* * *Не будем пить из одного стакана Ни воду мы, ни сладкое вино, Не поцелуемся мы утром рано, А ввечеру не поглядим в окно. Ты дышишь солнцем, я дышу луною, Но живы мы любовию одною. Со мной всегда мой верный, нежный друг, С тобой твоя веселая подруга, Но мне понятен серых глаз испуг, И ты виновник моего недуга. Коротких мы не учащаем встреч. Так наш покой нам суждено беречь. Лишь голос твой поет в моих стихах, В твоих стихах мое дыханье веет. О, есть костер, которого не смеет Коснуться ни забвение, ни страх... И если б знал ты, как сейчас мне любы Твои сухие розовые губы! 1913 |
* * *Не пити нам із однієї склянки Води, ані солодкого вина, Не поцілуємось ми рано-зранку, А ввечері не глянемо з вікна. Ти сонцем дишеш, я — нічною тьмою, Проте любов'ю ми живі одною. Мій вірний друг зі мною день при дні, Весела подруга з тобою поряд. Та острах твій — провиною мені, І через тебе я неначе хвора. Короткі стрічі наші, як завжди. Так спокій нам судилось берегти. Лиш голос твій звучить в моїх рядках, Мій подих — у твоєму вірші віє. О, є вогонь, якого не посміє Торкнутися ні забуття, ні страх... Коли б ти знав, як мені зараз любі Твої рожеві пересохлі губи! 1913 |
return_links(); ?>