* * *

Неперехідним муром поміж нами
Та доля стала! Мов два судна, море
Розносить нас між двома берегами,
Моя ти ясна, непривітна зоре!
 
Ще здалека слідить тебе мій зір,
Твій свіжий слід я рад би цілувати
І душу тим повітрям напувати,
Що з твоїх уст переплива в простір.
 
Та щезла ти! Мов в лісі без дороги
Лишився я. Куди тепер? За чим?
Підтяті думки, не провадять ноги,
А в серці холод... Дим довкола, дим!.
 

* * *

Судьба — стена меж нами.
Как волнами Разносит океанские суда,
Так мечемся и мы меж берегами,
Мой ясный свет, жестокая звезда!
 
Еще вдали тебя мой ловит взор,
Твой свежий след я мысленно лобзаю
И воздухом тем душу очищаю,
Что с уст твоих перелетел в простор.
 
Но ты исчезла. Нет в лесу дороги,
Куда идти мне с ужасом моим?
Померкли мысли, и не держат ноги,
А в сердце холод... Дым, повсюду дым!..
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка