* * *Стал мне реже сниться, слава Богу, Больше не мерещится везде. Лег туман на белую дорогу, Тени побежали по воде. И весь день не замолкали звоны Над простором вспаханной земли, Здесь всего сильнее от Ионы Колокольни Лаврские вдали. Подстригаю на кустах сирени Ветки те, что нынче отцвели; По валам старинных укреплений Два монаха медленно прошли. Мир родной, понятный и телесный, Для меня, незрячей, оживи. Исцелил мне душу царь небесный Ледяным покоем нелюбви. 1912 |
* * *Рідше в сни приходить, слава Богу, Більше не ввижається ніде. Ліг туман на збілену дорогу, І на плесо бистра тінь паде. Цілу днину не вмовкали дзвони Над ріллистим простором землі. Тут дзвіниці Лаврські від Іони Над усе сильніші в дальній млі. Із кущів бузкових буйноквітних Зрізала гілки, що відцвіли. Мурами укріплень старожитних Два монахи тихо перейшли. Світ збагненний, рідний і тілесний, Ти мені, незрячій, розповий. Дав цілющий трунок цар небесний – Нелюбові спокій крижаний. 1912 |
return_links(); ?>