* * *

 
Кое-как удалось разлучиться
И постылый огонь потушить.
Враг мой вечный, пора научиться
Вам кого-нибудь вправду любить.
 
Я-то вольная. Всё мне забава,—
Ночью Муза слетит утешать,
А наутро притащится слава
Погремушкой над ухом трещать.
 
Обо мне и молиться не стоит,
И, уйдя, оглянуться назад...
Черный ветер меня успокоит,
Веселит золотой листопад.
 
Как подарок, приму я разлуку
И забвение, как благодать.
Но, скажи мне, на крестную муку
Ты другую посмеешь послать?
 
Август 1921
 
 

* * *

 
Удалося ж якось розлучитись
І вогонь загасити вдалось.
Вічний вороже, час вам навчитись
Полюбити направду когось.
 
Вільна я. Все для мене забава,—
Муза втішить у смутку нічнім,
Прителющиться вдосвіта слава
З калатальцем тріскучим своїм.
 
Тож не варто за мене молитись,
Озиратись, пішовши мерщій...
В падолисті мені звеселитись,
В чорнім вітрі знайти супокій.
 
Як дарунок, прийму я розлуку,
І твоє забуття — благодать.
Та на хресну, скажи мені, муку
Чи посмієш ти іншу послать?
 
Серпень 1921
 

Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Переклади >> Лірика (укр. мова)