КЛЕОПАТРА

 
               Александрийские чертоги
               Покрыла сладостная тень.
               Пушкин
 
Уже целовала Антония мертвые губы,
Уже на коленях пред Августом слезы лила...
И предали слуги. Грохочут победные трубы
Под римским орлом, и вечерняя стелется мгла.
И входит последний, плененный ее красотою,
Высокий и статный, и шепчет в смятении он:
«Тебя — как рабыню... в триумфе пошлет
              пред собою...»
Но шеи лебяжьей все так же спокоен наклон.
 
А завтра детей закуют. О, как мало осталось
Ей дела на свете — еще с мужиком пошутить
И черную змейку, как будто прощальную жалость,
На смуглую грудь равнодушной рукой положить.
 
7 февраля 1940
 

КЛЕОПАТРА

 
               Палац александрійський вкрила
               Солодкої знемоги тінь.
               Пушкін
               
І вже цілувала Антонія губи безкровні, Навколішках вже перед Августом сльози лила...
І зрадили слуги. І труби гримлять невгамовні
Під римським орлом, і вечірня вже стелеться мла.
І входить останній, її полонений красою,
Ставний і високий, а голос в сум'ятті зірвавсь:
«В тріумфі пошле, як рабу тебе... перед собою...»
 
Та вигин її лебединої шиї не згас.
 
А завтра дітей закують. О, як мало зосталось:
Із ним ще потішитися, а потому на мить
Рукою байдужою чорну змію, ніби жалість Прощальну, до персів смаглявих своїх притулить.
 
7 лютого 1940

 
 

Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Переклади >> Лірика (укр. мова)