* * *

 
Стал мне реже сниться, слава Богу,
Больше не мерещится везде.
Лег туман на белую дорогу,
Тени побежали по воде.
 
И весь день не замолкали звоны
Над простором вспаханной земли,
Здесь всего сильнее от Ионы
Колокольни Лаврские вдали.
 
Подстригаю на кустах сирени
Ветки те, что нынче отцвели;
По валам старинных укреплений
Два монаха медленно прошли.
 
Мир родной, понятный и телесный,
Для меня, незрячей, оживи.
Исцелил мне душу царь небесный
Ледяным покоем нелюбви.
 
1912
 
 

* * *

 
Рідше в сни приходить, слава Богу,
Більше не ввижається ніде.
Ліг туман на збілену дорогу,
І на плесо бистра тінь паде.
 
Цілу днину не вмовкали дзвони
Над ріллистим простором землі.
Тут дзвіниці Лаврські від Іони
Над усе сильніші в дальній млі.
 
Із кущів бузкових буйноквітних
Зрізала гілки, що відцвіли.
Мурами укріплень старожитних
Два монахи тихо перейшли.
 
Світ збагненний, рідний і тілесний,
Ти мені, незрячій, розповий.
Дав цілющий трунок цар небесний –
Нелюбові спокій крижаний.
 
1912
 
Бібліотека ім. Анни Ахматової >> Твори >> Переклади >> Лірика (укр. мова)