* * *

Я нелюд! Часто, щоб зглушить
У серці люту муку,
Я чистий образ твій убить
Здіймав проступну руку.
 
Я з вулиці болото брав,
Каміння кременисте
І кидав ним у образ твій,
В лице твоє пречисте.
 
Я мов безумний лютував,
Мов п'яний у нетямі,
Хоч чув, що власне серце рвав
Злочинними руками.
 
Та як минув скажений дур,
Я чувсь брудний, недужий,
А образ твій яснів з душі,
Мов сонце верх калюжі.
 

* * *

Преступник я. Чтоб заглушить
Неслыханную муку
И чистый образ твой убить,
Я злобно поднял руку.
 
Хватал я уличную грязь,
Каменья площадные,
Чтоб кинуть в чистый образ твой,
В глаза твои святые.
 
Я, как безумный, бунтовал,
Задавлен злыми снами,
Хоть знал: свое я сердце рву
Злодейскими руками.
 
Но после был я, ангел мой,
Всех и грязней, и хуже,
А образ твой сиял в душе,
Как солнышко над лужей.
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка