* * *

Як те залізо з силою дивною,
Що другеє залізо тягне к собі
І магнетизмом звесь, не в супокою
Зціпляєсь, але в ненастанній пробі,—
 
А як його безділля вкриє ржою,
Під ржою й сила гине, мов у гробі,—
Отак і серце, що, грижі стрілою
Прошиблене, само з'їдавсь в собі.
 
Лиш праця ржу зотре, що грудь з'їдає,
Чуття живе, неткнуте заховає,
Непросихаючу нору живить.
 
Лиш в праці мужа виробляєсь сила,
Лиш праця світ таким, як є, створила,
Лиш в праці варто і для праці жить.
 
1880
 

* * *

Когда железо силою живою
К железу тянется, такая сила
Зовется магнетизмом. Нет покоя
В той тяге, что одно из них таило.
 
А коль разъедено железо ржою,
Она в нем тяготенье угасила.
Вот так и сердце, где печаль стрелою
Вонзилась, замыкается уныло.
 
Лишь труд сгоняет ржавчину, что гложет
Нам сердце, и лишь труд единый может
Зияющую рану заживить,
 
И лишь в труде мы силу обретаем,
Трудом творится мир, где обитаем,
Лишь для труда на свете стоит жить.
 
1880
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка