ПОХОРОН ПАНІ А. Г.

 
Так сталось! В труні металевій нині
Ота рука проклятая спочила.
Що ген-то, в добрій чи лихій годині
Нас розлучила.
 
Я бачив, як її зашрібували,
Вложили в склеп і привалили камінь,
Цементом заліпили й прикопали,—
Значить, і амінь.
 
А ти стояла зблизька у жалобі,
Заплакана, хоч сльози ті лиш з ока
Текли, чуття ж не зрушило зглибока
Те, що в тім гробі.
 
Ще душно, я ж стояв увесь холодний
Близ тебе й німо на сей гріб дивився,
Мов хмара з вітром, так в уяві бився
Засуд народний.
 
Хто вбив живую душу й перед смертю
За вбійство смертну не відтерпів муку,
Той по смерті з могили розпростерту
Простягне руку.
 
І з твоїх сліз, з лиця твого блідого,
З очей, що скрились у важку жалобу,
Я хтів дійти, чи та рука померша
Простягнесь з гробу?..
 

ПОХОРОНЫ ПАНИ А. Г.

 
Под крышкой металлического гроба
Проклятая навеки опочила,
Та, чья когда-то глупость или злоба
Нас разлучила.
 
Смотрел я, как ее заколотили,
Как тесный гроб был обручами схвачен,
Как, в склеп поставив, камнем привалили.
Навеки, значит.
 
А ты склонилась в траурной вуали,
В прощании участвуя слезами,
Но чувства в глубине твоей молчали
О той, что в яме.
 
Хоть было жарко, я стоял холодный,
Так близко от тебя, в немом волненье.
Бил, словно вихрь, в мое воображенье
Рассказ народный.
 
«Тот, кто убил и не набрался силы
Смертельную принять за грех свой муку,
По смерти из разверзшейся могилы
Протянет руку».
 
По бледности твоей, слезинкам редким,
Твоим глазам, что в грусть замкнулись оба,
Хотел понять я: может быть, простерлась
Рука из гроба?..
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка