* * *

 
Вечерний звон у стен монастыря
Как некий благовест самой природы
И бледный лик в померкнувшие воды
Склоняет сизокрылая заря.
 
Над дальним лугом белые челны
Нездешние сопровождают тени
Час горьких дум, о, час разуверений
При свете возникающей луны.
 
(1914)
 

* * *

 
Подзвіння біля стін монастиря,
Немов вечірній благовіст природи...
І, сизокрила, в потьмянілі води
Схиляє свій поблідлий лик зоря.
 
Біліють понад лукою човни,
За ними линуть нетутешні тіні.
Година дум, гіркотний час прозріння,
Як тихо сходить місяць світляний!
 
(1914)
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Переклади >> Лірика (укр. мова)