* * *

«Чого ти, хлопе, вбравсь у стрій лицарський,
Немов боїшся насміху і сварки?
Чого важкий свій молот каменярський
Міняєш на тонкий різець Петрарки?
 
Замість валити панський гніт і царський,
Ти скрився в поетичні закамарки!
Гіркий, та нешкідний удар писарський,
Мов полинівки чарка у шинкарки».
 
«Ні, я не кинув каменярський молот,
Усе він в моїй, хоч слабій, долоні.
Його не вирве насміх, ані колот.
 
І як невпинно він о камінь дзвонить,
Каміння грюк в душі мені лунає,
З душі ж луна та співом виринає».
 
1881
 

* * *

«Зачем, мужик, ты к знатным затесался?
Небось пугает блеск насмешек яркий?
Иль прежний молот тяжек показался.
Что в руку ты берешь резец Петрарки?
 
Ты от борьбы с царями отказался,
Уйдя под поэтические арки,
Несчастный, ты с поэзией спознался,
Как с чаркою хмельною у шинкарки!»
 
«Нет, с тяжким молотом каменотеса
Я не прощусь, не брошу я мой молот.
Пусть насмехаются, пусть смотрят косо!
 
Гремит утес, моей рукой расколот,
И грохот камня в сердце отдается,
И отклик тот из сердца песней льется».
 
1881
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка