ПІСНЯ БУДУЩИНИ

Знов час прийде, коли з погорди пилу
Ти отрясешся й ясною звіздою
Засяєш людям, і підуть з тобою,
Серця твою почують давню силу.
 
Знов час прийде, до найтяжчого бою,
Остатнього, за правду й волю милу
Ти поведеш народи і прогнилу
Стару будову розвалиш собою.
 
І над обновленим, щасливим світом,
Над збратаними, чистими людьми
Ти зацвітеш новим, пречудним цвітом.
 
Прийде той час! Істотою цілою
Ми чуєм хід його поза собою,
Та доживем його — не ми... не ми!
 
1880
 

ПЕСНЯ БУДУЩЕГО

Настанет час — стряхнешь ты, негодуя,
Презренный прах, чтоб засиять звездою,
И люди устремятся за тобою,
Почуя сердцем правду вековую.
 
Настанет час решающего боя,
Когда в борьбе за волю дорогую
Ты поведешь народы и, ликуя,
Разрушишь ветхий храм живой грозою.
 
И в обновленном вольном мире этом,
Над чистым братством, что возникнет там,
Ты разгоришься новым дивным светом.
 
Настанет час — мы им живем и дышим,
Его шаги мы за спиною слышим,
Дождаться же его — не нам, не нам.
 
1880
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка