* * *

 
Уложила сыночка кудрявого
И пошла на озеро по воду,
Песни пела, была веселая,
Зачерпнула воды и слушаю:
Мне знакомый голос прислышался,
Колокольный звон
Из-под синих волн,
Так у нас звонили в граде Китеже.
Вот большие бьют у Егория,
А меньшие с башни Благовещенской,
Говорят они грозным голосом:
«Ах, одна ты ушла от приступа,
Стона нашего ты не слышала,
Нашей горькой гибели не видела.
Но светла свеча негасимая
За тебя у престола божьего.
Что же ты на земле замешкалась
И венец надеть не торопишься?
Распустился твой крин во полуно щи,
И фата до пят тебе соткана.
Что ж печалишь ты брата-воина
И сестру — голубицу-схимницу.
Своего печалишь ребеночка?..»
Как последнее слово услышала,
Света я пред собою невзвидела,
Оглянулась, а дом в огне горит.
 
Март 1940
 
 
 
 

* * *

 
Спати вклала синочка русявого
І по воду пішла до озера,
Все співаючи йшла, веселая,
Зачерпнула води і слухаю:
Та знайомий голос вчувається,
Дзвін дзвенить щосил
Із-під синіх хвиль,
Так у нас дзвонили в граді Кітежі.
Ось великі б'ють від Єгорія,
А що менші — з вежі Благовіщення,
Промовляють вони грізним голосом:
«Ой одна ти пішла від приступу,
Та не чула ти нашого стогону,
Та не бачила лютої гибелі.
А за тебе свіча негасимая
Світиться на престолі божому.
Чом же ти на землі загаялась.
Одягти вінець забарилася?
Розпустився твій крин ополуночі,
І фата до ніг тобі зіткана.
Що ж печалиш ти брата-воїна,
І сестру — голубицю-схимницю,
І синочка свого кучерявого?»
Як останнє слово почула я —
Білий світ у вічу потьмарився,
Озирнулася — аж палає дім.
 
Березень 1940
 

Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Переклади >> Лірика (укр. мова)