* * *

Не боюсь я ні бога, ні біса,
Маю серця гіпотеку чисту;
Не боюся я й вовка із ліса,
Хоч не маю стрілецького хисту.
 
Не боюсь я царів-держилюдів,
Хоч у них є солдати й гармати;
Не боюсь я людських пересудів,
Що потраплять і душу порвати.
 
Навіть гнів твій, дівчино-зірничко,
Не лякав мене ні крихітки:
Я люблю те рум'янеє личко
І розіскрені очі-красітки.
 
Лиш коли на те личко чудове
Ляже хмарою жалісна туга,
І болюще дрижання нервове
Ті усточка зціплить, як шаруга,
 
І докір десь у горлі пропаде,
І в знесиллі опустяться руки,
І благає підмоги, поради
Прошибаючий погляд розпуки,
 
Отоді моє серце стискає,
Мов кліщами, холодна тривога:
Біль німий мене більше лякає,
Ніж всі громи й злих сил перемога.
 
 

* * *

Не боюсь я ни бога, ни беса,
Я свободной душою владею;
Не боюсь я и волка из леса,
Хоть стрелять из ружья не умею.
 
Не боюсь венценосных тиранов,
Их несчетных полков и орудий.
Сплетен я не боюсь и капканов,
Что мне ставят коварные люди.
 
Даже гнев твой — моей черноокой —
Ни минуты меня не пугает,—
Заливает он пурпуром щеки,
В милом взоре приметно сверкает.
 
Но когда на лицо твое чудное
Грусть наляжет жестоко и грубо,
И дрожание нервное, трудное
Вдруг сомкнет побелевшие губы,
 
И укоры умолкнут в гортани,
И опустятся руки в тревоге,
И в глазах твоих, полных отчаянья,
Будет только мольба о подмоге,—
 
Страх мне сердце сжимает до дрожи,
Как клещами, холодный, унылый.
Боль без слов меня больше тревожит,
Чем все громы и злобные силы.
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка