* * *

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько — колюче терня?
 
Чом твої устонька — тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
 
Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?
 
Ох, тії очі, темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!
 
І чом твій усміх — для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?
 
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
 
Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.
 

* * *

Стройная девушка, меньше орешка,
Что ж в твоем сердце злая насмешка?
 
Что ж твои губы — словно молитва,
Что ж твои речи — острая бритва?
 
Нежно сияют глаз твоих чары,
Что зажигают в сердце пожары.
 
Ах, эти очи, пасмурней ночи,
Тот, кто их видел,— солнца не хочет!
 
Что ж мне улыбка стала страданьем,
Сердце, как в буре, бьется желаньем?
 
Ясная зорька, что в твоем взоре?
Ты — моя радость, ты — мое горе!
 
Встречи добившись, пылко люблю я,
Пылко влюбившись, душу сгублю я.
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка