* * *

Незрячі голови наш вік кленуть
В котрім, говорять, перед правом сила,
А чести думці перетяті крила,
А правду й волю, як звіра, женуть.
 
Та що ж то – право? Право – се лиш сила,
А сила — право, се закон природи
В житті лиш сила ломить перешкоди,
До лету вгору розпускає крила.
 
Та що ж се - сила? Лиш п'ястук та збруя?
А серця вашого огонь святий,
А думка, що світи нові будує,
 
А волі вашої залізні крила
А переконань, правди блиск яркий —
Чи ж се не також непропаща сила?
 
1880
 

* * *

Слепцы клянут наш век напрасно, веря,
Что в нем над правом торжествует сила
Что честной мысли спутаны ветрила
И что свободу травят, словно зверя.
 
Но сила — право; право — это сила,
Гласят природы вечные законы.
Лишь силой прорываются препоны
И мощно наполняются ветрила.
 
А разве пламя ваших юных лет
И мысль, миры творящая доныне,
Не сила? Или сила в карабине?
 
А воли вашей светлые ветрила,
А непреложной правды яркий свет,—
Скажите прямо — это ли не сила?
 
1880
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка