НОВОГОДНЯЯ БАЛЛАДА

 
И месяц, скучая в облачной мгле,
Бросил в горницу тусклый взор.
Там шесть приборов стоят на столе,
И один только пуст прибор.
 
Это муж мой, и я, и друзья мои
Встречаем новый год.
Отчего мои пальцы словно в крови
И вино, как отрава, жжет?
 
Хозяин, поднявши полный стакан,
Был важен и недвижим:
«Я пью за землю родных полян,
В которой мы все лежим!»
 
А друг, поглядевши в лицо мое
И вспомнив бог весть о чем,
Воскликнул: «А я за песни ее,
В которых мы все живем!»
 
Но третий, не знавший ничего,
Когда он покинул свет,
Мыслям моим в ответ
Промолвил: «Мы выпить должны за того,
Кого еще с нами нет».
 
1923
 
 

НОВОРІЧНА БАЛАДА

 
І місяць, сумуючи в хмарній млі,
До покою тьмяно зорить.
Там шість приборів стоять на столі,
І порожній один стоїть.
 
Це мій чоловік, я і друзі мої
Зустрічаємо новий рік.
Чого ж мої пальці — мов у крові,
І напій, мов отрута, обпік?
 
Господар, що склянку вина підняв,
Був поважний — недвижжя само:
«Я п'ю за землю рідних галяв,
У якій ми всі лежимо!»
 
А друг, що глянув в обличчя мені,
На спомин раптовий свій
Озвався: «А я — за її пісні,
В яких усі ми живі!»
 
Та третій, котрий нічого не знав,
Коли повила його тьма
(Те ж думала й я сама),
«Нам випити треба за того,— сказав, -
Кого ще з нами нема».
 
1923

 
 

Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Переклади >> Лірика (укр. мова)