрежут злоречия пилы.
 
Злость, затаенная в пилах звенящих,
Все перетопчет, как скот проходящий.
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка