* * *

Сонети — се раби. У форми пута
Свобідна думка в них тремтить закута,
Примірена, як міряють рекрута,
І в уніформ так, як рекрут, упхнута.
 
Сонети — се пани. В них мисль від роду
Приглушено для форм; вони вигоду,
Пожиток кинуть, щоб ловити моду:
Се гарний цвіт, що не приносить плоду.
 
Раби й пани! Екстреми ся стрічають.
Несмілі ще їх погляди, їх речі,
Бо свої сили ще раби не знають.
 
«Простуйся! В ряд!» Хлоп в хлопа, плечі в плечі
Гнеть стануть, свідомі одної мети,
Живі, грізні, огромнії сонети...
 
1880
 
 

* * *

Сонеты — как рабы. На них оковы, Свободное смиряющие слово.
Как рекрут, мысль измерена сурово,
Как рекрут, втиснута в мундир готовый.
 
Сонеты — господа. Им знатность рода
В границах мысль держать велит, а мода
Для них важней достатка и дохода,
Их пышный цвет бесплоден год от года.
 
Две крайности встречаются несмело.
Рабы еще своей не знают силы,
Еще не ясны им и цель, и дело.
 
Постройся! Сдвой ряды! Гляди в затылок!
И вот стоят могучие атлеты —
Живые, злые, грозные сонеты.
 
1880
 

Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Ахматова переклала >> З поезій Івана Франка