Наші бібліотеки на карті Києва // Карта сайту // Список оновлень матеріалів сайту

Публічна бібліотека
ім. Анни Ахматової

Калейдоскоп подій

Головна сторінка
ЦБС
Головна сторінка
Електронний каталог

Наші координати

Як записатись

Правила користування

Бібліотека передплатила

Наша бібліотека (фотогалерея)

Калейдоскоп подій

Про Анну Ахматову

Анна Ахматова в образотворчому мистецтві
Твори Анни Ахматової
Про Куренівку
Пошта

Пошук по сайту

 

Вони жили і творили на Пріорці

Всім вже відомо, що Україна славиться не тільки своєю нацією – волелюбними, сміливими та красивими людьми, а й тим, що є справжньою «колискою», з якої вийшли відомі в усьому світі митці, художники, архітектори, науковці, письменники та поети. Наша розповідь піде про видатних людей, які жили та працювали у мікрорайоні столиці – Пріорка.

До Всеукраїнського дня бібліотек на абонементі бібліотеки ім. Анни Ахматової оформлено постійно діючі стенди з краєзнавчої тематики. Прочитавши безліч історичних нотаток та зібравши достатньо інформації, ми були дуже вражені тим фактом, які видатні люди жили на нашій Пріорці. Це і відомі українські художники Іван Їжакевич, Фотій Красицький та Микола Пимоненко, і знаменитий український археолог Вікентій Хвойка, і навіть сам Тарас Григорович Шевченко!

Нове оформлення абонементу, на нашу думку, сприятиме ознайомленню користувачів із видатними особами,життя та діяльність яких були пов'язані із Пріоркою.


Отже, представляємо вашій увазі цікаву інформацію з життя видатних «пріорчан», прочитавши її, ви будете здивовані тим, як всі вони тісно пов’язані між собою.


ІВАН ЇЖАКЕВИЧ народився в селі Вишнопіль Черкаської області, але потім вступив до Київської художньої школи під керівництвом Миколи Мурашка. На початку ХХ століття художник розписав Храм преподобних Антонія і Феодосія Печерських, але найвідомішою роботою являються розписи в палатах Києво-Печерської лаври та розписи Трапезної церкви. Також розписував Георгіївську і Борисоглібську церкви, що на Подолі, які в 30-х роках були зруйновані.
Також Їжакевич дуже переконливо зобразив первісне стійбище (так звану Кирилівську стоянку), яка існувала 20 тисяч років тому. До Івана Сидоровича зверталися священики кількох околичних церков столиці з проханнями прикрасити їх храми своїми роботами. Так з'явилися його фрески та ікони в нині діючих Покровської церкви на Пріорці і Макаріївській церкви на Татарці, хоча частину робіт Їжакевич виконував практично «підпільно». При цьому, влада не лише закривала на цей факт очі (мовляв, що візьмеш з 80-річного художника?), але і до 85-річного ювілею нагородила Їжакевича орденом Трудового Червоного Прапора, а через два роки присвоїла звання народного художника УРСР.
Жив Іван Їжакевич у власному будиночку на Куренівці, серед зелені і чистого повітря. Викладав креслення та малювання у школі № 14.
У 1964 році, до сторіччя Їжакевича, на стіні його будинку (вул. Садовського, 8А) на Куренівці було встановлено меморіальну дошку. Згодом іменем художника була названа одна з вулиць Києва на Пріорці.

ФОТІЙ КРАСИЦЬКИЙ, український художник та внучатий небіж Тараса Шевченка, народився в селі Зелена Діброва, що також знаходиться в Черкаській області. У 15 років став учнем у Миколи Мурашка. Після закінчення Київської художньої школи, вступив до Одеської художньої школи, а вже після - до Петербурзької академії мистецтв. З 1903 року постійно працює в Києві. Проживав спочатку на Андріївському узвозі, а потім на Пріорці (на теперішній вулиці Брюсова), де у 1977 році встановлено меморіальну дошку.
Серед його відомих робіт прекрасні малюнки олівцем «Селяни», «Пасіка», «Дівчина підперлась рукою», і олійні етюди «Село Козацьке», «Хата», «Гай», «Ярок», «Вечір», «Повітка», «Село Майданівка», «Дорога до лісу», «Хата Лебединцевих». Писав Красицький і портрети. Серед найвдаліших – портрет Лесі Українки, І.Франка, М.Садовського, Олени Пчілки, М.Старицького. Працював і над портретами Шевченка, серед яких - портрет Кобзаря 1899 року, пейзажі села Кирилівка, портрет Т.Шевченка з бородою 1904 року, портрети «Шевченко на Чернечій горі» та «Шевченко над Дніпром», згодом працює над картиною «Смерть Шевченка», яка і стала останньою у його житті.
Помер митець у 1944 році і був похований на Куренівському кладовищі, але за проханням його дочки, у 1956 його прах було перенесено на Байкове кладовище.

МИКОЛА ПИМОНЕНКО є корінним уродженцем Пріорки. Народившись на київській Пріорці, починаючи з 11 років, Микола разом з батьком, іконописцем та різьбарем, мандрував по ближнім містечкам та селам, де Пимоненко-старший займався розписом церков. Ці поїздки залишили свій слід на світосприйнятті і подальшій творчій роботі майбутнього художника.

Його навчання почалося у невеличкій київській майстерні, але невдовзі його талант помітив Микола Мурашко – засновник Київської художньої школи. Пимоненка інколи називають "співцем українського села". Дитячі враження від поїздок з батьком, любов до рідного краю знайшли відображення в багатьох його жанрових творах, присвячених повсякденному життю, радощам і турботам простих людей. Більша частина цих робіт була написана під Києвом у селі Малютинці, де художник з сім'єю жив щоліта і де обладнав собі майстерню. Його "Весілля в Київській губернії", "Свати", "Ворожіння", "Біля колодязя (Парубки)", "На ярмарку", "Брід", "Гусі, додому!", "Суперниці. Біля колодязя", "Гопак" та багато інших є яскравим свідченням його закоханості в Україну та глибокого знання повсякденного життя людей праці.

До речі, останнє з перелічених полотен у 1909 році було придбане в музей Лувр, а Микола Пимоненко був за цю картину удостоєний золотої медалі Салону де Парі Товариства французьких живописців. Не слід забувати й того, що Пимоненко був одним з тих київських художників, які в 1890-х роках брали участь у розписах Володимирського собору в Києві. Він виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлікійського та деякі образи на фронтоні. У 1897 році він отримав за ці розписи орден Святої Анни ІІІ ступеня. Водночас Микола Пимоненко не залишав викладацьку практику у Київській художній школі, а після її закриття почав працювати штатним викладачем малювання Київського політехнічного інституту, в якому пропрацював до самого кінця свого життя.

На домі, де жив видатний художник (вул. Гоголівська, 28), йому встановлено меморіальну дошку, а у 1959 році у Києві на його честь названо одну з вулиць.

ВІКЕНТІЙ ХВОЙКА , відомий український археолог чеського походження, народився 1850 року в Чехії у старовинній шляхетській родині. Після закінчення навчання у Чехії, у 1876 році Хвойка переїхав до Києва, де викладав малювання та німецьку мову. Проте у 1890 році, у віці 40-ка років, вирішив серйозно вивчати та займатися археологією – справою, яка цікавила його понад усе. Найвідомішим його відкриттям стала пізньопалеолітична стоянка названа Кирилівською за назвою вулиці на Куренівці, де проводились розкопки.

Починаючи з 1896 року відкрив пам’ятки трипільської культури в селах Трипілля, Жуківці, Стайки, біля міст Канева та Ржищева на Київщині. За 21 неповний рік – з 1893 до 1914 – він дослідив археологічні пам'ятки майже всіх епох історичного розвитку суспільства на території України більше, ніж у 50 місцях. На його рахунку налічується безліч археологічних розкопок в Україні, зокрема у Київській, Черкаській, Кіровоградській, Полтавській, Сумській, Житомирській, Хмельницькій областях.

У 1962 році вулицю в Києві, на якій у 1898—1914 роках жив Вікентій Хвойка (вул. Ігорівська, 9/1 ) , було перейменовано на честь археолога й на домі, в якому він проживав, була відкрита меморіальна дошка.

І насамкінець, інформація про наш «символ» України – ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА та його коротке, але таке значиме проживання у Києві, а точніше на Пріорці. Улітку 1859 року після тривалих клопотань Тарас Шевченко приїхав в Україну з наміром оселитися тут. 13 липня 1859 року поет за доносом був заарештований біля села Прохорівки, а 30 липня його було доставлено до Києва. Генерал-губернатор після розмови з Шевченком порадив йому якнайшвидше повертатися до Петербурга. Поки готувався дозвіл на виїзд, поета було передано на поруки священику Троїцької церкви о. Юхиму Ботвиновському. Не бажаючи жити в центрі міста, Шевченко вирішив підшукати собі квартиру і оселився на мальовничій київській околиці – Пріорці, де зазвичай мешкали прості люди. Тодішня господиня хати на Пріорці впізнала поета та радо прийняла його у себе. Шевченко прожив на Пріорці всього два тижні, але за цей час він дуже зблизився з людьми, а діти називали його не інакше як «дядько Тарас».

Неподалік від будинку досі росте 400-літній дуб, під яким любив сидіти Тарас Григорович.У 1964 році — з нагоди 150-річчя від дня народження великого поета — на ньому встановили меморіальну дошку. А ще за чверть століття, у 1989-му, Київська міськрада прийняла рішення про створення там відділу Музею Тараса Шевченка «Хата на Пріорці». Хатчину обережно розібрали, а потім так само дбайливо склали, замінивши деякі «деталі», що під плином часу струхлявіли.

На цьому і закінчується наша розповідь про видатних людей Куренівки-Пріорки. З прочитаних нотаток ви можете побачити, якою «багатою на таланти» була наша Пріорка.
Працівники бібліотеки ім. Анни Ахматової пам’ятають наших видатних «куренівців». Окрім вищезгаданих, ще багатьох відомих осіб життя переплітало з Пріоркою та Куренівкою. Про них будуть наші наступні розповіді.

Дякуємо за вашу увагу.

Продовження тут

 

 

Всі події

 


 

Построить дом под ключ