* * *

Ти плачеш. Сліз гірких потоки
На твойому лиці блідому
Лишають слід свій — не глибокий,
Та замітний вже оку мому.
 
Ти плачеш. Ти, що відіпхнула
Любов мою, як сиротину,
Тепер надармо просиш, ловиш
Любові хоч би крапелину.
 
Твоєю дивною красою
Надармо всіх маниш ти к собі:
Се труп убитої любові
Не допуска любові к тобі.
 
І марно линуть, марно гинуть
Літа найкращі, молодії!
Ти пам'ятник живий, небого,
На гробі власної надії.
 

* * *

Ты плачешь. Частые слезинки
По твоему лицу стекают
И чуть заметные морщинки
На нежной коже оставляют.
 
Ты плачешь. Ты, что оттолкнула
Мою любовь, разрушив счастье,
Теперь напрасно молишь, ловишь
Хотя бы капельку участья.
 
Напрасно за собою манишь
Всех несравненной красотою.
Холодный труп любви убитой
Лежит меж ними и тобою.
 
Уходят дни, ты вянешь горько,
Тебе уже не быть любимой,
Ты только памятник надгробный
Надежды, промелькнувшей мимо.
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка