* * *

 
Не будем пить из одного стакана
Ни воду мы, ни сладкое вино,
Не поцелуемся мы утром рано,
А ввечеру не поглядим в окно.
Ты дышишь солнцем, я дышу луною,
Но живы мы любовию одною.
 
Со мной всегда мой верный, нежный друг,
С тобой твоя веселая подруга,
Но мне понятен серых глаз испуг,
И ты виновник моего недуга.
Коротких мы не учащаем встреч.
Так наш покой нам суждено беречь.
 
Лишь голос твой поет в моих стихах,
В твоих стихах мое дыханье веет.
О, есть костер, которого не смеет
Коснуться ни забвение, ни страх...
И если б знал ты, как сейчас мне любы
Твои сухие розовые губы!
 
1913
 

* * *

 
Не пити нам із однієї склянки
Води, ані солодкого вина,
Не поцілуємось ми рано-зранку,
А ввечері не глянемо з вікна.
Ти сонцем дишеш, я — нічною тьмою,
Проте любов'ю ми живі одною.
 
Мій вірний друг зі мною день при дні,
Весела подруга з тобою поряд.
Та острах твій — провиною мені,
І через тебе я неначе хвора.
Короткі стрічі наші, як завжди.
Так спокій нам судилось берегти.
 
Лиш голос твій звучить в моїх рядках,
Мій подих — у твоєму вірші віє.
О, є вогонь, якого не посміє
Торкнутися ні забуття, ні страх...
Коли б ти знав, як мені зараз любі
Твої рожеві пересохлі губи!
 
1913
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Переклади >> Лірика (укр. мова)