* * *

Так, ти одна моя правдивая любов,
Та, що не суджено в житті їй вдовольниться;
Ти найтайніший той порив, що бурить кров,
Підносить грудь, та ба — ніколи не сповниться.
 
Ти той найкращий спів, що в час вітхнення сниться,
Та ще ніколи слів для себе не знайшов;
Ти славний подвиг той, що я б на нього йшов,
Коб віра сильная й могучая десниця.
 
Як згублену любов, несповнене бажання,
Невиспіваний спів, геройське поривання,
Як все найвищеє, чим душу я кормлю,
Як той огонь, що враз і гріє й пожирає,
Як смерть, що забива й від мук ослобоняє,—
Отак, красавице, і я тебе люблю.
 

* * *

Ты, только ты моя единая любовь!
Но не дано тобой мне в жизни насладиться.
Ты тайный тот порыв, что отравляет кровь,
Вздымает грудь мою и не осуществится.
 
Ты тот напев, что мне в час вдохновенья снится,
Но для него, увы, не нахожу я слов.
Ты славный подвиг мой, и я к нему готов,
Когда бы веру мне да мощную десницу!
 
Как сгубленную страсть, угасшие желанья,
Не спетый мной напев, геройские дерзанья,
Как все высокое, что я в душе таю,
Как пламя, что меня и греет и сжигает,
Как смерть, что, погубив, от мук освобождает,
Вот так, красавица, и я тебя люблю.
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка